Історіографія

ХОЛОДНА ВІЙНА» ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, ХІД І НАСЛІДКИ

Виконав:

Студент IV курсу 42 групи

спеціальність 6.020302 «Історія»

денна форма навчання

Татарніков Сергій Олександрович

Керівник:

асистент кафедри всесвітньої історії

Теліга Андрій Антонович

Рецензент:

____________________________

____________________________

____________________________

____________________________

Кам’янець-Подільський – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ.. 6

1.1. Історіографія. 6

1.2. Джерельна база дослідження. 11

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ «ПРОТИСТОЯННЯ» ТА АПОГЕЙ «ЯДЕРНОЇ ЗАГРОЗИ». 16

2.1. Причини та передумови «холодної війни». 16

2.2. Безпосередні конфлікти. Пікові події «війни». 25

РОЗДІЛ 3. ОПОСЕРЕДКОВАНІ КОНФЛІКТИ.. 34

3.1. Далекий Схід і Південно-Східна Азія. 34

3.2. Близький та Середній Схід. 38

РОЗДІЛ 4. ЗАВЕРШЕННЯ ТА НАСЛІДКИ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ». 46

4.1. Криза Радянської системи та ідеології 46

4.2. Результати та наслідки. 50

ВИСНОВКИ.. 55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.. 57

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна міжнародна політика характеризується новим витком протистояння між Заходом в особі США й ЄС та Сходом в особі Путінської Росії. Керівництво РФ, розпочавши наступ на систему однополярного світу прагне повернути свої позиції які були втрачені у зв’язку із розпадом СРСР. Це яскраво ілюструють події в Грузії серпня 2008 р., в Україні, а саме анексія АР Крим у лютому-березні 2014 р. та війна на Донбасі з весни 2014 р., розміщення військових баз та контингенту у Вірменії та Середньоазійському регіоні (в Киргизії, Таджикистані), значна підтримка Б. Асада в Сирії у громадянській війні, утворення з 2010 р. Митного – Євразійського економічного союзу, провокативні маневри військово-повітряного та морського флоту РФ на небезпечній відстані біля повітряно-морських сил США і НАТО. Захід же активно противиться відновленню системи двополярності. В цих умовах багато хто із науковців, дослідників, громадських діячів висловлюють думку про повернення примари «Холодної війни».

«Холодна війна» – термін, яким названо ідеологічну, економічну та геополітичну конфронтацію між США та Радянським Союзом з 1940-х – до 1990-х років. Суть «холодної війни» полягала у суперництві двох систем в ідеологічній та економічній сферах, боротьбі за вплив на країни «третього світу», нарощуванні зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій тощо. Вона мала ознаки справжньої світової війни, яка закінчилася перерозподілом світу на користь переможців і повним крахом держав, що програли. Однак, це була незвичайна війна, яка здійснювалася із використанням безпрецедентно жорстких невійськових і нетрадиційних засобів. Міжблокові протиріччя мали виразний ідеологічний характер, проте їх розв’язання не усунуло суперечностей геополітичного характеру. Нарешті, наявність ядерної зброї разом із усвідомленням небезпеки наслідків нової світової війни не дозволили «холодній війні» перерости у глобальний військовий конфлікт. Натомість суперництво було винесено на територію «третіх держав».

В сучасних умовах наростання напруженості між Заходом та Росією надзвичайно актуальним стає повторний перегляд причин, перебігу та наслідків «Холодної війни».

Об’єктом дослідження є міжнародна політика другої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є «холодна війна» як феномен міжнародного життя у другій половинні ХХ століття.

Мета роботи полягає в об’єктивному висвітленні причин виникнення, перебігу та наслідків «холодної війни».

Для досягнення зазначеної мети визначено комплекс наступних завдань:

1. Подати характеристику джерел та історіографії з обраної теми;

2. Показати витоки та привід до початку «холодної війни»;

3. З’ясувати цілі, які ставили перед собою ворогуючі сторони;

4. Показати роль, яку відігравала «холодна війна» у світових конфліктах 2-ї половини ХХ ст.;

5. Проаналізувати причини, через які «холодна війна» не переросла в «гарячу»;

6. Охарактеризувати чинники, що зумовили завершення війни;

7. Визначити наслідки протистояння.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з середини 1940-х – до поч. 1990-х рр. Нижня хронологічна межа пов’язана із початком конфронтації, яка виникла в таборі антигітлерівської коаліції. Верхня хронологічна межа пов’язана з процесом розпаду «соціалістичного табору» та кризи, що охопила СРСР і призвела до його ліквідації.

