Хlvі. Про почуття мови.

Коли заглиблюєшся в дослідження мовних явищ, не можеш вийти з дива, скіль-

ки всяких вимог мають задовольняти слова і мовні звороти. Кожне слово мусить бу-

ти зрозуміле або логічно вмотивоване, відповідати нормам граматики та словотвор-

чости, легко вимовлятися мовцем і легко сприйматися слухчем, а це значить - мати

досконалу звукову будову і певну словесну привабливість, а ще відповідати есте-

тичним канонам мовлення.

Що це за канони? - спитає читач.

Це те, що часом називають ”природнім мовним смаком” або ”почуттям мови” її

носіїв.

”Почуття мови” - термін умовний. Існує цілий комплекс естетичних вимог,

яких дотримуються мовці даного мовного середовища. Про тих, хто у своїй мовній

практиці найповніше задовольняє ці вимоги, ми кажемо, що вони мають розвинуте

”почуття мови” або ”природній мовний смак”. Творці народньої творчости й письме-

нники минулого, якраз і мали ”природній мовний смак” - володіли ”почуттям мови”.

Що саме окреслюють дані поняття, можна пояснити науково. А втім багато з

нас і без довгих пояснень відчуває, що те чи те слово, той чи той вираз вписує-

ться або не вписується в логічно-звукову систему нашої мови. Досліджуючи, що

суперечить ”природньому мовному смакові”, ми краще розуміємо, що таке ”почуття

мови”. Воно належить до тих понять, які легше збагнути практично, ніж теоретич-

но. Отож, перейдім до практики, до прикладів.

Якось на мовознавчій конференції я висловив думку, що слово

мовленнєвий

у виразі

мовленнєвий етикет,

як і в інших виразах, слово невдале і суперечить духові нашої мови, що краще

вживати вираз

живомовний етикет

або

етикет живої мови.

Дехто одразу наїжачився проти цього, мовляв, мій погляд гальмує розвиток лексич-

них форм, бо слово

мовленнєвий

відповідає словотворчій моделі, яка продукує ряд форм, наприклад, слово

значеннєвий.

А раз слово утворено за наявною моделлю, то воно має право на існування.

На жаль, мовна практика спростовує аргументацію моїх опонентів.

Новостворене слово мусить відповідати словотворчій моделі, - це так, але

цієї відповідности недосить; кожна нова форма мусить бути легкомовною і крім то-

го задовольняти наш природній мовний смак. Наведу приклад моделі, яка від деяких

слів творить похідні форми, а від деяких інших - ні.

Від слова кликати ми творимо форму кликаний

від жувати жуваний

від співати співаний

від відбивати відбиваний.

Можна навести десятки прикладів, коли дієслова з кінцівкою -ати творять ді-

єприкметики з кінцівкою -аний. Слова

співаний, даваний, кликаний тощо

легко вписуються у будь-який контекст. Проте у деяких випадках дана модель ”не

працює”.

Спробуймо утворити віддієслівну форму з кінцівкою -аний від слова

уникати.

Матимем -

униканий.

Слово униканий виведено за дуже продуктивною моделлю, але його ніхто ніко-

ли не вживав і не вживає. Чи чув хто, щоб говорили, наприклад, так:

Концерт був униканий публікою?

Виходить, що творення за популярною моделлю ще не дає слову права на існування.

Чому?

Отут якраз і до речі послатися на ”почуття мови”. Слово униканий не задово-

льняє нашого ”почуття мови”.

Те саме і з формою

вимаганий,

утвореною від слова

вимагати.

Дехто пробує її вживати, та чомусь вона не приживається: суперечить нашому мов-

ному смакові.

Природній мовний смак віками допомагав минулим поколінням творити українсь-

ку мову. Цей смак відкидав усе те, що не вписувалося в її тональність. Він ви-

конував роль ”мовного контролю”, бракуючи нездалі мовні форми.

Почуття мови виявляє себе у низці мовних явищ. Природній мовний смак змушує

нас вимовляти окремі слова так або так, щоб не дратувати почуття мови. Слово

самотній ми вимовляємо з м’яким закінченням -ій, та коли ми в цьому слові зміни-

мо О в основі на І, то заразом мусимо змінити закінчення на тверде: самітний.

Це саме робимо і на письмі. Корекція нашого мовлення відбувається під впливом

мовного смаку, сказати, ”на ходу” мовлення. Хто ж не має мовного смаку, може

часом сказати і написати самітній або самотний, і таке написання буде вже й по-

рушенням правопису.

Правила чергування голосних звуків, фактично, підлягають нашому мовному

смаку: вимовляючи слово сваволя, ми проте не кажемо сваволля, а лише свавілля.

За додержанням правила переходу звуку О в І та навпаки стежить наш мовний смак.

Мовний смак бере участь і в словотворенні. Від слова шептати ми творимо

іменник шептій, а від слова топтати - топчій. У першаму разі кінцівка - -тій,

а в другому - -чій. Чому? Дієслова ж мають однакову будову і однакову кінцеву

частину: шептати

топтати.

Мали б бути однакові кінцівки і в іменниках.

Аж ні. В іменниках кінцеві частини різняться.

Так зарядив наш мовний смак, бо хіба могли б прикрашати наше мовлення слова

шепчій або топтій?

Мовний смак вимагає від нас казати (й писати) шептій (від шептати), але

топчій (від топтати).

Ще один приклад.

В основі слова корупція немає звуку М, але в похідному від корупції слові

корумпований цей звук присутній. Така була вимога нашого почуття мови.

На жаль, деякі сучасні мовознавці та словотворці не можуть похвалитися при-

роднім почуттям мови. Їхня словотворчість їх же й ”виводить на чисту воду”.

Один поважний академік, наприклад, ощасливив нас неологізмом

співпрацівництво.

Треба ж аж так не мати мовного смаку, щоб коротке, легкомовне, зрозуміле і

логічно вмотивоване слово

співпраця,

замінити незграбним бовдурищем

співпрацівництво.

Чого, чого, а почуття мови ученому мужеві таки бракує.

Бракує мовного смаку і укладачам правопису-93.

Від назви міста

Рівне

народ утворив прикметник

рівенський

згідно із схемою спрощення звуків при утворенні прикметників:

Вільно віленський.

Дубно дубенський

Лубні лубенський

А вчені мужі вимагають говорити й писати

рівненський.

Якщо ігнорувати почуття мови і творити форми, що суперечать нашому природ-

ньому смакові, нищиться неповторна тональність мови: з легкої і зрозумілої вона

обертається на важке, непривабливе та карикатурне язичіє без жодних перспектив

на майбутнє. Отже, словолюби та носії мови мусять дбати, щоб такі слова, як

мовленнєвий, співпрацівництво, униканий, рівненський

не засмічували нашого мовного простору.