Платіжні системи

Переважна частина платежів, що становлять грошовий оборот країни, здійснюється в безготівковій формі у вигляді переміщення грошових коштів по банківських рахунках. Тому в грошових системах все більшого значення на­буває державне регулювання безготівкового обороту. Для цього в їх складі створюються спеціальні платіжні системи, які є суку­пністю законодавчо та нормативно визначених принципів здійс­нення платежів, платіжних інструментів, правил та процедур їх застосування для переказування грошей, а також інституцій-них структур, що його забезпечують.

Вирішальна роль у формуванні та функціонуванні платіжних систем належить центральним банкам як провідним органам мо­нетарного управління.

Регулятивне значення платіжних систем полягає в такому:

- оскільки банки є активними посередниками в платежах, це створює передумови для широкої участі кредиту (банківського, міжбанківського) у забезпеченні своєчасності та гарантованості платежів, а отже, у зміцненні платіжної дисципліни, без чого не­можливе ефективне функціонування економіки;

- широке застосування банками новітніх електронних техно­логій створює можливість максимального прискорення платежів, здійснення їх у режимі реального часу, що забезпечує високу шви­дкість обороту капіталу та значну економію трансакційних витрат;

- висока концентрація платежів у банках та їх структурах забезпечує широкі можливості для застосування заліку забор­гованості в платежах (клірингу), організації дієвого контролю за своєчасністю та легальністю платежів, проведення заходів щодо запобігання відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом;

- нормативне визначення принципів, правил і процедур здій­снення платежів та створення механізму контролю за їх дотри­манням сприяють зміцненню договірної дисципліни, посиленню взаємної довіри між учасниками платіжних відносин, створенню широких можливостей кожному з них захистити свої економічні інтереси.

Розглянемо основні елементи платіжної системи, що сформу­валися в сучасній управлінській практиці.

Принципи здійснення платежів, які повинні враховуватися при організації платіжної системи, полягають у такому:

1) платники - юридичні і фізичні особи - мають право ви­бору платіжного інструменту з числа тих, які дозволені до засто­сування чинними законодавчими чи нормативними актами;

2) платники - юридичні і фізичні особи - мають право ви­бору банку, у якому зберігатимуть кошти і через який здійснюва­тимуть свої платежі. Відкриття рахунків здійснюється на догові­рних засадах, за згодою сторін, а операції по рахунках - на платній взаємовигідній основі. Кожний економічний суб'єкт мо­же відкривати кілька рахунків у різних банках;

3) власники банківських рахунків мають право на збереження в таємниці стану своїх рахунків;

4) переказування коштів з рахунка (чи видача готівки) здійс­нюється банком лише за розпорядженням власника в порядку ви­значеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку;

5) усі атрибути платежу (одержувач, сума, строк, підстава) ви­значаються платником і повідомляються банку з підтвердженням їх господарським договором (контрактом);

6) порядок розрахунків між контрагентами визначається ни­ми самостійно і фіксується в договорі. За згодою сторін платіж може бути попереднім (авансовим), компенсаційним, відстро­ченим.

Зазначені принципи організації платежів адекватні ринковим умовам функціонування суб'єктів грошового обороту; їх дотри­мання сприяє гармонізації інтересів економічних агентів, банків та суспільства в цілому. Тому забезпечення їх дотримання є од­ним із ключових завдань платіжної системи.

Платіжні інструменти - це певні носії інформації - па­перові та електронні, які слугують банкам та іншим інституційним структурам платіжної системи правовою та організаційною підставою для переказування грошей за банківськими рахунками та видачі готівки. В Україні найбільш поширеними платіжними інструментами є платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, векселі, платіжні картки.

Платіжні інструменти є організаційно-правовими, певною мі­рою технічними засобами здійснення платежу, і тому вони прин­ципово відрізняються від грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках та використовуються для остаточного по­гашення боргових зобов'язань, тобто є економічними засобами платежу. Ця відмінність проявляється, зокрема, в тому, що гро­шові кошти емітуються банківською системою, а платіжні ін­струменти - безпосередніми учасниками платежів, тобто плат­никами чи одержувачами грошей. А тому економічні підстави для їх емісії зовсім різні: грошові кошти емітуються відповідно до зміни попиту на гроші, що визначається насамперед макроекономічною динамікою; платіжні інструменти - відповідно до окремих господарських чи фінансових операцій, що спричиню­ють боргові зобов'язання.