Територіальні межі дослідження. «Холодна війна» була світовим конфліктом, який відбувався у різних регіонах планети.У нашому дослідженні ми звернемо увагу на події у Європі та Карибському регіоні, зосередимось на конфліктах Східної та Південно-Східної Азії, Середнього та Близького Сходу.

Методологічною основою дослідження стали принципи, об’єктивності, історизму, вірогідності. У дипломній роботі використаний комплекс загальнонаукових і спеціальних методів історичного дослідження: метод аналізу, історико-хронологічний, історико-системний, порівняльно-історичний. Ми підходили до аналізу історичного і фактичного матеріалу з позиції історизму (розгляд будь-якого історичного явища з точки зору виникнення, розвитку, співвідношення із іншими явищами), прагнучи відновити на документальній основі історичну істину, що була би незалежною від будь яких ідеологічних впливів. Важливу роль у вирішенні поставлених завдань відіграли історико-систематичний та порівняльно-історичний методи, які допомагали простежити зародження, еволюцію та завершення такого явища як «холодна війна».

Практичне значення даної роботи. Роботу можна використовувати при підготовці до семінарських занять, при написанні реферату, при підготовці до доповіді з даної теми. Матеріали даної бакалаврської роботи можуть бути використанні в шкільному курсі всесвітньої історії (11 кл.), в темі «Міжнародні відносини».

Апробація роботи. Робота пройшла обговорення на кафедрі всесвітньої історіїКам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Всього 56 сторінок основного тексту.

Розділ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Історіографія

Історіографія «холодної війни» розвивалась під значним впливом ідеологічних, політичних та економічних інтересів двох наддержав СРСР та США, які були глибоко зацікавлені у виправданні своїх дій і звинувачені супротивника у всіх негативних для своїх народів і всього людства наслідках конфронтації. Особливо чітко це прагнення позначилося в спробах двох «ортодоксальних шкіл» – радянської і американської перекласти одна на одну відповідальність за розв'язання «холодної війни». По суті це питання стало центральним у всій світовій історіографії «холодної війни».

Західна історіографія «Холодної війни» ніколи не була однорідною. Серед неї виділяють декілька незалежних шкіл. В своїй книзі «Восток, запад, север, юг» [39] про міжнародну політику в післявоєнному світі відомий норвезький історик, Г. Лундестад розділив всіх американських істориків «холодної війни» на три групи. «Ортодоксів» майже повністю переважали в історіографії США до середини 1960-х років. Потім їх змінили «ревізіоністи», що стали домінуючою течією в критиці американської зовнішньої політики. Але досить швидко протягом 1970-х років великого впливу набули «постревізіоністи». На думку норвезького вченого всі три вказані школи існують і в наш час, мають своїх послідовників, але з різним ступенем впливу, незважаючи на те, що кожна із них домінувала в різні періоди.

Найбільш впливовою та чисельною групою західних істориків «холодної війни» є «ортодоксальна школа», представлена американськими істориками Р. Сетон-Уотсоном [65], А. Шлезінгером-молодшим [63], З. Бжезинським [16].

На думку А. Шлезінгера [63], головним поясненням швидкого поглиблення «холодної війни» полягає насамперед в тому факті, що Радянський Союз не є традиційною національною державою, а тоталітарною державою з надзвичайно сильною ідеологією, що заснована на ідеї непогрішності партії та уряду та всеосяжній вірі в свою місію побудови комунізму.

«Ортодокси» доводять тезу про величезні розбіжності між радянськими та американськими поглядами на оптимальний світовий порядок. Вони вважають, що справжні цілі Заходу були: встановлення міцного миру, досягнення світового процвітання, забезпечення права на самовизначення націй, і розширення основних громадянських свобод. На їх думку американські політики щиро прагнули до співробітництва з СРСР і під час війни і після її закінчення. Проте СРСР твердо прагнув утвердитись в якості лідера і спрямовуючої сили на всьому Євразійському материку. Спроби Заходу піти на компроміс зазнали невдачі у зв’язку з прагненням Москви встановити комуністичні режими у Східній Європі.

