Хlv. Що задовго, то нездорово.

Кожна мова у свому розвитку прагне до лаконічности: мовці спонтанно з кіль-

кох можливих варіянтів вибирають найкоротший. Жива мова знає такі скорочення:

бачиться бачся

Спаситель Спас тощо.

Знає скорочення і літературна мова, зокрема її публіцистичний стиль. У пре-

сі можна прочитати абревіятуру

компромат замість компромітаційний матеріял

теракт замість терористичний акт.

Коли коротша форма віддає той самий зміст, що й довша, то загал мовців від-

дає перевагу коротшій, і вона мало-помалу витискає з ужитку довшу.

Однак, буває і навпаки.

У мові сучасників - писемній та усній - часом трапляється, що якраз довші

слова мають перевагу над коротшими. Наприклад, можна почути і прочитати:

Їх неодноразово попереджали про це

Ми неодноразово зверталися до голови.

Чи ж не краще в таких випадках сказати або написати:

Їх не раз попереджали про це

Ми не раз зверталися до голови?

Для підсилення ефекту вислову можна вжити зворот

не раз і не два,

і ця ідіома все таки буде коротша - матиме менше складів - ніж форма

неодноразово.

Коротші форми економніші, і вже тому на письмі їм нема, як тепер кажуть,

альтернативи. Коли ми друкуємо на машинці чи на комп’ютері або набираємо текст

у друкарні, часом одне-два слова ”псують обідню”: треба скінчити текст у даному

рядку або на даній сторінці, а кілька слів не вміщаються. Що тут робити? Почи-

наєш ”полоти” текст і заміняти довгі слова на коротші. Заміниш два-три таких

”монстри”, і текст укладається в потрібні межі. Для такої операції короткі фор-

ми - щаслива знахідка.

Сьогодні дуже модний - переважно в друкованих текстах - прислівник адже:

Адже справа не в тім, що...

Бережись, адже ти граєш з вогнем.

Можна сказати, що слівце

адже

полонило наш інформаційний простір. Чи ж ми так часто вживаємо його і в розмові?

У живій мові наведені приклади звучатимуть так:

Справа ж не в тім, що...

Бережись, ти ж граєш з вогнем.

Частка ж або же виконує ту саму роль, що й

адже.

Часом адже можна замінити формами

бо, бо ж, таж.

Таку заміну варто робити бодай з міркувань стилю. Не можна у короткому тексті

раз-у-раз вживати адже. Пропадає охота читати такі матеріяли.

Дуже полюбляють сучасники і вираз бути зобов’язаним:

Вони були зобов’язані спитати.

Хто зобов’язаний постачати добрива?

Навіщо такі довжелезні пасажі, коли легше і ближче до української мовної стихії:

Вони мусили спитати.

Хто мусить постачати добрива?

Не менш поширені тепер вирази

за свій рахунок

за чужий рахунок.

І це тоді, коли легше та коротше сказати чи написати

своїм коштом

чужим коштом.

У декого із сучасників під впливом чиновницької лексики виробився бюрокра-

тичний стиль мовлення. Вони немов ”зациклились” на деяких словах. Одне з таких

слів - перетворюватися:

Вулиця перетворилася на смітник.

Преса перетворюється на бюро оголошень.

Я не проти слова перетворюватися, але часом краще вжити коротший синонім,

хоч би й

обертатися.

Існує ж народній жарт:

Обернися порося на карася.

То чому не йти за народом:

Вулиця обернулася на смітник.

Преса обертається на бюро оголошень?

До категорії передовжених слів належать і досить часті у сьогоднішніх

стилістів дієслова

відтягувати, затягувати, підтягувати, витягувати.

Навіщо аж так ”розтягувати” свою думку чи свій текст, коли ми маємо куди корот-

ші, та й властивіші нашій мовній стихії слова

відтягати, затягати, підтягати, витягати, розтягати?

Фахівці з економіки - автори й промовці - полюбляють вживати слово

виготовлювач,

коли йдеться про виробника якоїсь продукції:

Американські виготовлювачі тракторів...

Жодних претенсій до виготовлювачів.

Чи вживаємо ми це важкомовне слово у живому спілкуванні? Навряд чи ми скажемо

виготовлювачі тракторів,

а швидше за все

виробники,

і претенсії матимем до

виробників.

Нашими мовними засобами так сказати легше, простіше і зрозуміліше. Навіть пере-

кладаючи російський текст, де вжито слово

изготовители,

яке цілком на місці у росіян, не треба бути словесним епігоном: краще вжити ко-

ротке, легкомовне і ”легкописне” слово

виробники.

У деяких авторів часом можна спостерегти любов до окремих граматичних форм,

і вони вживають своїх улюбленців без огляду на те, чи ці словесні зразки покра-

щують виклад чи ні. Наприклад, українські форми майбутнього часу

братимуть, матиму, носитимеш, ходитиме тощо

не завжди доцільно творити від усіх без винятку дієслів. Та любителі згаданих

форм на це не зважають. І тому в їхніх текстах натрапляєш на такі зразки:

Ці операції відпрацьовуватимуться у ході маневрів (1)

Довкілля нейтралізовуватиме спроби його розсварити (1)

Незгоди підштовхуватимуть учасників до чвар. (1)

Ужитий тут варіянт форм майбутнього часу виник у нашій мові тоді, коли ще

не існувало таких довжелезних дієслівних форм, які відомі сьогодні. Задовгі

дієслівні форми складного майбутнього часу

відпрацьовуватимуться

нейтралізовуватиме

підштовхуватимуть

важко ”притерти” у будь-якому словесному оточенні. Їхня довгота не дозволяє

цього.

Спроби вживати такі довгі форми в українському мовленні не матимуть успіху.

Наша мова не мала і не має тенденції до задовгих словесних форм. Можна лише ди-

вуватися, наскільки деякі ”писці” не мають почуття мови. Я кажу ”писці”, бо у

живій мові такі форми взагалі годі вживати: їх годі вимовити.

Вислови (1) можна покращати хоч би й так:

Ці операції буде відпрацьовано у ході маневрів

Довкілля знейтралізує спроби його розсварити

Незгоди штовхатимуть учасників до чвар.

Багато таких ”коротких із знаком мінус” слів штучно прищеплювано нам у ми-

нулому ”заради наближення і злиття мов”. Нам диктували, як нам треба говорити,

і ми не мали вибору: карикатурна лексика заповнювала газети, звучала на радіо,

панувала у школах.

Сьогодні становище змінилося. Є свобода вибору, і нам треба позбуватися

старих рецептів.

Якщо нинішнє покоління, розробляючи українську лексику й термінологію, хоче

зробити українську мову конкурентоздатною, воно у своєму словотворчому пошуку

мусить мати на увазі, що найкоротші лексичні форми - найжиттєздатні.