Види адаптації і чинники, які на неї впливають

Виробнича адаптація. Сутність її полягає в дії вироб­ничих форм і методів організування праці, особливостей трудового колективу та інших факторів на процес набуття новим працівником необхідних трудових навичок. її скла­довими є професійна, психофізіологічна, соціально-пси­хологічна, організаційно-адміністративна, економічна і санітарно-гігієнічна адаптація.

Професійна адаптація полягає в активному освоєнні навичок своєї професії, її специфіки, оволодінні прийома­ми і способами прийняття рішень у стандартних і нестан­дартних ситуаціях. Вона покликана сприяти пристосуван­ню працівника до психологічних і організаційно-технічних особливостей його професійної діяльності на виробництві, успішному професійному становленню.

Психофізіологічна адаптація є процесом звикання до умов, режиму праці і відпочинку. Як правило, вона да­ється непросто випускникам навчальних закладів, яким доводиться переходити до режиму регламентованого робо­чого дня. Для працівників зі стажем психофізіологічна адаптація не становить особливих труднощів, якщо в них немає проблем зі здоров'ям.

Соціально-психологічна адаптація має на меті вхо­дження у колектив, опанування норм відносин у ньому. Цей вид адаптації найскладніший, а нездатність новачка вжитися у колектив нерідко спричинює відмову від поса­ди, на яку він претендував. Із метою психологічної підтримки в перший робочий день новачка повинні прий­няти перший керівник (заступник керівника) організації разом з керівником структурного підрозділу і побажати плідної праці. Потім керівник структурного підрозділу показує йому робоче місце, знайомить зі співробітниками. Бажано при цьому звернути увагу на факти біографії новачка, ознайомити його з традиціями і вимогами (у т. ч. і неформальними), які склалися у колективі, порадити, до кого можна звернутися в разі виникнення труднощів у роботі.

Перше трудове завдання має ознайомити новачка з ро­ботою, зацікавити його і показати зв'язок особистої праці з діяльністю колективу. Не слід давати йому завдання для того, щоб лише заповнити робочий час. Воно повинно відповідати можливостям працівника, бути не спроще­ним, але й не надто складним. Це має бути реальне завдан­ня, важливе для загального трудового процесу структур­ного підрозділу. Даючи завдання, безпосередній керівник повинен переконатися, наскільки правильно зрозумів йо­го новачок. Після виконання завдання необхідно проана­лізувати результат, відзначити позитивне в його виконан­ні, доброзичливо звернути увагу на допущені помилки.

Організаційно-адміністративна адаптація поклика­на допомогти новому співробітнику з'ясувати своє місце і роль у структурному підрозділі. Визначаючи завдання для робочого місця необхідно, щоб вони відповідали фі­зичним можливостям людини. Неприпустиме нагрома­дження на одному робочому місці таких завдань, з якими не зможе справитися рядовий працівник середньої квалі­фікації.

Для нормальної організаційно-адміністративної адап­тації працівника слід не тільки чітко визначити його функції на робочому місці, а й пояснити систему службо­вих зв'язків у колективі структурного підрозділу. Бажа­но, щоб він мав змогу взаємодіяти із досвідченим і кому­нікабельним працівником. Нового працівника не можна перевантажувати інформацією, оскільки це може вселити невпевненість, настороженість до колег і керівництва. Доцільно, щоб виконання ним завдань живило його впев­неність у власних силах.

Економічна адаптація полягає у пристосуванні пра­цівника до рівня заробітної плати і матеріального стиму­лювання, які відповідають робочому місцю, посаді, рівню його кваліфікації. Як правило, вона відбувається легше у молодих спеціалістів, які на початку трудового життя не обтяжені сім'ями і вважають свій посадовий оклад до­статнім для нормальної життєдіяльності. Дещо склад­ніший процес економічної адаптації працівників, які змінили місце роботи, і нерідко вони вважають первинний оклад на новій посаді недостатнім. Тому таким працівни­кам слід розкрити перспективи поліпшення їхнього ма­теріального становища.

Санітарно-гігієнічна адаптація має своєю суттю при­стосування до умов праці на робочому місці (організування робочого місця відповідно до вимог ергономіки), розпо­рядку роботи організації. Рівень її виявляється в праце­здатності людини — можливості виконувати конкретну роботу протягом певного часу на певному рівні ефективності. Упродовж робочого дня працездатність людини має такі фази: зростання трудової активності (9—10, 14— 15 год.), оптимум (11—12, 16—17 год.), стомленість (12— 13, 17—18 год.).

Перший пік працездатності людини припадає на пер­шу половину робочого дня. З початку робочого дня праце­здатність людини зростає, досягаючи найвищого рівня об 11—12 год. Далі вона знижується і людина потребує відпочинку. Після обідньої перерви (між 13—14 год.) пра­цездатність знову зростає, але її пік не досягає поперед­нього рівня. Працездатність змінюється і протягом днів тижня. Понеділок відповідає фазі зростання працездат­ності; найкращі показники роботи у вівторок, середу і чет­вер; у п'ятницю і суботу працездатність знижується. Тому на етапі адаптації нового працівника слід дозувати наван­таження і складність робіт з урахуванням фізіологічної активності людини впродовж робочого дня і тижня.

Позавиробнича адаптація. Характерними її особли­востями є вплив на працівника факторів його соціального буття, які значною мірою обумовлюють його фізичний, емоційний стан. До цього типу належать адаптація до по­бутових умов, адаптація до позавиробничого спілкування з колегами, адаптація в період відпочинку.

Адаптація до побутових умов передбачає забезпечен­ня працівника нормальними побутовими умовами (жит­ло, влаштування дітей в дитячі садки, медичне обслуго­вування та ін.). Адже життєдіяльність людини залежить не тільки від умов праці, а й від соціально-побутових умов.

Адаптація до позавиробничого спілкування з колега­ми. Будь-який трудовий колектив є організацією, у струк­турі якої виникають різноманітні неформальні утворення (групи) на основі симпатій, спільних інтересів, взаєморо­зуміння.

Прийшовши у трудовий колектив, новачок неминуче потрапляє під вплив неформальної організації, і чим швидше він увійде до однієї чи кількох малих груп, тим ефективнішою буде його адаптація у колективі. Керівник має допомогти йому уникнути входження у неформальну групу з інтересами, які не збігаються із загальними інте­ресами колективу, і посприяти входженню в неформальні групи, інтереси яких спільні з інтересами колективу.

Адаптація в період відпочинку ґрунтується на тому, що в міцних трудових колективах спілкування співробіт­ників не обмежується робочим днем, а триває і поза його межами — під час спільного відпочинку, проведення спор­тивних і культурно-масових заходів тощо. Для органічної адаптації нового працівника слід залучати його до участі в позаробочому спілкуванні членів колективу. Інколи у та­кому спілкуванні розкриваються грані особистості, про які ніхто із співробітників навіть не здогадувався.

Загалом проблема адаптації новачка виходить за межі власне первинного етапу його входження у трудовий ко­лектив і часто залежить від ефективності управління всі­ма працівниками.