ХL. Слово Галичині.

Культурний розвиток західніх областей України - Галичини, Закарпаття, Буко-

вини - відбувався в особливих умовах. Ці землі до сорокових років ХХ ст. були

відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах

галичани виробили галицький варіянт української мови, дещо відмінний від наддні-

прянського варіянту.

На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старо-

слов’янська і знову таки російська мова. Російська мова, правопис якої у ХІХ

ст. зберігав чимало рис старослов’янської мови, була найближчою для зрозуміння

галицькій інтелігенції. Грамотність галичан базувалася на старослов’янській

мові - мові Церкви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там неруси-

фікована старослов’янська мова і старослов’янський правопис стали базою, на якій

розвивався галицький варіянт нашої мови.

Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку

мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один - на базі народньої мо-

ви, і один - на базі вже ”готової”, тобто виробленої російської мови.

На початку галицького відродження дуже популярним серед галичан було ”язи-

чіє”, яке базувалося на старослов’янському письмі та на російській лексиці з до-

мішкою місцевих елементів. Унормовані ці елементи не були: кожен, хто писав

язичієм (говорити язичієм практично ніхто не говорив), вживав ті чи ті елементи

трьох мов залежно від своєї освіти і знання тої чи тої мови. Язичіє було незро-

зуміле для широких - переважно селянських - мас, і поряд з язичієм вже у першій

половині ХІХ ст. в Галичині з’являється друга - народня течія галицької мови,

базована на живому мовленні.

Обидві течії користувалися традиційним старослов’янським письмом.

Згодом під впливом Наддніпрянщини народній варіянт галицької мови відмовив-

ся від традиційного (старослов’янського) письма і прийняв фонетичне (сучасне)

письмо, поширене на Східній Україні. Язичіє ж не міняло свого письма і, бувши

незрозумілим широким масам, стало тратити свою популярність і практично зовсім

зникло у першій половині ХХ ст.¹

Живе галицьке мовлення стало основою лексики галицького варіянту українсь-

кої мови. Але лексика галицького варіянту цілком не звільнилася від впливу язи-

чія, і риси язичія присутні в галицькому варіянті і сьогодні.

Щоб дати читачам уявлення про язичіє, наведу тут витяг із статті до газети,

що його цитує М. Павлик у друкованій версії свого ”відчиту” на вечорі у пам’ять

М. Шашкевича:

”Одкривши оддільну рубрику в нашом органі (се мало бути у ”Друзі” - М.П.)

под написею ’Записки господарскії’, буде нашою задачею обрабляти все, що только

в домовом хазяйстві пользу принести може, переважно що кождая руськая господиня

знати должна; щоби в єї хазяйстві добробит цвіл, щоби варнею так руководити,

даби всі проізведенія, коториє так великоє вліяніє на здоровіє поодиноких лиц,

кормлячихся ними, мають, що од них переважно вік тих же зависить, виходили здо-

ровії, вкусниї, щоби доставляли только такой корм, которий би всі питательниї

часті в собі содержал, а даби вредно на развитіє тіла і здоровія вліяющиї із не-

го оддалениї билі; ібо только здоровий корм єсть в состоянію подати часті необ-

------------------

¹⁾ Рештки язичія - в остаточно зрусифікованому варіянті - лягли в основу так зва-

ної ”русинської мови” - антиукраїнської вигадки агентів КҐБ на Закарпатті.

ходимо потребниї, коториє могут спасательно вліяти на єго благополучний розвой

так физический, як і умственний”.²

Наведений текст написано ні російською ні українською мовою. Його написано

язичієм.

Плекана галицькими народниками (”народовцями”) мова що рік, то більше нага-

дувала літературну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці

та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився галицький

варіянт української мови.

Як бачимо, язичіє на 50% складалося з російської лексики і мало помітний

вплив російської морфології. Це був суржик, далекий від живої мови і далекий від

будь-яких канонів: кожен ”писатель” комбінував російську та українську лексику

на свій смак, так само як і правопис (у цитованому уривку: РАЗвитіє і РОЗвой).

Язичіє, хоч і зникло, лишило свій слід на галицькому варіянті української

мови. У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспо-

рі, цей вплив неважко помітити. Практично ряд перелічених у бесіді ХХХУІІ кате-

горій запозичень властиві і галицькому варіянту:

І. Пряме запозичення російських форм:

правительство.

Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті ХХ ст.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування):

у мене є (замість я маю) з російського у меня есть.

Трапляється у багатьох письменників Галичини.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням

найближчої до російської:

колишній (1) і бувший (2);

переважає форма (2), спільна з російським бывший.

ІУ. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення:

Не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині - живі.

У. Зміна значень окремих слів на російський манір:

Спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого,

відмінного від російського значення:

опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.

---------------------------

²⁾ М. Павлик, ”Твори”, Київ, Держлітвидав, 1959 р., стор. 371.

УІ. Вживання граматичних форм властивих російській мові:

Словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.

УІІ. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:

Не спостережено.

УІІІ. Запозичення правописних норм:

Практично не спостережено.

Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мови, розвиток

цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.

Ці два варіянти протягом свого розвитку (в ХІХ - ХХ ст.) перебували у пос-

тійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучасної літературної мови. На

галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, по-

чинаючи від Т. Шевченка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову

Наддніпрянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіян-

ту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.

З другого боку розвиток шкільництва у Галичині, в тому числі ремісничих та

професійних шкіл, сприяв витворенню української педагогічної, фінансової, медич-

ної та іншої термінології, яка в період Визвольних Змагань і пізніше стала набу-

тком загальноукраїнської літературної мови. Цей процес не спинився і сьогодні.

Вдала українська лексика, засвоєна в західній діяспорі, поширюється і в Україні.

Тому всякі спроби розсварювати українців на підставі деяких відмін у мові

окремих земель треба розглядати як спроби, спрямовані проти української мови

взагалі і кінець кінцем проти незалежної України.