ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА.

Методи опосередкованого регулювання базуються на застосу­ванні певних грошових інструментів (пропозиція грошей, проце­нтні ставки, валютний курс та ін.), які «працюють» у сфері гро­шового ринку. Тому державний вплив на економіку набуває характеру регулювання пропозиції грошей. Завдяки такому регу­люванню держава вирішує цілий ряд завдань у сфері реальної економіки без адміністративного втручання в діяльність її окре­мих суб'єктів:

- посилює дію ринкових стимуляторів економічного зрос­тання через розширення платоспроможного попиту, зростання цін, збільшення заощаджень як основного джерела інвестиційних ресурсів, здешевлення доступу інвесторів до ринку капіталів, по­силення конкурентоспроможності національних виробників та ін.;

- сприяє зміцненню договірної дисципліни, прискоренню обо­роту капіталу, зміцненню фінансового стану економічних суб'єктів, без чого неможливий розвиток ринкових відносин;

- згладжує амплітуду циклічності економічного процесу, по­слаблює дію чинників, що зумовлюють зростання безробіття, по­силення інфляції та фінансової кризи.

Вирішення подібних завдань свідчить про високу ефектив­ність методів опосередкованого регулювання і доцільність їх ши­рокого застосування.

Ключовими об'єктами опосередкованого регулювання у моне­тарній сфері є грошовий ринок, а в сфері реальної економіки - платоспроможний попит. Збалансування сукупного попиту і про­позиції, підтримання сприятливої для економічного розвитку ри­нкової кон'юнктури є безпосередніми завданнями такого регу­лювання.

Сукупність регулятивних заходів з формування сприят­ливої ринкової - кон'юнктури становить кон'юнктурну політику держави, складовими якої є:

- фіскально-бюджетна політика;

- грошово-кредитна політика;

- пряме втручання в ринкову кон’юнктуру.

Фіскально-бюджетна політика ба­зується переважно на прямих методах впливу на фінансове ста­новище окремих економічних суб'єктів (безеквівалентні вилу­чення і надання фінансових коштів). У розмірах безеквівалентних фіскальних вилучень чи бюджетних фінансувань економічні суб'єкти відповідно втрачають свій економічний потенціал і мо­жливості розвитку або ж збільшують свої можливості залучення додаткових матеріальних і трудових ресурсів для забезпечення розвитку.

Разом з тим, заходи фіскально-бюджетної політики мають і опо­середкований вплив на поведінку економічних суб'єктів, а отже, і на економічний розвиток.

З одного боку, зростання фіскальних вилучень грошових кош­тів підштовхує платників до тінізації свого обороту, стримує їх щодо підвищення продуктивності праці і зростання ефективності діяльності задля зменшення оподатковуваних доходів. Водночас це знижуватиме заінтересованість у самофінансуванні інвестицій, а отже, гальмуватиме економічний розвиток. Зростання рівня оподаткування може і прямо впливати на сукупний попит у бік його зменшення у зв'язку зі зниженням чистого доходу. Особ­ливо відчутним такий вплив може бути за умови, що додаткові доходи бюджету від збільшення оподаткування домогосподарств спрямовуватимуться через бюджетний механізм на зростання ін­вестицій. Тоді виникне структурна розбалансованість між попи­том і пропозицією на споживчому та інвестиційному ринках.

З іншого боку, заходи бюджетної політики (дотування з бю­джету, фінансування інвестиційних витрат, покриття збитків то­що), що призначені для фінансового забезпечення функціонуван­ня та розвитку низькорентабельних об'єктів і галузей стратегіч­ного призначення (сільське господарство, енергетичні галузі, шляхи сполучення тощо), задовольняють їх потреби лише на рів­ні виживання та консервують застарілі техніку, технологію та ор­ганізацію виробництва.

Про це переконливо свідчить досвід бю­джетного дотування збитків вугільних, сільськогосподарських та інших підприємств України. За таких умов ці підприємства не зможуть витримати конкуренції з іноземними виробниками і ви­йти на світові ринки. Як свідчить світовий досвід, вихід із цієї ситуації слід шукати не в нарощуванні бюджетного дотування таких підприємств, а в його планомірному скороченні з одночас­ним створенням для них сприятливих умов діяльності.

Ключовим механізмом опосередкованого регулювання еконо­міки та грошового обороту є грошово-кредитна політика. Вона зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ри­нку.

Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумов­лює зниження процента та зростання інвестицій, а також зрос­тання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рі­вня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

- експансійна;

- рестрикційна.

За експансійної політики допускається неконтрольоване, до­вільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають по­літикою інфляції. Такий результат експансійної політики має не­гативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обста­вин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільно­го, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на низькому рів­ні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор еко-