Другу групу американської історіографії представляють «ревізіоністи» «Ревізіоністську» теорію відкрила в 1965 р. робота Р. Алперовітца [11]. Він користувався першоджерелами, викладаючи свої аргументи на користь того, що Сполучені Штати скинули ядерну бомбу більше в цілях залякування СРСР, ніж перемоги над Японією і що американські правлячі кола розраховували використовувати ядерну монополію для посилення свого впливу в Східній Європі.

Після виходу праці Р. Альперовіца в США почали з’являтися і інші роботи, що підтримували його думки. Популярність «ревізіоністської школи» пов’язана із наростанням в США критики влади у зв’язку із ганебною війною в В’єтнамі.

Згодом в школі «ревізіоністів» виділилися дві самостійні групи. На думку «поміркованих ревізіоністів», холодна війна стала результатом дій окремих представників адміністрації Г. Трумена, які відмовилися від виваженої політики Ф. Рузвельта щодо СРСР. У той час як останній, на їхню думку, прагнув до міцного миру з Радянським Союзом, заснованому на реалістичному визнанні його інтересів у Східній Європі, Г. Трумен і його радники намагалися позбавити СРСР завоювань, незважаючи на укладені в роки війни угоди. До «поміркованих ревізіоністів» можна віднести: Г. Алперовітца [11], Дж. Беггелі, Д. Флемінга.

Інша гілка - «ревізіоністи-систематики», які доводять, що холодну війну породила сама природа американського капіталізму і її шкідливий вплив на зовнішню політику США. Вони заперечують вплив окремих політиків і конкретних політичних рішень. Замість цього вони стверджують, що вимоги американської економіки змусили правлячі кола США пуститися на пошуки ринків збуту джерел сировини за межі своєї країни, прикриваючись при цьому політикою «відкритих дверей». Ця політика, в свою чергу, нібито привела Сполучені Штати до конфлікту з СРСР і з іншими країнами, які чинили опір американській економічній гегемонії. До «ревізіоністів-систематиків» слід віднести: Г. Колко і Дж. Колко [64], А. Дойчера, Д. Горовіца.

На початку 1970-х рр. виникла ще одна школа – «постревізіоністська» (Дж. Геддіс [23], М. Меттьюз [44], Дж. Херрінг). «Постревізіоністи», не загострюють уваги на питанні про ініціатора конфлікту, а в більшій мірі, ніж це роблять дві інші школи, підкреслюють обопільну провину двох країн. Проте, головний висновок школи «постревізіоністів» полягає в тому, що незалежно від того, хто стояв на чолі СРСР або яку політику сповідували Сполучені Штати, природа радянської політичної системи робила холодну війну неминучою.

Сьогодні можна говорити як про певний переформатування колишніх шкіл, так і про деяке стирання кордонів між ними. Сучасна західна історіографія цікава, багатоаспектна і відкрита для українських дослідників.

Що ж стосується радянської, а пізніше російської історичної школи, то вона велику увагу приділяє питанням повоєнної зовнішньої політики США, зокрема, відносинам Сполучених Штатів з Радянським Союзом. Радянсько-американські відносини відразу опинилися в центрі міжнародних відносин повоєнного часу, коли на зміну співпраці СРСР і США в період Другої світової війни прийшла жорстка конфронтація, що отримала назву «холодної війни». У радянській історіографії утвердилася точка зору, що одним з головних завдань зовнішньої політики США в 1940-1950-х рр. було прагнення не допустити соціалістичних революцій в Західній Європі. Активно проводилась думка про прагнення американських правлячих кіл до світового панування. Радянські історики, зокрема, А. Громико та Б. Пономарьов [31], писали про месіанство американської зовнішньополітичної думки, про антикомунізм як рушійну силу процесу формування американської зовнішньої політики. Історики і політологи СРСР, зокрема Е. Іванян та А. Куніна [29], багато років були зайняті пошуками «винуватця» післявоєнної конфронтації, хоча певна еволюція в радянській історіографії все ж спостерігалася. Тривалий час радянські історики займали, як правило, «офіційні позиції» і без будь-яких винятків звинувачували американців і їх західноєвропейських союзників в розв'язанні «холодної війни», пов'язуючи це з традиційним американським гегемонізмом. Цьому питанню присвячена значна література, а саме праці істориків А. Громико, Б. Пономарьова [31], Н. Інозємцева [30], В. Анічкіна, Г. Трофімєнко [12], В. Валькова [18], Ю. Мєльнікова [43], Н. Сівачєва [52], Е. Іваняна, А. Куніна [29] та інші.

