Еволюція та характеристика систем металевого обігу

Залежно від установленого законодавством порядку забезпе­чення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнотної емісії.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наяв­ності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугу­вали резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували роз­мін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовува­лися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їхніми пред­ставниками - банкнотами - поступово змінювалося. Напри­клад, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 р. З: 1, у I860 - 1: 1, у 1885 - 1: 3. До 1913 р. золоті мо­нети становили 1/10 грошової маси. Але грошова система зали­шалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомо­нетного стандарту.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові сис­теми є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання що­до забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових зна­ків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється держа­вним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У тако­му випадку емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними ка­налів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіци­тів, покриття їх позиками та емісією грошей спричинили надмір­не збільшення грошової маси в обігу, що призвело до припинен­ня вільного обміну грошових знаків на золоті монети. У цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що брали участь у війні, та й у більшості інших країн (окрім США та семи латиноамериканських країн). Було припинено розмін банк­нот на золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам за­боронялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем.

По закінченні війни лише у США зберігався золотомонетний стандарт. У більшості країн зберігся інфляційний обіг паперових грошей, який існував тривалий час і після закінчення війни.

За нових історичних і політичних умов повернення до класич­ної золотомонетної форми було вже неможливим. Одна з причин цього - нерівномірність світових запасів золота. У той час, коли питома вага США у світових централізованих запасах золота за 1913 - 1924 рр. зросла з 31, 7 до 46 %, питома вага європейських країн упала з 49, 3 до 34 %. Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.

Іншою причиною було прагнення держав до централізації зо­лота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок но­вих війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно великі золоті запаси (Англія і Франція), вживали заходів для то­го, щоб централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках.

У ході грошових реформ 1924 -1929 рр. повернення до золо­того стандарту відбулося у двох нових формах - золотозливкового та золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. У Ве­ликобританії ціна стандартного зливка вагою 12, 4 кг дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції ціна зливка вагою 12, 7 кг - 215 тис. фр.

Більшість країн (Німеччина, Австрія та ін.), що не мали достат­ніх золотих запасів, перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну ва­люту (девізи), яка обмінюється на золото. У такий спосіб зберіга­вся непрямий зв'язок грошових одиниць 30-ти країн світу із зо­лотом.

Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошови­ми системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають «урі­заними» формами золотого стандарту.

Остаточний крах золотого стандарту як грошової системи бу­ло прискорено економічною кризою 1929-1933 рр. Унаслідок неї золотий стандарт було скасовано в усіх країнах (у Великобри­танії, Німеччині та Японії - у 1931 р., у США - у 1933 р.).

Після світової кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого золотого блоку: Фран­ції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. У 1935 р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936 р.- усі інші країни. З того часу утвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система, що ба­зувалася на золотому монометалізмі, поступилася місцем валют­ним угрупованням - валютним блокам та зонам.

З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система кре­дитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші - це, по суті, кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом пла­тоспроможності, а й реальним відбитком руху товарно-мате­ріальних цінностей, руху капіталу.

Характерними рисами сучасних грошових систем є:

1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внут­рішнього та зовнішнього обороту;

2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господар­ства, а й для кредитування держави;

3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення го­тівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання грошового обігу;

6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечен­ня та розміну на золото;

7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредит­них відносин.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, строковість, платність, цільовий характер, забезпеченість), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шля­хом формування спеціального механізму регулювання пропози­ції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

За певних умов кредитна природа банківських білетів може набувати формального характеру. Розлад економічного життя суспільства впливає на характер функціонування кредитно-фі­нансових установ. Відміна золотої конверсії, а потім і відмова від підтримання ринку цінних паперів неодноразово приводили до зближення кредитних та державних паперових грошей. Збе­рігаючи формальні ознаки кредитних грошей, банкноти еміту­валися без будь-якого забезпечення. Однак це відбувалося лише в умовах повної дезорганізації економіки. Банківська система фактично розпадалася, вона втрачала здатність регулювати гро­шові потоки. Наприклад, саме так сталося в період гіперінфляції 1918- 1923 рр. у Німеччині, коли рейхсмарки формально зали­шалися банкнотами, але імперський банк-емітент фактично пе­рестав бути центральним банком і перетворився в казначейську структуру уряду.

Випуск банкнот задля покриття бюджетного дефіциту змінює характер їх функціонування, призводить до непропорційного розбухання грошової маси в обороті, сприяє виникненню та по­глибленню інфляційної ситуації.

Унаслідок значного зростання грошової маси в 1991-1993 рр. грошова система України мала характер паперово-грошової, коли за рахунок кредитів НБУ фінансувався весь дефіцит державного бюджету. Це був період повного розладу економіки, грошової та банківської систем. Інфляція у 1993 р. перевищила 10 тис. відсот­ків за рік.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими.

Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими.

Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, по­вній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розви­тку та відкритості економіки країни.

Закриті грошові системи характеризуються наявністю знач­ної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністра­тивному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валю­ти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так звано­го «соціалістичного табору».

Грошова система України нині базується на кредитних грошах і перебуває на етапі трансформації з неринкової, закритої в рин­кову, відкриту систему.

Однією з тенденцій розвитку світових відносин є інтегра­ційні процеси, які охоплюють не лише економічні зв'язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтегра­ційних процесів на трансформацію національних грошових си­стем найяскравіше проявився в Західній Європі, особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготів­ковий обіг було введено нову грошову одиницю — євро, яка стала єдиною валютою країн Європейського монетарного сою­зу (ЄМС). Створенням цього Союзу завершилося формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, ка­піталу.

З 1 січня 2002 р. здійснюється випуск банкнот і монет у євро. Країнами - членами єврозони з 1 липня 2002 р. було відмінено обіг їх національних валют. Євровалюта стала для цих країн єди­ним законним засобом платежу.

Для вирішення монетарних проблем у межах ЄМС з лип­ня 1998 р. розпочав роботу Європейський центральний банк, розміщений у Франкфурті-на-Майні (ФРН). Його було створено на базі Європейського валютного інституту, що функціонував з 1994 р.

Національні центральні банки країн-членів увійшли до складу Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та втратили свої регулятивні функції. Нині вони лише реалізують монетарну політику, визначену ЄЦБ.