Хlvіі. Права рука мовного смаку.

Природній мовний смак ніколи не виробив би такого досконалого засобу спіл-

кування, як людська мова, якби не мав спільників.

Головний його спільник - милозвучність.

Про деякі слова ми кажемо, що вони милозвучні, а про деякі - навпаки - що

вони немилозвучні.

Милозвучність слів - це свого роду мірило, за яким природній мовний смак

видає ”атестат зрілости” або вірніше ”атестат милозвучности” тому чи тому слову

або виразу.

Усі слова нашої мови, які пройшли пробу часом - милозвучні: інакше вони б

не закріпилися в мові. Отже, випробувати на милозвучність усталену століттями

лексику нема потреби. Що ж до словесних неофітів - форм, творених штучно, - то

милозвучність - їхній прискіпливий цензор і суддя.

Слово

униканий

якраз і не склало іспиту на милозвучність. Природній мовний смак його відкинув,

а мовці не вживають і не вживатимуть.

Не можуть похвалитися милозвучністю і слова

мовленнєвий, співпрацівництво, відпрацьовуватимуться.

Добір мовних форм під дією вимог милозвучности можна простежити у процесі

спілкування - усному чи писемному. Чергування звуків В та У, З та ІЗ та ще де-

яких підпорядковано в українській мові вимогам милозвучности. Усі знають прави-

ла чергування цих звуків. Ми кажемо й пишемо

у вікні, але в озері,

з братом, але із сестрою.

Так вимагає милозвучність. І це зафіксували правила правопису. На жаль,

правила ці не можуть передбачити усіх випадків милозвучного та немилозвучного

поєднання звуків у мовному потоці.

Наш мовний смак часом не визнає правил граматики, коли треба уникнути неми-

лозвучности вислову. Згідно з правилами чергування звуків вираз

зібраний у кулак

треба писати з прийменником У. Але в живому мовленні мовці говорять

зібраний в кулак.

У чому тут річ? Хто має рацію? Мовці чи ”писці”?

Очевидно, що повторення звуку У двічі у виразі

зібраний У кУлак

суперечить нормам милозвучности, і тому в живому мовленні переважають вирази:

зібраний в кулак, зігнутий в дугу, схований в кущах.

Аналогічно, навряд чи ми скажемо промоВа В церкВі (1), як вимагає правило,

а скоріше промоВа У церкВі (2), бо нагромадження трьох звуків В у виразі (1) і

важке для вимови і немилозвучне.

Таким чином, бувши законодавцем для правил граматики, милозвучність змушує

нас порушувати їх, коли ці правила до кінця не опрацьовано.

Це явище можна простежити і на інших прикладах. У виразі

ставши вщухати

ми напишемо вщухати, бо так вимагають правила, але в розмові - скажемо

ставши ущухати.

Чому?

Бо повторення двозвуку ВШ у виразі

стаВШи ВШЧухати

суперечить милозвучності. Куди милозвучніше сказати

стаВШи уШЧухати.

Узявши сказане до уваги, відзначмо, що рекомендовані РУСом форми

зщулювати, (1)

зщипувати (2)

та зафіксована УРСом форма

зщурювати

- форми штучні, у живій мові та в творах письменників-класиків не вживані. Жива

мова віддає перевагу формам

щулити, зіщулювати (замість зщулювати) (1)

щипати, відщипувати, зіщипувати (замість зщипувати). (2)

Щодо форми

зщурювати,

то це штучний винахід. Такого слова українська мова не знає. Те саме треба ска-

зати і про форми

зштовхувати, зшкрябувати.

Ці форми розглянуто у розділі ХХУІ.

Варто тільки додати, що слів

зштовхувати/ся/, зштовнути/ся/,

словник Б. Грінченка не реєструє. Натомість там зареєстровано слова

спихати, зіпхнути (3)

стикати/ся/, зіткнути/ся/ (3)

стручувати, струтити (3)

тручати/ся/, трутити. (3)

Галичани знають ще й форму

зударяти/ся/, зударити/ся/.

Досовєтська література знала лише форми (3):

Лукина в корчмі раз якось стикнулася з Уласом (І. Нечуй-Левицький)

Дружно зіпхнули човен в море (М. Коцюбинський)

...птахи тручали з дерев білі пушисті хусточки (Н. Кобринська)

Пишний Юр їде,... з гір зиму стручує (Г. Хоткевич).

Чим пояснити непопулярність форми зштовхувати в українській народній мові,

і то тоді, коли існувала і вживалася форма штовхати і штовхатися?

Знову таки - це ”робота” мовного смаку та його помічниці - милозвучности.

Наші предки віддавна знали і вживали форму

штовхати/ся/,

але знаючи цю форму, українці продовж століть спілкування не створили форми

зштовхувати/ся/,

а віддавали перевагу милозвучнішим і легким для вимови формам (3). Природній

мовний смак, схваливши форми

підштовхувати, відштовхувати/ся/, заштовхувати, наштовхувати/ся/

безжалісно бракував форму

зштовхувати/ся/,

бо вона не була милозвучна. Виникла ця форма штучно в УССР. Її фіксує СУМ, на-

вівши приклади виключно з творів радянських письменників. Немає сумніву, що на

появу цієї форми мало вплив російське слово

сталкивать/ся/,

бездарно перекладене як

зштовхувати/ся/,

і всіляко культивоване визнавцями теорії ”злиття мов”.

Однак це штучне слово не пройшло проби на милозвучність, яку проходить лек-

сика всякої мови у процесі спілкування поколінь мовців.

Наведені нижче уривки з текстів, де вжито слова

зштовхнутися і зіткнутися

можуть бути наочним матеріялом для порівняння форм, адоптованих живою мовою та

форм штучних:

Там і зштовхнулася Катерина,... з Мусієм Горбанем (Письменник УССР)

Галя зіткнулася з людиною, що присіла навпочіпки... (Письменник УССР).

Які з цих уривків звучать природніше для нас і милозвучніше для нашого

слуху?

Відомо, що смаки людей не збігаються. Але мені здається, що думка читачів

щодо милозвучности наведених тут уривків буде одностайною. Імен письменників не

наведено, щоб ці імена не впливали на безсторонність висновку.

Підсумовуючи наші спостереження, додаймо до вимог, що стоять перед ново-

створеними словами й термінами, ще й вимогу бути милозвучними.

Слова, створені без урахування чинника милозвучности - це важкомовна і

малоприваблива лексика.