Платіжне доручення — це стандартизований документ на паперовому чи електронному носії з дорученням платника своє­му банку (банку, у якому відкрито поточний рахунок платника) переказати зазначену суму коштів з його рахунка на рахунок одержувача платежу.

В Україні це одна з найпоширені­ших форм розрахунків. Її переваги полягають у гарантуванні платежу, можливості платника захистити свої матеріальні інтере­си, оскільки він сам дає дозвіл на платіж лише після ретельної перевірки всіх підстав для платежу: виконання контрагентом узя­тих на себе зобов'язань, реальність фінансових зобов'язань (пе­ред податковими, страховими, пенсійними структурами, банками тощо). Проте інтереси одержувача грошей вона захищає меншою мірою. Тому на їх вимогу у цю форму розрахунків можуть вноси­тися певні корективи: попередня оплата товарів/послуг; гаранту­вання платіжного доручення банком. Але такі корективи підви­щують ризиковість платежу для платників.

Формування платіжного доручення, перевірка його в банках, порядок переміщення по каналах зв'язку строго регламентовані нормативними документами НБУ, що сприяє високій оператив­ності всієї платіжної операції:

Рис. Схема платежу за розрахунками платіжними дорученнями

Розрахунки платіжними дорученнями досить прості, зручні, економічні та забезпечують швидке здійснення платежів.

Платіжні вимоги - це теж стандартизований документ з вимогою одержувача грошей до свого банку стягнути (інкасу­вати) зазначену суму коштів з платника (боржника) і зарахува­ти на його (одержувача) рахунок. Застосовується в Україні рі­дко, лише у випадках безспірного стягнення платежу без згоди платника - за рішенням судів, виконавчими надписами нота­ріусів, за законодавчими нормами. Банк приймає до виконання подібні вимоги навіть за відсутності коштів на рахунку плат­ника й організовує їх виконання з подальших надходжень кош­тів боржнику. Цей інструмент несе великі ризики для платника і тому його застосування потребує строгого контролю з боку банку.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований документ, у якому передбачено два види дій: вимога продавця до покупця оплатити документи на відвантажені йому (покупцеві) товари та доручення платника (покупця) банку оплатити документи і пе­реказати кошти продавцеві. Теж рідко застосовується в україн­ській практиці, переважно в розрахунках за відвантажені това­ри, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець, що підвищує йому гарантію платежу, і пересилає прямо платникові, який після відповідної перевірки записує в цей документ, у разі згоди, доручення своєму банку на оплату. Повністю оформлений документ подається платником банку і виконується останнім у такому самому порядку, як і звичайне платіжне доручення. Платіжна вимога-доручення — менш ри-зиковий інструмент, ніж звичайне платіжне доручення, особли­во для продавця, водночас менш зручний і оперативний та більш трудомісткий.

Чек — це стандартизоване письмове розпорядження платника (чекодавця) своєму банку виплатити зазначену суму грошей пред'явникові чека (чекодержателю). Особливості чека дають можливість вигідно і зручно застосовувати їх у розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Зокрема, чек гарантує платіж одержувачу і мінімізує ризики платникові, забезпечує оперативне одержання коштів.

У західних країнах чек є одним із найпоширеніших платіжних інструментів, проте в Україні він використовується обмежено, що можна пояснити слабким правовим забезпеченням та низьким рівнем культури фінансових відносин на сучасному етапі ринко­вої трансформації економіки. Проте в перспективі використання чека в платежах може значно розширитися.

Схема платежу з допомогою чека показана на рисунку:

Рис. Схема розрахунків чеками

Незважаючи на явні переваги чека як платіжного інструмента, на практиці банки чекодержателя можуть повертати окремі чеки без виконання. Причинами цього можуть бути порушення чин­них вимог до їх виписки чи пред'явлення до оплати, у тому числі перевищення ліміту коштів, заброньованих у банку. Але це - не недолік самого чека, подібне може статися з будь-яким платіж­ним інструментом, якщо учасники платежу порушують чинні вимоги їх застосування.

