Результати та наслідки

Розпад СРСР зумовив масштабні історичні наслідки. По-перше, практично припинилася, хоч певною мірою формально, «холодна війна», оскільки один з її ініціаторів – Радянський Союз – перестав існувати, а основний спадкоємець СРСР – Росія об’єктивно не була зацікавлена у продовженні «війни». Протиборство полярних політичних сил продовжилося, хоч у менш драматичних і небезпечних формах. Кінець «холодної війни» по-різному був сприйнятий у різних країнах світу. Деколи при всій упередженості вони були дуже близькими до істини. Відомий американський політолог Г. Кіссінджер писав: «Кінець «холодної війни», що був метою американської політики впродовж восьми адміністрацій, обидвох політичних партій, дуже нагадував те, що Джордж Кеннан пророкував у 1947 році. Незалежно від того, яку б догідливу політику не вів щодо Радянського Союзу Захід, радянській системі потрібна була примара вічного зовнішнього ворога, щоб виправдати страждання свого народу й утримання громіздких збройних сил і апарату безпеки. Коли під тиском сукупної відсічі з боку Заходу, кульмінацією якого стали роки президентства Р. Рейгана, ХХVІІ з’їзд партії замінив офіційну доктрину співіснування на взаємозалежність, зникла моральна база внутрішніх репресій. Громадяни Радянського Союзу, виховані в дусі дисципліни, не могли миттєво переключитися на компроміс і взаємні поступки. А це означало, як і пророкував Д. Кеннан, що: «Радянський Союз перетвориться водночас в одне із найслабших національних суспільств, таких, що викликають найбільший жаль» [32, c. 587].

По-друге, було отримане реальне підтвердження міфічності, нездійсненності марксистсько-ленінської концепції побудови «соціалізму», зокрема за сталінсько-брежнєвською моделлю. Не менш міфічною виявилася марксистсько-ленінська концепція комуністичного «оновлення світу», забезпечення «всезагальної рівності, добра і багатства» на сталінських засадах. Втративши свого лідера – КПРС, по суті, перестав існувати єдиний міжнародний комуністичний рух. Багато компартій, зокрема з європейських країн, що змогли вийти з шокового стану після розпаду СРСР, переорієнтувалися на програмні, ідейні засади світового соціал-демократизму.

По-третє, остаточно розвіялися сумніви щодо подальшого існування «соціалістичного» табору, що утворювали країни Східної і Центральної Європи. Обмеження демократії, грубе порушення прав і свобод громадян, зростаючі злидні населення, поєднані із репресивними діями, зловживанням владою з боку компартійних керівників зіткнулися зі зростаючою протидією народних мас. Компартії повсюдно були рішуче відсторонені від влади. До керівництва державами прийшли демократичні сили, здебільшого орієнтовані на співробітництво із країнами Заходу [60, с. 235].

По-четверте, припинила діяти Організація Варшавського Договору, яка в минулому без санкції керівництва СРСР ніколи жодної самостійної ролі не відігравала.

Нарешті розпад СРСР став серйозною пересторогою багатонаціональним державним утворенням. Ставка на насильницьку асиміляцію національних меншин, обмеження чи репресивне переслідування вияву національної самосвідомості чи прагнення до національної самостійності, як свідчить досвід СРСР, може викликати серйозний збройний конфлікт, численні людські жертви. Але найголовніший наслідок розпаду СРСР полягає у докорінній зміні геополітичної ситуації на європейській і світовій аренах, у новій розстановці політичних і військових сил, які домінуватимуть у ХХІ ст. США, НАТО, як виявилося, не здійснюючи безпосереднього силового тиску, не провокуючи, уникаючи збройного зіткнення з СРСР, військовими формуваннями ОВД, опинилися в ролі переможця у «холодній війні». Західні країни продемонстрували, що відстоювання ідеалів демократії, громадських прав і свобод, послідовна боротьба проти тиранії, тоталітарних репресивних режимів, справжня – не уявна – боротьба за мир, міжнародну безпеку здатні забезпечити підтримку, довіру світової спільноти народів. Багато західних державних і політичних діячів, аналітичні центри, які діяли у США, Великобританії, ФРН, Франції, за багато років до розпаду СРСР прогнозували неминучість краху ідеології і практики комунізму. Відомий американський політолог З. Бжезинський задовго до руйнації СРСР у писав: «Причина, що прискорила агонію комунізму, – це провал радянської політики. І справді, сьогодні, наприкінці ХХ століття, здається невірогідним, що радянську модель колись вважали привабливою і гідною наслідування» [15, c. 256]. З. Бжезинський висловлював впевненість у тому, що ХХІ століття буде століттям демократії, а не комунізму.

Таким чином, закінчення «холодної війни» зумовило кардинальні зміни у розстановці сил на світовій арені. З її наслідків варто виділити наступні:

- дезінтеграція СРСР та перерозподіл переважної більшості зон його впливу на користь США і НАТО;

- зникнення світової системи соціалізму та її військово-політичної (ОВД) та економічної (РЕВ) організацій;

- поява низки нових незалежних держав на євразійському просторі внаслідок розпаду таких соціалістичних федерацій як СРСР, Югославія та Чехословаччина;

- суттєве погіршення зовнішньополітичного статусу Росії, яка у територіальному відношенні повернулася до кордонів XVII ст.;

- перетворення США на світового гегемона, по суті – «останню імперію»;

- значне покращення геополітичного становища Німеччини та Китаю.

Із завершенням «холодної війни» й протиборства на світовій арені двох наддержав (а фактично двох соціально-економічних систем) втратили значення концепції першого, другого і третього світів. Цьому сприяв і процес глобалізації, який почав поширюватися на всі країни та континенти.