Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
|
Характеристика інструментів прямого впливу на грошовий оборот і грошовий ринок
| Інструмент | Характеристика |
| Заходи фіскально- бюджетної політики | Ця політика полягає у вилученні в економічних суб’єктів (фірм та домогосподарств) частини їх грошових доходів до централізованих фондів та фінансування з цих фондів витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Заходами цієї політики єоподаткування, обов 'язкові платежі до позабюджетних фондів, фінансування з державного бюджету та позабюджетних фондів. Завдяки цим заходам створюється можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. 1. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. (фіскальні вилучення ↑ → можливості ↓ → інвестиції, розширення виробництва ↓ → сукупна пропозиція ↓ → економічна активність ↓) 2. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. (державне споживання ↑ → номінальний НД↑, сукупний платоспроможний MD↑ → кон’юнктура ↑ → виробництво ↑) Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію. (державне споживання ↑ високими темпами і тривалий час → виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції → Р ↑ → інфляція ↑) Заходи фіскально-бюджетної політики базуються на прямих. Без еквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких самих безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулювальний вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, виваженого їх застосування. |
| Заходи у сфері безготівкових платежів | Платіжна система -це законодавчо визначена сукупність принципів, норм, правил, процедур, інструментів та механізмів, на підставі яких здійснюється організація безготівкових платежів у країні. Вона містить велику кількість досить конкретних вимог і правил, яких повинні дотримуватися всі учасники платіжних відносин - від порядку відкриття рахунків у банках для учасників платежів до порядку завершення платежів між банками через структури центрального банку. Тому вже сама наявність платіжної системи має велике регулятивне значення, оскільки вона ставить усіх учасників платежів у певні організаційні та правові рамки. Більше того, платіжна система створює сприятливі умови для додаткового контролю за легітимністю всіх грошових платежів. |
| Регулювання готівкових платежів | Готівкові платежі (потоки) здійснюються поза банками і тому не регламентуються положеннями і вимогами платіжної системи. Разом з тим вільний (позабанківський) обіг готівки робить її дуже зручною для обслуговування незаконних антисуспільних операцій та видів діяльності. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробленню. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру. Зважаючи на обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентні вимоги щодо операцій з готівкою, установлені Національним банком: - суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою між собою лише в межах, визначених НБУ. - усі клієнти банків - юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил; - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здавати одержану готівкову виручку понад ліміт каси на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, встановленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ; - при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують, та зазначити суми по кожній цілі; - витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов'язані відповідно до зазначених у попередньому пункті цілей та обсягів; - усі операції з надходження готівки в каси юридичних осіб та їх витрачання повинні негайно документуватися і обліковуватися в установленому порядку. Перелічені обмежувальні вимоги мають на меті сприяти кращому зберіганню грошей, запобіганню їх крадіжкам, використанню в антисуспільних цілях, прискоренню обігу грошей. За їх отриманням ведуть контроль банки, а також органи ДПА, КРУ, МВС України. В Україні також ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків. Організований фінансовий моніторинг готівкових вкладів до банків фізичними особами на великі суми, активно захищається принцип строгої централізації готівкової емісії в Національному банку та ін. |
| Заходи грошово- кредитної політики | У грошово-кредитній політиці, механізм якої сформований переважно на засадах опосередкованого впливу, певною мірою використовуються і заходи прямої дії, хоч і слугують вони найчастіше як допоміжні, зумовлені якимись особливими обставинами. Зі зміною цих обставин скасовується і застосування адміністративних заходів. До заходів прямої дії, що найчастіше застосовуються на практиці, належать: - пряме регулювання центральним банком процентних ставок (депозитних та позичкових) комерційних банків; - селективна політика адресного рефінансування комерційних банків; - законодавчо-нормативні обмеження чи заборона окремих видів діяльності комерційних банків. Пряме регулювання процентної ставки - може здійснюватися у вигляді фіксації центральним банком абсолютного рівня ставок за депозитами і позичками комерційних банків, рівня маржі або ж верхнього чи нижнього рівня відхилення процентних ставок комерційних банків від облікової ставки центрального банку. Застосовується, як правило, в кризових ситуаціях, коли потрібно одночасно вирішувати такі суперечливі завдання, як зниження темпів інфляції, посилення стимулювання економічного зростання та зміцнення стабільності банків. Селективна політика адресного рефінансування зводиться до адміністративного розподілу центральним банком кредитних ресурсів для цільового рефінансування комерційних банків. Обмеження окремих видів діяльності комерційних банків застосовуються центральними банками в певні періоди з метою убезпечення їх від негативного впливу надмірних ризиків або для запобігання негативним наслідкам для монетарної сфери. Такі обмеження стосуються передусім кредитних та інвестиційних операцій, оскільки саме вони пов'язані з найбільшими ризиками для банків. Характер обмежень певною мірою мають і встановлені центральними банками нормативи обов'язкового резервування частини пасивів банків, а також формування централізованого фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обох випадках обмежуються права банків на здійснення кредитних та інвестиційних вкладень. Але разом з тим вони істотно підвищують довіру до банків і активізують приплив вкладів, що розширює їх ресурсний потенціал. |
| Заходи валютної політики | Валютні відносини між країнами супроводжуються значними грошовими потоками у національній та іноземній валюті, які створюють широке «вікно» для державного впливу на економіку, у тому числі інструментами прямої, адміністративної дії. Переважна більшість цих інструментів має характер валютних обмежень. Валютні обмеження -це визначені законодавчими або нормативними актами вимоги щодо регламентування, лімітування чи заборони операцій з валютою і валютними цінностями, які проводять резиденти і нерезиденти на території країни. Цей інструмент відіграє надзвичайно важливу роль у валютному регулюванні з огляду на специфіку валютних відносин, які пов'язані з матеріальними інтересами різних країн. Прагнучи захистити свої національні інтереси, кожна держава запроваджує найвигідніші для себе валютні обмеження. Разом з тим певні обмеження можуть запроваджуватись і на вимогу міжнародних органів, створених для протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом (FATF та ін.), навіть якщо це суперечить інтересам даної країни. Основними завданнями валютних обмежень можуть бути: - підтримання обмінного курсу національної валюти на заданому рівні; - збалансування платіжного балансу; - нарощування обсягів золотовалютних резервів. Асортимент та гострота застосовуваних валютних обмежень визначаються залежно від стану економіки та кон'юнктури валютних ринків - національного і міжнародних. Особливої гостроти вони набувають у кризових ситуаціях, коли потрібно послабити вплив спекулятивних операцій на кон'юнктуру ринку. Крайньою формою валютних обмежень є валютна блокада, яка застосовується у міжнародних відносинах, коли урядові структури однієї країни, як правило, з політичних міркувань, обмежують права на використання валютних цінностей резидентів інших країн (іноземних авуарів, валютних кредитів, валютної допомоги тощо). |
Данная страница нарушает авторские права?