заступник директора ДПТНЗ «Переяслав-Хмельницький

центр професійно-технічної освіти»

Уявна екскурсія Володимирською вулицею Києва

(На екрані – карта Києва)

І ЕКСКУРСОВОД. Загальновідомою вулицею Києва є Володимирська вулиця. Вона бере свій початок поблизу Андріївського узвозу та від Десятинної вулиці. В Х столітті вона проходила до Софійських воріт і відома під назвою Міст.

Після спорудження на початку ХІ століття Софійського собору та близько 1037 р. – Золотих воріт вона досягла тодішньої межі міста – Золотих воріт. Це була головна міська вулиця. Вона вела до княжих та боярських палаців Акрополя (Старокиївської гори).

Після руйнування Києва монголо-татарами Старе місто на довгі століття перетворилося на пустку. Лише у ХVІІ століття було відбудовано та перебудовано Софійський собор.

Наприкінці ХVІІ І – початку ХІХ ст. знову, після тривалої перерви починається забудова вулиці в межах тодішнього Києва – тобто від початку Золотих воріт. У 30-ті рр. ХІХ ст. на місці розрізнених частин стародавньої вулиці, що в той час мали назву відповідно Андріївська (від початку до Житомирської вулиці), Софіївська (від Житомирської до Софіївської площі) та Золота (до Золотих воріт), було прокладено рівну вулицю, що здобула назву Володимирської.

Наприкінці ХІХ ст. вулицю було замощено, з’явилося газове, а згодом і електричне освітлення. 1901 р. вона набула сучасного вигляду і довжини.

(На екрані – фото вул.. Володимирської)

Нині Володимирська вулиця є однією із найголовніших та найелітніших вулиць Києва. Значення її можна порівняти хіба що із Хрещатиком.

В силу історичного інтересу вулиця є одним із найпривабливіших туристичних куточків Києва, адже тут збереглися унікальні пам’ятки ХІ-ХІХ століть – Софійський собор, комплекс Софійського монастиря, рештки Золотих воріт, будівлі Київського університету, Оперного театру, Президії НАН України та ще десятків житлових та громадських будівель.

Пропонуємо вам здійснити уявну екскурсію цією дивовижною вулицею познайомитись з пам’ятками історії та культури, які тут знаходяться.

(На екрані - Десятинна церква)

ІІ ЕКСКУРСОВОД. Розпочавши розповідь про Володимирську вулицю, ми згадали про Десятинну церкву – першу кам’яну церкву Київської Русі. На утримання храму і митрополії князь Володимир виділив десяту частину доходів від своїх земель (звідси і назва).

Десятинна церква не збереглася до нашого часу. Про те, яким був найбільший храм міста, говорять письмові свідчення та археологічні дослідження. Про її розмір можна судити по кам’яним доріжкам, прокладеним над фундаментом.

Інтер’єр церкви був багато прикрашений мозаїкою, а стіни розписані фресками.

(На екрані – портрет Петра Могили)

З історією Володимирської вулиці пов’язана доля славетного діяча церкви, науки і культури Петра Могили (1596-1647), який першим розпочавши тут розкопки, віднайшов поховання князя Володимира. Саме Петро Могила і підняв з руїн Десятинну церкву, що колись була останнім оборонним рубежем перед татарами. Церквиця, що була зведена коштом таза Участю П.Могили, проіснувала тут аж до початку ХІХ ст., коли за проектом В.І.Стасова у 1828-1942 рр. виросла велична церква однойменної назви, знищена вже за радянських часів комуністами.

За часів Київської Русі поряд з Десятинною церквою знаходились садиби бояр, княжий палац Володимира Святославича та стародавній Бабин торжок –базар та велика ринкова площа для урочистостей.

(На екрані – Софійський собор)

ІІІ ЕКСКУРСОВОД. За часів Ярослава на цій величній вулиці було збудовано Софійський собор, Георгіївську та Ірининську церкви. За кожною з цих споруд стоїть давня історія міста. Проте, на жаль, з усіх архітектурних творінь до нашого часу зберігся лише Софійський собор – головний храм давньоруської держави.. У ньому відбувались урочисті церемонії, «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів, посвячення єпископів, біля собору збиралося київське віче. Тут велося літописання, розміщувалась створена Ярославом Мудрим перша бібліотека на Русі, в якій зберігалися, перекладалися, переписувалися сотні книжок. Собор був також князівською усипальницею. У ньому похований Ярослав Мудрий, його син Всеволод, онук Ростислав.

