Історія міжнародного права. Швейцарії, підсумком чого стала праця вчення публіцистів про міждержавне володіння (київ

51

Швейцарії, підсумком чого стала праця " Вчення публіцистів про міждержавне володіння" (Київ, 1860), за яку йому було присуджено ступінь доктора політичних наук. У 1863 р. він став ординарним професором. У Київському університеті очолював юридичний факультет, двічі обирався університетським суддею, був проректором і виконував різні доручення ради, правління і факультету.

За відгуками сучасників, В. А. Незабитовський мав енциклопедичні знання, був " найглибшим мислителем у науці міжнародного права".

Під час керівництва кафедрою міжнародного права В. А. Незабитовським разом з ним працював Роман Іванович Базинер (нар. 1842 p.). Він у 1866 р. закінчив Київський університет і в 1870 р. захистив дисертацію та був обраний приват-доцентом кафедри. Читав курси лекцій з історії Віденського трактату 1815 р., про нейтралітет. Наукові праці Р. І. Базинера присвячені праву війни: " Недоторканність приватної власності в міжнародних війнах" (Одеса, 1870), " Женевська конвенція 1864 р. Війна і гуманність" (Київ, 1872).

Багато років був зв'язаний з Київським університетом професор Отон Отонович Ейхельман (1854 — 1943). Обійнявши у 1884 р. посаду завідувача кафедри міжнародного права, він уже в 1885 р. видав " Програму" свого курсу, потім " Додаток" до неї (1886), " Конспект лекцій", частини І, II і IV (Київ, 1887; вид. 2-е, 1893), " Консульське право" (Житомир, 1885), " Замітки з лекцій" (1889), " Вступ до системи міжнародного права" (1889), " Замітки про міжнародні трактати і міжнародне приватне право" (1890). Ці конспективні огляди були потім розширені й об'єднані в " Нариси з лекцій із міжнародного права" (Київ, 1900, вип. 1 — 11). Вони, як писав О. О. Ейхельман, виходять з вужчих рамок простого конспективного огляду, але не досягають повного обширу системи, посібника або так званого курсу; вони в цілому ряді розділів є доповненим виданням попередніх конспектів і охоплюють усі галузі міжнародного права. В окремий розділ виділено " Міжнародні відносини держав з предметів суспільно-культурних інтересів" (вип. 11), у якому викладається міжнародне адміністративне, приватне і кримінальне право. Автор обіцяв у " недалекому майбутньому" видати повний

JE________________________________________________ Г лава 2

посібник, але намір його не здійснився. Замість посібника у 1905 р. з'явилося друге видання " Нарисів" в одному томі. У новому виданні значно розширено цікаві розділи, присвячені історії науки і становищу іноземців, але книга закінчується на посольському і консульському праві, а способи розв'язання міжнародних спорів, право війни і нейтралітету не знайшли в ній місця. Хоч за викладом " Нариси" читаються нелегко, вони ємні за змістом, і немає іншого посібника, у якому так вичерпно було викладено теорію і практику (договорів, законодавства, судових рішень).

Свій внесок у розвиток науки міжнародного права та історії права зробив академік АН України, професор міжнародного права Дерптського (Юр'ївського; нині — Тартуський) університету Володимир Емануїлович Грабар (1865— 1956). Він фактично став сполучною ланкою між наукою міжнародного права кінця XIX і аж до середини XX ст.

Закінчивши на відмінно колегію Павла Ґалаґана в Києві, В. Е. Грабар вступив на юридичний факультет Московського університету. Одночасно з вивченням юридичних предметів він відвідував лекції на історико-філологічному факультеті, де виявив під впливом В. О. Ключевського і М. М. Ковалев-ського великі здібності до історії.

На задану юридичним факультетом тему В. Е. Грабар написав роботу " Про міжнародні ріки" (1888), за яку здобув золоту університетську медаль. Він написав і кандидатську дисертацію " Становище іноземців у стародавніх євреїв", хоч як медаліст міг цього й не робити.

Після закінчення університету до самої революції з честю очолював кафедру міжнародного права в Дерптському (Юр'ївському) університеті. Свій курс В. Е. Грабар почав читати вишукано підготовленою лекцією дослідницького характеру під назвою " Війна і міжнародне право". У цій лекції він критикував тодішнього німецького " юридичного нігіліста" Людера, " який обстоював повну непов'язаність воюючих будь-якими правовими нормами і всіляко підносив війну". Піднявши вже у своїй першій лекції голос на захист прав людини, В Е. Грабар не переставав обстоювати цю найсвітлішу і найгуманнішу ідею в історії людства до кінця свого життя як у своїх лекціях, так і в друкованих працях, яких він залишив чимало. Йому належить понад 135 праць з міжнародне-