Хlvііі. Права рука мовного смаку (продовження).

Щоб вичерпати тему милозвучности, розгляньмо ще правопис слова

розкошелюб.

Це слово галицького варіянту української мови, але воно відповідає українським

словотворчим моделям і може зайти до єдиної літературної мови. Своїм значенням

це слово відповідає значенню іншомовного слова

сибарит.

Цікавий правопис цього слова. За правилами граматики, виробленими на під-

ставі живомовної милозвучности, слово це має писатися з трьома О:

рОзкОшОлюб.

Так вимагають правила. Але правила не врахували усіх можливих випадків

поєднання звуків. Коли звук О повторюється більше як два рази, кількість пере-

ходить у якість, і наш мовний смак не хоче погодитись на потрійне ”окання”.

Почуття мови підказало мовцям третє О замінити на Е. Так і сталося. У галицько-

му варіянті української мови це слово відоме якраз у формі

розкошЕлюб.

Саме так галичани вживають його на письмі і в друкованих текстах, так його

фіксує і виданий в Канаді ”Українсько-англійський словник” К. Андрусишина.

Слово це на Східній Україні мало відоме й у словниках не зафіксоване. Але

якщо літературна мова колись його таки адоптує, то варто зберегти його правопис,

який відповідає законам милозвучности.

Природній мовний смак добирає у процесі спілкування найбільш милозвучні

форми. У живій мові - а також у творах письменників з розвинутим почуттям мови

- годі зустріти форму дієприслівника

бачачись, а натомість тільки бачившись.

Бо двічі повторений звук Ч, а потім ще й звук С, переобтяжують мовний по-

тік однаковими та подібними звуками, і тому легше сказати

Я радів, щодня бачившись на роботі з друзями,

ніж

Я радів, щодня бачачись на роботі з друзями.

Аналогічно в живому спілкуванні люди віддають перевагу парі слів

правду казавши перед парою правду кажучи.

Жива мова народу взагалі віддавала перевагу дієприслівникам минулого часу

із закінченнями -авши, -ивши -

хотівши, ставивши

- перед закінченнями теперішнього часу -ачи, -ячи -

хотячи, ставлячи.

Читаємо у Квітки-Основ’яненка - знавця живої мови:

...сказала Галочка, ставивши на мисник то миски, то тарілки”.

А в наших сучасників навпаки:

Ставлячи вечерю на стіл, мати помітила..., як загорілись у нього очі

(О. Гончар).

Легкомовність та милозвучність мають право голосу і при відмінюванні слів.

Це вони схиляють нас, щоб словам

відмінок, уривок, шлунок

у родовому відмінку давати закінчення У:

для кличного відмінку

з наведеного уривку

виразка шлунку.

Правопис 1929 р. та правописи до 1929 р. дотримувалися саме таких закін-

чень у родовому відмінку для слів

відмінок та шлунок.

Штучні форми, утворені без урахування чинника милозвучности, набагато по-

ступаються своєю ”якістю” формам живомовним, народнім.

Так, від слова горище, лексикографи штучно утворили прикметник горищний,

вживаючи його у виразах

горищний мотлох, горищне вікно, горищний мешканець.

Слово гориШЧНий важкомовне. Як його й вимовити ШЧН!?

Та штучно записане у словниках, неоковирне слово потрапило і до літератури:

”Поруч жінка розриває вилами горищний мотлох” (О. Довженко). (1)

На ділі - це слово-труп. Наші предки обходились без таких перлин. Слов-

ник Грінченка (СГ) фіксує таку пару: горішнє вікно, пояснюючи її як вікно на

горищі. Користуючись із ряснозначности лексичних одиниць, попередні покоління

уникали важкомовного горищний, віддавши перевагу легкомовній формі горішній.

СГ реєструє п’ять значень для слова горішній. СУМ же наводить лише три значення.

Заради ”граматичної правильности” мовознавці УССР ”збагатили” нас словом-

мерцем горищний: легкість і простоту спілкування утруднили лексичним бовдуром.

Цікаво, що словник Уманця і Спілки, замість слова горищний наводить слово

горішний, - не горішній. Слово ж верхній там має форму горішній. Отже, слово

горішний

- не те саме, що горішній, і є народнім варіянтом ”граматично правильної” форми

горищний. Наша мова знає такі спрощення, де уникнуто збігів важкомовних звуків:

чернець, але ченці (без звуку Р).

Отже, форму гориШЧНий можна спростити на гориШНий, а ще краще на гориш-

ній: м’яке закінчення тут аж проситься (його фіксує і СГ у формі горішній).

Виграє чи втратить вираз (1), якщо його віддати так:

Поруч жінка розриває вилами горишній мотлох?

Милозвучність має пряме відношення і до наголосу у словах. Так, у виразі

ні за які гроші

ми конче маємо наголосити звук Я, а не І, хоч в інших випадках слово

які

має наголос на звукові І. Те саме у звороті

ні в якому разі.

Потребою милозвучности можна пояснити і зміну наголосу у непрямих відмінках

слова один. Ми говоримо:

один по Одному,

всіх до Одного,

але

на однОму вечорі

під однИм дахом.

Це свідчить, що милозвучність слів та система наголосів взаємозалежні.