LІІ. Запорука безсмертя.

Взаємопритертість слів у мовних зворотах дуже важливий чинник їхньої довго-

вічности, а посередньо довголіття і самої мови. Так звані класичні мови свід-

чать, що це так.

Взаємопритертість мовних зворотів та афоризмів була і є одною з характерних

ознак латинської мови - мови стародавнього Риму. Минули віки після розвалу цієї

імперії, а влучні мовні конструкції, що їх вживали римляни, живуть і сьогодні,

якщо не серед широкого загалу, то в мові освічениих верств.

Хто з освічених, та зрештою не тільки освічених, людей не знає і не розум-

іє таких латинських виразів:

Ad astra per aspera!

Ave, Caesar, morituri te salutant!

Contra spem spero

Divide et impera

Memento mori

O tempora! o mores!

Persona non grata

Tabula rasa

Veni, vidi, vici?

Коли не всі, то бодай один-два з цих виразів знають навіть школярі. Поши-

рення та вжиток латинської мови продовж віків як мови науки сприяло її популяр-

ності серед різних верств европейського суспільства. Письменники багатьох наро-

дів зверталися до латини за влучними виразами, вживаючи їх у тексті своїх пис-

ань, вкладаючи їх в уста персонажів і дуже часто, даючи латинські заголовки сво-

їм творам: Quo vadis?, Contra spem spero!, Memento mori, Fata Morgana.

Треба підкреслити, що поширенню латинських крилатих виразів сприяла їхня

взаємопритертість. Латинські вирази можуть бути взірцем лексичної довершености.

Жодних зайвих звуків! Глибокий зміст у найкоротшій словесній формі! Кристалі-

зовані мовні шедеври!

Латина вчить нас саме цієї дорогоцінної риси у мовних виразах - вдалого до-

бору взаємопритертих слів у зворотах і афоризмах.

Взаємопритертість крилатих виразів сприяє популярності мови, багатої на та-

кі лексичні одиниці.

Звернення до спадщини стародавніх культур посередньо підживлює наше заціка-

влення до явища взаємопритертости слів у популярних виразах, і до шляхів, як ці-

єї риси досягати. Таке зацікавлення найбільше виявляється під час перекладу

класичних шедеврів.

Для того, щоб класичний шедевр зазвучав у нашій мові так само, як в оригін-

алі, наш переклад має бути гранично стислий, де словам тісно, а думкам просто-

ро. Чи можливо засобами нашої мови досягти кристалічної бездоганности вислову,

яка властива класичним зразкам?

Візьмім досить популярний латинський вираз Ad astra per aspera!

Як найкраще віддати його нашою мовою?

У пресі можна зустріти такі переклади: До зірок через терни! або Через

терни до зірок!. Переклади правильні, але не досить взаємопритерті. Дехто,

беручи за взірець російський переклад, пропонує такий варіянт: До зірок крізь

тернія! або Через тернія до зірок!.

Слабка притертість цих виразів може викликати у декого думку, що наша мова

нездатна творити високоякісну лексику. Такий погляд хибний.

Сказати, що взаємопритертість слів у крилатих виразах нам чужа, значить по-

кривити проти правди. Народня мова лишила нам у спадок сотні влучних, коротких

і легкомовних виразів:

Баба з воза, коням легше

Вік живи - вік учись

Гарна дівка, як засватана

Дай серцю волю - заведе в неволю

Поки сонце зійде, роса очі виїсть

Рука руку миє

Сто баб - сто рад.

Ці зразки свідчать, що наша мова здатна творити влучні, компактні вирази,

насичені заразом досить глибоким змістом.

Чому ж не вдається створити нам вираз адекватний латинському Ad astra per

aspera!?

Очевидно, що причина тут у зацикленості наших перекладачів на російських

зразках. Свої українські переклади вони створюють, взоруючись на наявні росій-

ські, замість того, щоб заглибитися в маловивчену спадщину своєї рідної мови.

