Пасивні операції

Пасивні операції - дії апарату банку, спрямовані на формування грошових коштів (ресурсів банку), достатніх для створення потрібних обсягів активів.

Відповідно до характеру формування коштів ці операції можна класифікувати на три групи:

- операції з формування власного капіталу(власні ресурси);

- операції з залучення коштів (залучені ресурси);

- операції з позичення коштів (запозичені ресурси).

1. ОПЕРАЦІЇ З ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ – це сукупність заходів щодо формування статутного та інших фондів і резервів, у яких розміщується власний капітал банків.

До власного капіталу банку відносять: статутний, резервний та інший фонди, які створюються для забезпечення фінансової стабільності, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал банківської установи виконує, в основному, захисну функцію – страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною. Її забезпечують здебільшого залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий.

Основний капітал включає в себе:

- сплачений і зареєстрований статутний капітал;

- розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

- надбавки до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється для відшкодування збитків при проведенні банківських операцій.

Додатковий капітал включає:

- нерозкриті резерви, які не відображаються в опублікованому балансі банку;

- резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених в балансі за історичною вартістю їх придбання);

- субординований борг - боргові зобов’язання (облігації), які не можуть бути забрані у банку раніше, ніж через п’ять років - та інші статті балансу (з дозволу НБУ).

Додатковий капітал не може бути більшим 100% основного капіталу.

Основним видом банківського капіталу є статутний капітал. На момент реєстрації комерційного банку він не може бути мен­шим установленої норми

За підсумками року на підставі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, установленої НБУ.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку.

Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується відкритою передплатою на акції, а якщо у фор­мі АТ закритого типу - через перерозподіл усіх акцій серед за­сновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповіда­льністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фік­сується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки. Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за допо­могою банківських кредитів не допускається.

Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.). Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичай­них та привілейованих.

Із розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімально­го розміру статутного фонду у комерційного банку з'являється потреба у збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ (із змінами та доповненнями), капітал банку визначається як власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань.

Законом визначено такі види капіталу банку:

- статутний - сплачена грошовими внесками учасників банку вартість акцій, паїв банку в розмірі, визначеному статутом;

- приписний - сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації;

- регулятивний - сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України;

Згідно із змінами до статті 31 «Розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність», внесеними згідно із Законом № 1586-VII від 04.07.2014р., мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 500 мільйонів гривень.

Комерційні банки зобов’язані формувати резервні фонди на покриття непередбачуваних збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку до досягнення ним 25% розміру капіталу банку.

Коли діяльність банку може нести загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду. Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Крім резервного фонду, у комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Банківський власний капітал поділяється на:

- власний капітал-брутто - це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом;

- власний капітал-нетто - це капітал-брутто за вирахуванням вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій АТ, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать:

- рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

- специфіка клієнтури. За умови залучення значної кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

2. ОПЕРАЦІЇ З ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ - сукупність заходів банків щодо мобілізації коштів на поточних, строкових та інших рахунках клієнтів (юридичних та фізичних осіб). Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торговельного капіталу, грошові накопичення громадських організацій. Суспільних фондів, фінансових посередників, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків.