LХІV. Клопіт наш Спільний /скорочено/.

(”Освіта”, 30.08.91)

Читаючи правописну дискусію на сторінках тижневика ”Освіта”¹, неспокушений

читач може подумати, що всі проблеми українського правопису полягають у відтво-

ренні іншомовних, зокрема слов’янських, власних імен та географічних назв.

Безперечно, що кожна культурна мова мусить регулювати написання таких тер-

мінів. Але до цього регулювання треба братися, коли всі інші правописні питання

унормовано й розв’язано.

На жаль, про український правопис цього сказати не можна. Правописна ж ко-

місія АН України /надалі - Комісія/ замість того, щоб почати реформу правопису з

кардинальних проблем, з ліквідації наявних у ньому асиміляційних перекручень,

обрала інший шлях.

Історія українського правопису не починається з 1945 р., як силкується пе-

реконати нас Комісія, називаючи першим виданням українського правопису, право-

пис, затверджений 1945 р. Такою лічбою Комісія перекреслює майже двосотлітню

історію українських правописів, очевидно, маючи їх за буржуазно-націоналістичні,

хоч прямо цього і не говорить. Але факт ігнорування попередньої - мученицької -

історії українських правописів, це і є мовчазне визнання усіх попередніх право-

писів меншовартими. Така позиція Комісії на ділі є відгомоном політики злиття і

взаємозбагачення мов. Почати реформу українського правопису, ігноруючи правопис

1929 року, значить свідомо продовжувати політику викорінення самобутніх рис ук-

раїнської мови, почату в 30-х роках. Важко дати інше пояснення, чому Комісією

зігноровано правопис 1929 р.

Правопис 1929 р. був перший демократично укладений український правопис,

вироблений з урахуванням реальних варіянтів української мови: галицького і над-

дніпрянського. Саме цей аспект і підносить правопис 1929 р. над усіма наступни-

ми українськими правописами. 1932 р. свавільним рішенням влади перший усеукра-

їнський правопис скасовано. Усі наступні, вироблені після 1932 р., українські

правописи укладувано в обстановці терору, без широкого демократичного обговорен-

ня, у вузькому колі стероризованих та добираних згори мовознавців, і тому ці

правописи не можна брати за вихідні, укладаючи новий український правопис.

Нема слова, що правопис 1929 р. не ідеал. Він має хиби, які належить усу-

нути. Важко було б сподіватися, що нація після майже 300 років безкультурности

зможе за 10 років випрацювати ідеальний з усіх боків правопис. Але це був пер-

---------------------

¹ Стаття Т. Щітківської ”Право писати неправильно”, ”Освіта” 24.5.91 та В. Руса-

нівського ”Ще одна азбучна війна? ”, ”Освіта” 18.6.91.

ший демократично вироблений мовознавцями Наддніпрянщини й Галичини соборний ук-

раїнський правопис, і реформу сучасного правопису, здійснювану в умовах певної

демократизації, слід було починати, беручи до уваги саме цей правопис. А що цим

правописом користується діяспора, його тим більше не можна ігнорувати, укладаючи

норми української ортографії.

Однак Комісія, яка нібито прагне єдиних для всіх українців норм, зігнорува-

ла правопис 1929 р. і, взявшися за поліпшення написання іншомовних імен та назв,

ще більше від нього відійшла.

Важко зрозуміти, яку користь для української культури й освіти принесе, на-

приклад, зміна української абетки. У діяспорі існує не одна, а десятки україн-

ських комп’ютерних систем, і всі вони дали собі раду на підставі вживаної досі

української абетки із знаком м’якшення на кінці абетки. Якщо для якоїсь усесло-

в’янської комп’ютерної системи треба переставити знак м’якшення, то хай система

собі переставляє, але нащо заради цього міняти усталену абетку в усенаціонально-

му маштабі? Яка це буде плутанина для користувачів словників та енциклопедій!

Переважна більшість цих користувачів не має академічної ерудиції, і те, що легко

збагнути академікам, важко буде пересічним громадянам. На ділі, зміна абетки

буде ще одним каменем спотикання для національного відродження.

Дотримання усталених норм іноді корисніше, ніж нововведення. Увесь англій-

ський правопис тримається на відмові від нововведень, і попри це мільярди людей

його засвоїли.

Нема слова, що написання власних імен та географічних назв потребує унор-

мування, але його найкраще здійснити після розв’язання кардинальних проблем ук-

раїнської ортографії.

