ІІ. Сутність заробітної плати, її види, форми.

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Під працею ми розуміємо процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу чи людину, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.

В Україні економічні, правові та організаційні засади оплати праці визначає Закон України „Про оплату праці”, дія якого розповсюджується на працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання.

Як загальна економічна категорія, заробітна плата – це грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.

Більш прикладне формулювання викладено у ст. 1 Закону України “Про оплату праці”: Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю – продаж товару “робоча сила”.

Робоча сила – сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Вихідним положенням при з’ясуванні суті зарплати слід брати потреби працівника. Вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів.

Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу. Все це утворює ціну (або вартість) робочої сили.

Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів за робочий день (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці (обсяг праці, який повинен бути виконаний працівником).

Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці.

І, нарешті, на ринку працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Вона становить основну частку життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як:

а) суспільні фонди споживання;

б) доходи від підсобних господарств;

в) індивідуальної трудової діяльності.

Грошова зарплата є: 1) номінальна; 2) реальна;

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.

Реальна зарплата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову зарплату.

Номінальна зарплата може підвищуватись, а реально – знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростають швидше, ніж реальна зарплата.

Законодавчо встановлюється мінімальна зарплата. Вона становить розмір зарплати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.

В травні 1995 р. був прийнятий Закон України “Про оплату праці”, який визначив джерела коштів на оплату праці:

а) для госпрозрахункових підприємств джерелом є частина доходу;

б) для установ – кошти з бюджетів;

в) для об’єднань громадян – з коштів, які формуються згідно з їхніми статутами.

Слід також звернути увагу на структуру зарплати, яка складається з:

а) основної частини;

б) додаткової частини;

в) винагород, що входять до кожної з них.

Зарплата має дві форми: 1) відрядну і 2) почасову.

Відрядна форма (або поштучна) зарплати застосовується тоді, коли результат залежить від інтенсивності праці робітників (рівень механізації виробництва низький).

Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання почасової форми зарплати.

Останнім часом з’явилась колективна форма оплати праці – бригадна система.

Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі:

1) законодавчих та нормативних актів;

2) генеральної угоди на державному рівні;

3) галузевих, регіональних угод;

4) колективних договорів;

5) трудових договорів.

В Україні діє тарифна система, яка включає:

- тарифні ставки;

- тарифні сітки;

- схеми посадових окладів;

- тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їхньої складності, а робітників – залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вона є основою диференціації заробітної плати.

Суб’єктами організації оплати праці є:

1) органи державної влади;

2) органи місцевого самоврядування;

3) власники;

4) об’єднання власників або їх представницькі органи.

Існують національні відмінності зарплати у різних країнах світу. Перш за все суттєво відрізняються розміри заробітної плати в різних країнах. Причинами відмінностей у національному рівні заробітної плати є:

1) розмір вартості робочої сили;

2) технологічний рівень виробництва;

3) рівень продуктивності праці;

4) сила й авторитет профспілок;

5) вплив держави на політику доходів.

В умовах переходу України до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві таки риси:

1) засіб стимулювання продуктивності праці;

2) залежність оплати від кінцевих результатів;

3) поєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними;

4) усунення зрівнялівки;

5) зацікавленість у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих;

6) вища оплата тим, від кого залежить НТП;

7) чіткість і доступність механізму нарахування зарплати.