Слава про красу Софійського собору швидко поширилась на країни, які оточували Русь. Вже в ХІ ст. Сучасники оцінили собор як видатний витвір мистецтва. В усій Європі жодна споруда не змогла зрівнятись з київським собором. Його довжина (без виступів) дорівнює 37м, а ширина – 55м. У давнину храм мав 5 нефів (повздовжних коридорів), які на східному фасаді завершувалися п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами (апсидами). Із західного боку височили дві башти зі сходами, що вели на другий поверх. Вінчали собор 13 куполів.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який підпорядкований не тільки релігійному канону, а й мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільним килимом огортають стіни, склепіння і стовпи собору, їхній площинний характер підсилює враження монументальності споруди.

Софійський собор був своєрідною школою, де виросли вітчизняні архітектори, майстри-будівничі, художники, різьбярі тощо.

Нині Київська Софія - всесвітньо відомий музей. Це справжня скарбниця давньоруської культури, невичерпне джерело знань про далеке минуле нашого народу.

(На екрані – Золоті ворота)

ІV ЕКСКУРСОВОД. Недалеко від Софії Київської знаходились Золоті ворота – рештки яких збереглися до наших днів. Це видатна споруда кам’яної оборонної архітектури Києва ХІ століття. Свою назву вони одержали по аналогії і зразку з Золотими воротами в Константинополі.

Золоті ворота були побудовані в 1164 р при правлінні великого князя київського Ярослава Мудрого. Київ тих часів оточували високі земляні вали із глибокими ровами із зовнішньої сторони. Золоті ворота були частиною цього оборонного спорудження й служили парадним в’їздом у місто – це була широка арка з бойовим майданчиком над нею, в центрі якої була споруджена білокамінна церква. Цей дивний витвір давньоруських зодчих викликав захват сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Крім оборонних цілей Золоті ворота мали також і тріумфальний характер – тут зустрічали іноземних послів і іменитих гостей, проводжали воїнів на захист Батьківщини, під зводами воріт проходили київські дружинники, поповертались з походів.

Час не пощадив пам’ятку – вже у ХVІІ сторіччі Золоті ворота перебували у напівзруйнованому стані. В середині ХІХ ст. були проведені роботи з розчищення й зміцненню руїн, прибрані залишки земляних валів. Однак кладка, відкрита вітрам і атмосферним опадам, продовжувала руйнуватися, що викликало постійну тривогу вчених. В 1970 р. було ухвалене рішення звести над прадавніми руїнами павільйон, який не тільки захищав би їх від подальшого руйнування, але й відтворив первісний вигляд пам’ятника. Відкриття павільйону реконструкції «Золоті ворота» було приурочене до святкування 1500 річчя Києва в травні 1982 року.

Реконструкція відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина – це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ – «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом, з другого – стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам’ятках Новгорода й Суздаля. Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринефного чотиристопного храму. В архітектурному декорі фасадів використано орнаменти з цегли, властивій для давньоруських будівель того періоду. Підлогу храму прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконано за мотивами стародавньої підлоги Софії Київської. При реконструкції пам’ятки відтворено відрізки валів, що примикали до вежі. По верху валу проходять дерев’яні заборола. В середині відновлених відрізків валу міститься експозиційне приміщення музею Золоті ворота й сходи, що ведуть на гребінь, звідки видно чудову панораму міста.

(На екрані – пам’ятник Б.Хмельницькому)

V ЕКСКУРСОВОД. На Володимирській вулиці є красиві сквери, де можна відпочити і помилуватися київськими пейзажами та краєвидами, і величні пам’ятки, серед яких – окраса міста – пам’ятник Богдану Хмельницькому. Він стоїть на площі біля Софійського собору. На цій площі у грудні 1648 р. кияни зустрічали військо Богдана Хмельницького, яке в’їхало в місто через Золоті ворота після перемоги над польською шляхтецькою армією, а в січні 1654 р. населення Києва зустрічало російське посольство. Пам’ятник був відкритий у 1888 р. (проект скульптора М.Мікешина, архітектор В.Ніколаєв).