Визначне місце у висвітленні подій «холодної війни» займає книга Н. Інозємцева [30], яка стала першою радянською монографію, в якій об’єктом дослідження була зовнішня політика США.

У праці А. Громико та Б. Пономарьова [31], що присвячена зовнішньополітичній діяльності Радянського держави, висуває тезу про спрямованість Радянського Союзу на досягнення післявоєнного мирного врегулювання та створення безпечного співіснування міжнародної спільноти. Цей збірник важливий для вивчення теми «холодної війни», адже він дозволяє з’ясувати різницю між декларативною політику СРСР та справжніми прагненнями.

Книга доктора історичних наук Ю. Мєльнікова [43] висвітлює основні риси і акції американської дипломатії з моменту закінчення Другої світової війни і до початку 1970-х. Автор простежує дії дипломатії США в вузлових проблемах і «гарячих» точках міжнародних відносин. Велика увага в роботі приділяється змінам у зовнішній політиці США, які були продиктовані зміною в співвідношенні сил на міжнародній арені на користь CРСР.

В період розрядки в радянській історіографії з'явилися більш гнучкі формули, зокрема, ідея про втрачені можливості по обидві сторони. В якості підтвердження висувалися загальні теоретичні міркування, зокрема у статтях А. Чубарьяна [62], А. Куніна та В. Познякова [56].

Розпад СРСР, криза марксистської ідеології та методології історії, більше відкритий доступ до раніше закритих партійних архівів і архівів зовнішньої політики поставили в порядок денний необхідність переосмислення старих підходів до радянської зовнішньої політики з врахуванням нових документальних свідчень. За таких умов історію «холодної війни» російські історики почали писати заново.

Таким чином, в період 1990-х – початку 2000 рр. в російській історіографії почала складатися нова історія «холодної війни». Однією із особливостей російської історіографії є постановка питання щодо причин виходу сталінізму за межі СРСР і посилення конфронтації з країнами Заходу у 1940-1950 рр. Багато в чому це було викликано не зовнішніми, а внутрішніми чинниками: мілітаризацією народного господарства і розвитком Військово-промислового комплексу (ВПК), новою хвилею масових репресій з метою зміцнення сталінської тоталітарної влади. Зокрема цей підхід був спочатку зреалізований у збірнику Є. Півоварова «СССР и Холодная Война» [47], а потім продовжений колективом авторів у новому збірнику «Советское общество: Будни холодной войны» [38].

Разом з тим, в російській історичній літературі обговорюється і проблема взаємозв'язку завершення «Холодної Війни» з одного боку і крахом комунізму і розпадом радянської імперії і самого СРСР – з іншого.

Підсумовуючи, зазначимо, що в перших історичних працях з тематики «холодної війни», як в західній так і радянській історіографії доводились суперечливі точки зору, які виправдовували себе і перекладали провину на ворога, а свої дії у зовнішній політиці висвітлювали, як адекватну, інколи превентивну відповідь цілком виправданою на наступ суперника. Група істориків які відстоюють цю позицію у США називають «ортодоксами». Проте американська історіографія розвивалась й видозмінювалася під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників «холодної війни», в наслідок чого в 1960-х рр. утворилася нова точка зору яку представили «ревізіоністи». Вони зосередились на внутрішніх чинниках причин протистояння. У 1970-х рр. виник ще один напрямок – «постревізіонізм», який підкреслив обопільну провину сторін.

Основна група російських дослідників відстоювали ортодоксальні позиції до розпаду СРСР. Після розпаду СРСР у новітній російській історіографії відбулися суттєві зміни, пов’язані з крахом марксистсько-ленінських ідеологічних надбудов. Російські історики переглядають попередні твердження на основі розсекречених документів і архівів. На відміну від попередників вони звертають увагу на внутрішні причини, а саме мілітаризацію суспільного життя та науки в СРСР, значні витрати на ВПК тощо.

В цілому в сучасній історіографії досить об'єктивно розкривається процес і аналізуються найбільш драматичні епізоди протиборства наддержав. З опорою на нові дані показано, як зароджувався конфлікт, в якій безкомпромісній боротьбі відбувалося протистояння, та до яких наслідків він призвів.