А проблеми ці такі:

Повернення літерам Ґ і Г їхніх природних функцій у мові: щоб правильно від-

творювати звуки чужих мов, українці мають писати Ґданськ, Ґарібальді, Гемінґвей,

Гельсінкі, Гаммер замість Гданськ, Гарібальді, Хемінгуей, Хельсінкі, Хаммер.

Захищаючи нову українську абетку її творці вказують, що у словнику Б. Грін-

ченка знак м’якшення стоїть там, де й у новій абетці.

Покликання на класика нашої лексикографії було б переконливішим, якби рефо-

рматори абетки добачили б і ряд інших зафіксованих у словнику Б. Грінченка вла-

стивих українській мові рис, знехтуваних усіма асиміляційними українськими пра-

вописами, запровадженими після 1932 р.

Наведу кілька прикладів. Словник Грінченка нормує такі написання:

І. Лямпа, лямпас, пляц, блят, бакаляр, таляр, капелян, плястер, лязурок.

ІІ. Катедра, катедральний, Методій, Теофан, Тодось, Тодора.

ІІІ. Олександер.

ІУ. Голодівка.

У. Комедіянт /кумедіянт/, бестіянський, Маріяна, патріярх, єпархіяльний.

Це дуже характерна риса українського мовлення. Хіба можна назвати вмотивованим

таке написання: церемонІЯ, але церемонІАл; артерІЯ, але артерІАльний; месІЯ,

але месІАнство; МарІЯ, але МарІАнна?

УІ. Родовий відмінок слів жіночого роду з кінцевим складом -ість: вісти,

відомости, повісти, совісти.

УІІ. Назва міста Прилука.

УІІІ. Майстер, капельмайстер. Невже не ріжуть вухо академікам оці чужородні

концертмейстери, гросмейстери, коли всі вони походять від засвоєного українцями

майстра і мали б звучати гросмайстрами і концертмайстрами?

Чомусь ці наявні у новому правописі розбіжності із словником Грінченка, із

здоровим глуздом та з правописом 1929 р. не звернули на себе увагу реформаторів,

і з їхнього боку не було спроб повернути деякі з цих питомих рис нашої мови до

правопису.

Можна й без покликання на словник Б. Грінченка знайти ляпсуси у правописі

1990 р., який любенько повторює асиміляційні перекручення правописів, запрова-

джених після 1932 р. Якою логікою реформатори правопосу пояснять тверде напи-

сання прикметників трикутний, п’ятикутний і м’яке написання прикметника кутній

/закутній, покутній/, з якого попередні форми утворено? Яка потреба розрізняти

на письмі слова дружній та дружний, різницю між якими можна встановити, лише до-

рівнявши їх до російських відповідників дружелюбный та дружный? Чому прикметник

дружній не може передавати кількох значень, як більшість інших прикметників /на-

приклад, великий учений і великий будинок/? Чому нашу милозвучну, гнучку і зда-

тну до ряснозначности мову, треба ускладнювати непотрібною правописною казуїсти-

кою?

Замість урегулювання наведених тут - і далеко не всіх - дискримінаційних

рис другого видання правопису, Комісія взялася до впорядкування власних імен та

назв, які, хоч і потребують унормування, але спертого на правописній традиції та

здоровому глузді.

Ігнорування допогромного українського мовознавства і стало, на мою думку,

головною причиною невдачі нового правопису.

Виглядає так, що Комісія просто не знала, що український правопис після ре-

пресій 30-х років зазнав дискримінаційних змін, котрі треба ліквідувати насампе-

ред, і лише після цього переходити до інших реформ, якщо вони будуть потрібні.

Про потребу тих чи інших змін, перш ніж їх робити, не зле було б прокон-

сультуватися з громадськістю, включно з діяспорною.

На жаль, як видно з преси, обговорення правопису перед його затвердженням

майже не було. Обговорення мало місце після затвердження, але на правопис не

вплинуло. У голові не вкладається, щоб така знаменна подія в культурному житті

народу, як укладення звільненого від перекручень правопису, обійшлася без усе-

бічного обговорення, без жодної конференції, де могли б узяти участь і спеціялі-

сти, і письменники, і газетярі, і самі мовці.

Наведені у статті Т. Щітківської приклади недоречностей і помилок у так

довго укладуваному правописі промовисто свідчать, що новий правопис укладено не-

професійно, без усвідомлення відповідальности перед сучасним і наступними поко-

ліннями.