(На екрані – пам’ятник М.Лисенку)

Біля національного оперного театру в 1965 р. було відкрито пам’ятник Миколі Лисенку – відомому українському композитору, піаністу, диригенту, фольклористу, педагогу і громадському діячу, основоположнику нової української національної музики. Із 1860 р. Лисенко постійно жив у Києві, де розгорнув активну виконавчу діяльність, влаштовував щорічні «Слов’янські концерти», організовував хори, що переважно складалися з семінаристів і студентів, знайомих із нотною грамотою.

Бронзову скульптуру роботи скульптора Олександра Ковальова встановлено на простому постаменті з сірого полірованого граніту (архітектор Василь Гнєзділов). Загальна висота монумента 7 м.

Таку вдячність склали кияни видатному композитору, який більшу частину свого життя мешкав у Києві.

(На екрані – Національний оперний театр)

VІ ЕКСКУРСОВОД. На перетині двох багатолюдних магістралей – вулиць Б.Хмельницького й Володимирської, стоїть архітектурна перлина Києва, храм муз – Національна Опера України ім. Тараса Шевченка. Будинок київської опери був збудований у 1901 р. на місті міського театру, що згорів у 1896 р. Після пожежі міська дума прийняла рішення провести міжнародний конкурс на проект нового оперного будинку. У ньому взяли участь більш 20 архітекторів з України, Росії, Німеччини, Франції й Італії. Переміг у конкурсі петербурзький професор архітектури Віктор Шретер. Невдовзі до Києва надійшла технічна документація, з якої мала народитись вишукана неоренесансна будівля. Будівництво розпочалось 1898 р., на ньому працювало понад 300 чоловік.

На свій час Київський оперний театр справді вражав: партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси могли вмістити одночасно 1650 глядачів (у партері налічувалось 384 місця). В інтер’єрах домінували оксамит і бронза. Вишукані крісла, люстри та світильники привезли із Відня.

Над головним входом театру красувався офіційний герб Києва із зображенням архістратига Михайла – покровителя міста. Проти цього категорично виступив Київський митрополит Фіогност, який визнав це блюзнірством. Над таким гріховним закладом - і раптом святий небесний воїн. Герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва.

Для архітектора був важливий не тільки зовнішній вигляд театру і вишуканий декор фасаду. Шретер подбав, щоб приміщення було зручним і для тих, хто виступатиме на сцені, і для тих, хто сидітиме у залі. На той час сцена Київського оперного була найбільшою в Росії (ширина 43, 3 м, глибина – 17, 2 м, висота – 22, 7 м). Театр мав системи парового опалення, кондиціонування повітря, прекрасне сценічне обладнання. Будівля гармонійно вписувалася і в довколишнє середовище.

VІІ ЕКСКУРСОВОД. Понад вісім десятиліть проіснував архітектурний шедевр Шретера без змін, реконструкцій і капітального ремонту (за винятком хіба що прибудови у 1936 р. до тильної сторони будівлі двоповерхового приміщення репетиційних залів). За довгий час експлуатації зносилися конструкції, фізично і морально застаріло сценічне обладнання, механізми, багато втратив внутрішній і зовнішній декор, потьмяніла позолота інтер’єрів. До того ж зведене на місці колишнього яру приміщення почало поволі осідати і давати тріщини. У 1983-1988 рр. було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення. Будівля, на яку тягарем ліг час і лихоліття Другої світової війни (артилерійські обстріли, пряме попадання авіабомби), вимагала великої роботи, яка продовжувалась майже 5 років.

(На екрані – внутрішній інтер’єр оперного театру)

Свій 120-ий сезон у 1988 р. Київська опера відкрила в оновленому приміщенні, яке постало в усій своїй красі. Реставратори не тільки зберегли чудовий декор театру і глядачевого залу, але й значно збагатили його. За рахунок перенесення дерев’яних гардеробів до цокольного приміщення значно поліпшився вигляд фойє. Тепер фойє театру чарує своєю святковістю, вишуканістю, сяє переливом вогнів люстр та світильників, які відбиваються у розкішних венеціанських дзеркалах. Мармурові марші сходів, освітлені унікальними фарфоровими світильниками, ведуть до бельетажу та ярусів… Повсюди – бронза, позолота, сяйво кришталевих люстр.

Змінено також параметри сцени, глибина якої із 17 м збільшилась до 20 м, а висота з 23 до 27 м, що дозволило динамізувати переміну декорацій не тільки в антракті між діями, але й під час самої вистави.

Було переобладнано й оркестрову яму, в якій зараз одночасно може розмітитись 100 музикантів.