Тому і виступають у цих перекладах книжні тернія, а також довгенький для крила-

того виразу прийменник через: синонімічні обрії перекладачів не розвинуто. Від-

сутність масово виданих повноцінних синонімічних словників дається взнаки. Усе

наше мовне багатство репрезентують ”нормативні” словники, які пропагують не най-

кращу лексику, ігноруючи справді українську.

В УССР збіднено шкільні програми та викладання в університетах. Про явище

взаємопритертости слів у крилатих виразах мало можна довідатися з тодішніх мово-

знавчих та літературознавчих підручників. Ця риса лексики людських мов дуже по-

верхово або й зовсім не висвітлюється у курсах мови та літератури.

”Друзі” української мови багато попрацювали, щоб становище було таким, яким

воно є. Але цей стан не може зупиняти наших пошуків.

Зміст і форму латинського виразу Ad astra per aspera нашою мовою можна від-

творити навіть краще, ніж в оригіналі. Не віриться?

Спробую переконати. Ось цей вираз:

До зір крізь терня!

У латинському первотворі - сім складів, а в наведеному - п’ять!

Такі ”притертісні”, як скажуть тепер, можливості нашої мови.

Популярність латинських виразів на Україні за часів ”дружби народів” дещо

підупала, бо ”інтернаціоналісти” більше дбали про популяризацію імперської мови,

ніж про збереження зразків стародавніх культур. Та попри це, зацікавленість ла-

тинською мовною спадщиною, хоч і зменшилася, але не зникла.

Останнім же часом зацікавлення стародавніми культурами та їхньою спадщиною

зросло. Це зацікавлення відбиває зокрема наша публіцистика, яка частіше, ніж

колись, вдається до класичної спадщини, зокрема, до зразків класичної мовної

культури.

І тут знову постає проблема адекватного перекладу. Бо ж важко сподіватися,

що масовий читач може засвоїти десятки латинських афоризмів. Це зрештою і не

потрібно. Важливіше - дати масовому читачеві адекватний переклад. Бо лише аде-

кватний - змістом і формою - переклад може розкрити читачам, чому є потреба вда-

ватися до класичної спадщини, а також вивчати цю спадщину. Тому всім, хто по-

слуговується у своїх текстах чи виступах класичними зразками, варто супроводити

їх якнайвідповідними українськими копіями.

Чи ж це завжди вдається досягти?

Відомий літературознавець, коментуючи щоденники С. Єфремова, вжив у своїй

статті латинський вираз Aqui facet - clamat (так цитує автор коментаря). Ко-

ментатор пише: ”Дослівно ця ”латина” перекладається так:

Це мовчання гучніше за волання”.

Переклад неадекватний своєю формою - у ньому вдвічі більше складів, ніж в

оригіналі. Очевидно, щоб створити вираз близький своєю компактністю до оригіна-

лу, треба відійти від буквального перекладу, постаратися передати зміст вислову,

зберігши головну рису його форми - лаконічність. Названий коментатором ”дослів-

ний” переклад таким не є. Це швидше за все дослівна копія російського перекла-

ду даного виразу. Переклад відтворює зміст, але він не наближає нас до форми

оригіналу, а навпаки, віддаляє - розтягає вираз. Форму, адекватну формі оригі-

налу, перекладачам слід знайти самим, звернувшися до можливостей нашої мови.

Розглянувши кілька варіянтів, можна спинитися на виразі

Ця мовчанка волає.

У такому перекладі лише на один склад більше, ніж в оригіналі. Зміст пере-

дано. Слова у виразі - притерті. Ця притертість великою мірою залежить від на-

голосу у слові мовчанка. Це питомий український наголос цієї форми.

Вправляння з перекладами класичних зразків помагає нам з більшою довірою

ставитися до рідної мови, переконуючись, що вона може творити мовні одиниці,

здатні на довголіття.