Вексель - це строго стандартизований документ на виключ­но паперовому носії, що містить безумовне, безспірне, абстракт­не зобов'язання (для простого векселя) чи такий самий наказ (для переказного векселя) сплатити зазначену грошову суму пред'явни­кові векселя в певний строк. Вексель має складнішу природу по­рівняно з іншими платіжними інструментами. Він є абстрактним, безумовним борговим зобов'язанням, що робить його здатним для використання в погашення інших боргових зобов'язань між економічними суб'єктами, тобто може використовуватися як гроші в ролі засобу платежу. Таке використання векселя здійс­нюється поза банками і на його основі формується особлива складова грошового обороту - вексельний обіг. Забезпечується вексельний обіг через механізм індосаменту векселів. Організа­ційно-правове забезпечення вексельного обігу є важливою скла­довою платіжної системи.

Як платіжний інструмент вексель використовується на завер­шальній стадії його обігу, коли він пред'являється банку для оплати (інкасації). У цьому разі він є дорученням чи вимогою до банку здійснити переказування коштів з рахунка зазначеного у векселі платника на користь пред'явника векселя чи зазначеної в ньому особи. У цей момент вексель слугує справді технічним ін­струментом остаточного погашення боргових зобов'язань між економічними суб'єктами.

Платіжні картки - це стандартизований пластиковий до­кумент, який надає можливість його власникові розпоряджатися коштами на своєму банківському рахунку: отримувати (вносити) готівку, оплачувати покупки, погашати боргові зобов'язання, одержувати кредити та ін. Вони використовуються за допомогою комп'ютерів і сучасних систем телекомунікацій, для чого ство­рюються високотехнологічні системи електронних платежів. У розвинутих країнах створено багато таких систем, які надають платіжні послуги не тільки у відповідних країнах, а й далеко за їх межами. Іх послугами почали широко користуватися і банки України — Visa, Europay, Master Card, Maestro та ін. Крім того, в Україні створюється національна система масових електронних платежів (НСМЕП), яка емітує власні (національні) платіжні кар­тки різного призначення, у тому числі й такі високотехнологічні, як електронний чек та електронний гаманець.

Платіжні картки як електронний інструмент мають широке призначення і можуть використовуватися для надання клієнтам банків не тільки платіжних послуг, а й багатьох інших — видача готівки, надання кредиту, організація заощаджень, використання картки замість готівки. Це забезпечує хороші перспективи для створення і розвитку електронних платіжних систем, які мають істотні переваги перед традиційними системами. Ці переваги зводяться до такого:

Оргструктура платіжної системи.

У платіжній системі мож­на виділяти кілька рівнів:

Кожний із цих рівнів можна розглядати як окремий елемент єдиної платіжної системи. Усі вони повинні будуватися на єди­них методологічних, нормативно-правових та організаційних за­садах, з тим щоб грошові кошти могли вільно переміщуватися по каналах грошового обороту, обслуговуючи всі складові економі­чного механізму країни, та забезпечувати його життєдіяльність. Для досягнення такої єдності потрібно, щоб усі процеси створен­ня і функціонування складових платіжної системи контролюва­лися з єдиного центру, функції якого найбільш доцільно поклас­ти на центральний банк як орган, що відповідає за функціону­вання грошової системи країни.

В Україні загальні засади розбудови і функціонування платіж­ної системи та її окремих елементів (підсистем) визначені поло­женнями Конституції України, законів «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про зв'язок», низки нор­мативних актів НБУ, низки міжнародних правових актів та угод, що стосуються переказування грошей. У межах цих засад саме Національний банк України визначає конкретні механізми пла­тіжної системи: організаційний, структурний, технологічний, бух­галтерський тощо. Усі вони повинні враховувати національні тра­диції та особливості організації економічних відносин в Україні, а також світові стандарти, на яких побудовані міжнародні платіжні системи, щоб максимально узгодити внутрішньодержавні та міжнародні складові платіжної системи країни.

Якісні характеристики платіжної системи - це ті її риси, які відповідають основним вимогам, що ставляться до платіжної системи з боку суб'єктів грошового обороту та економіки в ціло­му. Основними вимогами до платіжної системи, а отже, її рисами, є: ефективність, надійність, оперативність, економічність, зруч­ність та безпечність.

Основні вимоги (риси) до платіжної системи та їх характеристика