(На екрані - будинок Президії НАН України)

VІІІ ЕКСКУРСОВОД. На початку ХХ століття на Володимирській вулиці починається будівництво Ольгинської гімназії (нині тут знаходиться Президія Національної Академії Наук України), збудовано будинок Земства (нині будівля СБУ), Педагогічний музей.

(На екрані - Педагогічний музей)

Урочисте відкриття музею відбулось 5 жовтня 1912 р. в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явилось у вітчизняній та зарубіжній пресі, яка відзначала, що він відповідає всім вимогам і є одним із найкращих серед педагогічних музеїв Європи. Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї були і педагогічна бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, довідкове бюро, велика аудиторія для проведення масових заходів.

Після революції музей був ліквідований, а у будівлі колишнього музею розміщувалась Українська Центральна Рада (1917-1918), Директорія УНР (1918-1919).

У будівлі музею відбувались урочистості з нагоди відкриття різних освітніх установ, було засновано Педагогічну академію – передвісника Академії педагогічних наук України. У цьому приміщенні було проведено перші два з’їзди вчителів України.

В радянський період в будівлі знаходились різні адміністративні установи. Педагогічний музей був відновлений лише 1977 року. У фондах музею зберігається понад 40 тисяч пам’яток історії освіти та культури народів, що населяють територію України з давніх часів до наших днів.

Музей також містить колекції підручників, документів, фотознімків, періодичні видання, педагогічні посібники ХІХ-ХХ ст., матеріали про репресованих учителів, комплекти матеріалів учителів та вчених-педагогів України.

(На екрані – пам’ятник М.Грушевському)

Поряд з Педагогічним музеєм – пам’ятник видатному українському історику, політичному та громадському діячу, голові Центральної Ради і першому Президенту України Михайлу Грушевському.

(На екрані – червоний корпус Київського університету)

ІХ ЕКСКУРСОВОД. У ХІХ ст., враховуючи потребу українських земель у вищій освіті, в Києві було відкрито Імператорський Університет Святого Володимира, з якого і ведеться відлік сучасної історії університету.

Будинок Головного («Червоного») корпусу університету (вул. Володимирська - 60) збудований у 1837-1842 рр. Будівля являє собою величезний замкнений корпус з внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145, 68 м. Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелії колон – у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Святого Володимира.

Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями – історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 р. відкрився юридичний факультет, 1947 р.- медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917р.

До Жовтневої революції 1917 р. в університеті викладали відомі вчені: математики Б.В.Делоне, Д.О.Граве, Б.Я.Букрєєв, фізики Й.Й.Косоногов, М.П.Авенаріус, астроном Р.Фогель, історики М.О.Максимович, М.І.Костомаров, М.П.Драгоманов та ін..

Із середини ХІХ ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні.

З 1939 р. університет носить ім’я Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археологічної комісії (у 1845-1846 рр.) Розгром у 1847 р. Кирило-Мефодіївського товариства і арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв’язки поета з університетом. Шевченко листувався з першим ректором університету Михайлом Максимовичем.

(На екрані – пам’ятник Т.Шевченку)

Х ЕКСКУРСОВОД. На головній осі головного (Червоного) корпусу університету знаходиться парк, який носить ім’я Тараса Шевченка. Він займає квартал між вулицями Володимирською, Льва Толстого, Терещенківською та бульваром Шевченка. Слід зазначити, що парк розплановано одночасно з будівництвом університету.

В 1869 р. київський міський голова Демідов у пориві вірно підданства запропонував спорудити тут пам’ятник імператору Миколі І. Автором пам’ятника був російський скульптор М.П.Чижов. Відкрили пам’ятник в 1888 р. В 1919 р. його було знесено, а в 1939 р. на його місці було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку (скульптор М.Г.Манізер, архітектор – Є.А.Левінсон). Площа довкола пам’ятника служила і зараз служить місцем патріотичних зібрань і мітингів. В роки «застою» навіть заборонялось наближатись до цього пам’ятника в день 22 травня – день похорону Тараса Шевченка.

(На екрані – портрет М.Лескова)

ХІ ЕКСКУРСОВОД. У середині ХІХ – на початку ХХ ст. на Володимирській вулиці з’являються Присутствені місця, а також пожежня старокиївської дільниці із славнозвісною каланчею, з якої велися спостереження за пожежною безпекою міста. У Присутствених місцях працював юний Микола Лєсков, у майбутньому видатний російський письменник.