LХV. ВІЙНА ЗА НАЦІОНАЛЬНЕ ”Я”. /скорочено/

(”Літературна Україна”, 21.12.91)

ІІ

НОВИЙ правопис (ідеться про правопис-90) родився, але не вдався. Що робити?

Я гадаю, що словолюбна громадськість України мусить створити ”Комітет від-

родження українського правопису”. Цей комітет має розробити напрямні засади пра-

ці над новим українським правописом. Досі такі напрямні Комісія діставала від

антиукраїнської КПУ, і в цьому чи не головна причина невдачі нового правопису.

Розробка напрямних засад має відбуватися гласно, з участю широкої громадськости.

Свою діяльність громадськість не може обмежити лише правописом. Безпосеред-

ньо до відродження українського правопису має стосунок і відродження безпідстав-

но вилученої з ужитку української лексики. Наведу приклади:

Вилучена форма Накинута форма

Великий /Малий/ Віз Велика /Мала/ Ведмедиця

живе срібло ртуть

закотистий /комір/ відкладний /комір/

округа округ

оливо свинець

присягатися клястися

родзинки ізюм

стоп сплав

страхіття чудовисько

топити /метал/ плавити /метал/

хорист півчий

цина олово

Чумацький Шлях Молочний Шлях

Фахівці різних галузей можуть доповнити цей список. Він нараховує сотні

слів. Це наша самобутня лексика, і їй належить повернути права громадянства.

А хіба можна ігнорувати лексику, вироблену за законами українського слово-

твору і збереежну тепер лише на еміграції? Наведу приклади:

Новотвір Його еквівалент

довкілля навколишнє середовище

підсоння клімат

прозірки слайди, діяпозитиви

руханка зарядка, гімнастичні вправи

Образність і влучність наведеної лексики не підлягає жодним сумнівам. По-

рівняймо дві назви одної установи:

Міністерство охорони навколишнього середовища,

Міністерство охорони довкілля.

Яка з наведених двох назв звучить краще?

Ентузіясти-словолюби мусять розшукувати і надавати прав громадянства лек-

сиці, яку фіксує жива мова і яка в наслідок неуважности або в наслідок засилля

загальносоюзних форм не потрапила до словників. Наведу приклади:

Жива форма Її еквівалент

винувати винуватити, винити

підплачувати давати хабара, підкупати

Слово винувати - слово живе: ”Я Вас не виную”, ”Винуй сам себе”. Його

фіксує Словник Грінченка, а також словник Білецького-Носенка. Це з крови й кос-

ти українське слово.

Відродження і узаконення питомої української лексики вимагає заразом і ви-

лучення з нашої мови - передусім із словників - словесних динозаврів, які засмі-

чують і дискредитують мову. Наведу приклади, узяті з ”Російсько-українського

словника” АН УССР у трьох томах (далі - РУС) та із ”Словника української мови”

АН УССР в 11 томах (далі - СУМ):

Словесний Динозавр Нормальна форма

болезаспокійливий (СУМ і РУС) протибольовий

гостроконечний (СУМ) шпичастий, шпичакуватий, гострякуватий

кровоссальна комаха (СУМ) кровопивча комаха

лихоманити (СУМ) морозити, трусити, тіпати

наплювацьке /ставлення/ (СУМ і РУС) нехлюйське або свинське /ставлення/

повітряний поцілунок (СУМ) поцілунок рукою

променезаломлювання (СУМ і РУС) заломлення променів

співумисник (СУМ і РУС) співучасник

Словесні динозаври - це лексика живцем здерта з російських форм. Своєю гіб-

ридною неоковирністю й невідповідністю духові української мови динозаври лише

дискредитують тих фахівців, які такі форми вживають.

Згадуючи лексику, не можна поминути і наголосових перекручень, якими рясні-

ють наші словники. Наведу приклади:

Український природний наголос Перекручений наголос

зАгадка зАгАдка (СУМ і РУС)

моє повАжання! моє поважАння! (СУМ)

Обшивка /комір/ обшИвка (СУМ)

пОдушка подУшка (СУМ і РУС)

прИнос принОс (СУМ)

Цей список можна писати й писати.

Лексичні проблеми виходять за межі власне правописних клопотів. Проте одні

й другі тісно між собою пов’язано. Уболівання за самобутність української мови

вимагає уваги і до лексичних проблем.

Отже, роботи на ниві мовної культури - непочатий край.