В регулятивному механізмі

Як вже зазначалось, найбільш дієвими механізмами державного регулювання грошового обороту є фіскально-бюджет­на і грошово-кредитна політики. Ці механізми мають свої специ­фічні цілі і завдання в економічній системі і тому являють собою інституційно відокремлені, самостійні її складові. Проте за спря­мованістю регулятивного впливу на ринкову кон'юнктуру вони багато в чому ідентичні, через що змінювати її стан можна захо­дами як грошово-кредитної, так і фіскально-бюджетної політики.

Так, пожвавити ринкову кон'юнктуру з метою посилення стиму­лювання виробництва можна:

- у межах грошово-кредитної політики - зниженням проце­нтної ставки і збільшенням пропозиції грошей;

- у межах фіскально-бюджетної політики - зниженням рівня оподаткування і збільшенням бюджетних витрат

Такий зв'язок між цими механізмами дав підстави науковцям розглядати їх як альтернативні, у зв'язку з чим у літературі роз­горнулася тривала дискусія про переваги та недоліки кожного з них та про їх місце і роль у регулюванні економіки. Ця дискусія має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. її учас­ники шукають відповіді на життєво важливе питання: за допомо­гою яких заходів в умовах економічного спаду можна найшвид­ше вивести економіку з кризи - зменшити податки, збільшити урядові витрати, збільшити пропозицію грошей або застосувати одночасно всі три заходи. Найбільш помітно позиції з цих питань розділилися між кейнсіанцями та монетаристами.

Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль дер­жави в регулюванні економіки, віддають перевагу заходам фіска­льно-бюджетної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами монетарної політики:

- заходи фіскально-бюджетної політики чинять відчутніший вплив на активність економічних суб'єктів;

- реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскально-бю­джетної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

- вплив фіскально-бюджетних заходів на ринкову кон'юнк­туру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Ці переваги кейнсіанці пояснюють тим, що державні рішення про здійснення фіскально-бюджетних заходів можна прийняти оперативніше, їх дію спрямувати більш адресно, реалізувати швидше, ніж заходи монетарної політики.

Монетаристи на чолі з М. Фрідманом, абсолютизуючи здат­ність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскально-бюджетної полі­тики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності. Зок­рема, діям цих заходів властивий такий самий, а то й більший, ча­совий лаг, як і заходам монетарної політики. Особливо це відчутно проявляється на стадії прийняття рішень про проведення фіскаль­но-бюджетних заходів. Оскільки зміна податків чи бюджетних ви­трат зачіпає інтереси широкого кола економічних суб'єктів і ви­кликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскаль­но-бюджетних заходів беруть участь багато владних структур, ко­жна з яких має свої специфічні інтереси і завдання, які теж прово­кують затягування прийняття необхідних рішень.

Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб'єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нані­вець й останні переваги фіскально-бюджетної політики. Часті змі­ни системи оподаткування чи бюджетного фінансування взагалі є недоцільними, вкрай негативно впливають на поведінку економіч­них суб'єктів. Завищений рівень оподаткування штовхає їх на згор­тання своєї діяльності чи на перехід у «тінь». Істотно послаблю­ється результативність фіскальних заходів в умовах інфляції, яка породжує новий — інфляційний податок, що «розмиває» механізм дії державної фіскально-бюджетної політики. Завдяки цим обста­винам своєю дійовістю вона значно поступається монетарній.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світо­вій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широ­кого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскально-бюджетної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз во­ни розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон'юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон'юнктурної політики в цілому, та кожної її складової.