(На екрані – будинок № 39)

У будинку № 39 тривалий час діяв ресторан «Лейпціг» (будинок збудовано архітектором Володимиром Ніколаєвим у 1900 р.), колись тут розміщувалось кафе «Маркіз»

(На екрані – будинок № 44)

Будинок № 44 побудований в 1870 році. Він належав професору-юристу і підприємцю Густаву Ейсману, власнику цегельного заводу. Свого часу тут знаходився Український клуб – осередок культурного і духовного життя Києва, який відвідували М.Лисенко, М.Старицький, тут читала свої вірші Леся Українка.

(На екрані – будинок № 43)

На будинку № 43 влітку 1995 року з’явилась меморіальна дошка Олександророві Миколайовичу Вертинському – видатному естрадному артисту, кіноактору, композитору, поету і співаку, кумиру естради в першій половині ХХ століття, котрий народився тут у 1889 р.

ХІІ ЕКСКУРСОВОД. Життя багатьох видатних людей пов’язане з Володимирською вулицею. У буд. № 7 у 1911-1912 рр. жив український письменник І.С.Нечуй-Левицький, у буд. № 22 – українські архітектори О.М.Вербицький та В.Г.Заболотний, у буд. № 47 у приміщенні дитячого садка, який існував тут до 1917 р. при жіночій гімназії В.Перетяткович, Януш Корчак-Хенрик Гольдшміт працював над своєю книгою «Як любити дітей».

У буд № 48 у 1944-1950 рр. жив та працював видатний український композитор Михайло Скорульський, у буд. № 48-А мешкав академік Микола Стражеско (1876-1952), у буд. № 64 – український художник, засновник Академії художеств Г.І.Нарбут.

(На екрані – бюст Г.М.Косинки на віл Володимирській)

На вул. Володимирській встановлено бюст Г.М.Косинки. У 1924 р. письменник познайомився із своєю майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії, Тамарою Мороз, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядкувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному із будинків на території Софіївського собору. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка».

ХІІ ЕКСКУРСОВОД. На буд № 14/8 – меморіальні дошки видатним українським акторам Амвросію Бучмі та Юрію Шумському, художнику Василю Касіяну. Тут жив Микола Глущенко, який видаючи себе за вільного художника, працював у розвідці, збираючи інформацію, необхідну для боротьби проти фашизму, й навіть мав зустріч з Гітлером.

У буд № 28 у 1885-1889 роках жив російський художник Віктор Михайлович Васнецов. На початку 1885 р. він отримав від А.В.Прахова запрошення взяти участь в розписі щойно збудованого Володимирського собору. Васнецов розписав головний неф і аспіду, відобразив найважливіші сюжети Старого і Нового завітів, зобразив російських історичних діячів, зарахованих до лику святих.

З буд. № 36 (колишній готель «Прага», згодом – «Київ» і «Театральний») Володимирської вулиці пов’язане перебування у Києві протягом 1916-1918 рр. видатного чеського письменника, автора «Бравого солдата Швейка», Ярослава Гашека. До речі, саме тут, у Києві, Гашек почав писати свій невмирущій роман.

ХІІІ ЕКСКУРСОВОД. У буд. № 54 працювали президенти Академії Наук України: В.І.Вернадський, Д.К.Заболотний, О.О.Богомолець. На фасаді цієї будівлі, яка є творінням архітектора О.В.Беретті і колись призначалась для дівочого пансіону дружини київського генерал-губернатора графині Левашової, їм. встановлено меморіальні дошки.

(На екрані – будівля колишньої бурси)

У буд. № 22-А (колишня бурса), що поблизу Софії, діє центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України – скарбниця документальної пам’яті про літераторів, художників, діячів мистецтва, які жили й творили в Україні, зокрема у Києві.

Під час Другої світової війни у буд. № 22-А і № 24 діяв штаб оборони міста, а у буд. № 84 були явочні квартири підпільників-антифашистів

На екрані – пам’ятник князю Володимиру)

Завершуючи розповідь про Володимирську вулицю, варто згадати, що у Києві з іменем князя Володимира пов’язані також назви: Володимирської гірки – парку, у якому хрестителеві Русі зведено величний пам’ятник (скульптор В.І.Демут-Малиновський, П.К.Клодт, архітектор О.К.Тон, відкрито 1853 року), Володимирського собору – одного з найошатніших соборів міста, вулиць Володимирсько-Либідської й Володимирського узвозу, Володимирського критого ринку.