На 31 січня 2001 року

Запаси - це ресурси (активи) підприємства, які зберігаються для продажу за умов звичайної господарської діяльності, або перебувають у процесі виробництва для такого продажу, або утримуються для споживання у виробничому процесі чи при наданні послуг, а також для управління підприємством (сировина і матеріали, комплектуючі вироби, готова продук­ція, паливо, будівельні матеріали, товари, малоцінні та швидкозношуючі предмети тощо). Придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (собівартістю). Методологія формування інформації про за­паси та її відображення в бухгалтерському обліку визначена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Запаси».

Поточна дебіторська заборгованість за товари, послу­ги, розрахунки - це заборгованість, яка виникає в ході нор­мального операційного циклу, або яка буде погашена про­тягом двадцяти місяців з дати балансу.

Грошові кошти та їх еквіваленти представляють суму готівки у касі підприємства, кошти на рахунках у банках, депозити на запитання, а також високоліквідні фінансові інвести­ції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів.

Усі інші активи відносяться до необоротних (нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво. довгострокові інвестиції, довгострокова дебіторська забор­гованість тощо).

До складу нематеріальних активів належать:

• права користування природними ресурсами;

• права користування майном;

• права на об'єкти промислової власності;

• права інтелектуальної власності (авторські права);

• привілеї, патенти тощо.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться по кожному об'єкту за відповідними трупами.

Не визнаються нематеріальними активами витрати на дослідження, підготовку кадрів, на рекламу тощо. Вони відображаються у звіті про фінансові результати як витрати періоду. Первісну оцінку нематеріальних активів складає собівартість чи створення. Амортизація нематеріального активу проводиться систематично протягом строку його корисного використання, який не може перевищувати 20 років.

Нематеріальні активи підлягають списанню з балансу в разі його вибуття або неможливості отримання підприємст­вом у подальшому економічних вигод від його використання. Методологічні засади бухгалтерського обліку нематеріаль­них активів та відображення про них інформації у фінансовій звітності здійснюється відповідно до Положення (стан­дарту) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи».

По статті «Незавершене будівництво» показують суму інвестицій, спрямованих у незавершене будівництво для власних потреб підприємства, його балансова вартість складається з суми фактичних витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкта основних засобів.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженого Міністерством фінансів України основні засоби визначені як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в про­цесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До основних засобів нале­жать такі об'єкти господарської діяльності: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади та інвентар, робоча і продуктивна худо­ба, багаторічні насадження, інші основні засоби.

До довгострокових інвестицій відносяться вкладення у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном тощо.

Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Довгострокова дебіторська заборгованість представляє собою суму заборгова­ності юридичних та фізичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. Методологічні засади формування та відображення у бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості визначені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».

Розділ III балансу «Витрати майбутніх періодів» передбачений для обліку витрат, оплачених у звітному періоді, але які відносяться до наступного облікового періоду. При­кладом таких витрат можуть бути наперед сплачені орендна плата, рекламні послуги, страхування.

Джерела формування активів (засобів) підприємства, які відображаються в пасиві балансу, поділяються на власний капітал та зобов'язання. Саме власний капітал, зокрема зареєстрована його частина, виступає гарантією захищеності прав власників підприємства. При створенні підприєм­ства його статутний капітал втілюється в активах, інвестованих учасниками (засновниками) і оцінюється за вартістю майна підприємства. На цьому етапі підприємство ще не має зовнішньої заборгованості і тому сума активів дорівнює сумі власного капіталу. У процесі господарської діяльності у суб'єктів господарювання виникають перед юридичними та фізичними особами певні зобов'язання, які у майбутньому повинні бути погашені. Зобов'язання мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників при розподілу прибутків та майна підприємства.

Таким чином власний капітал за Положенням (стан­дартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Необхідно зазначити, що сума власного капіталу - це абстрактна вартість майна, вона не відображає поточну вартість прав власників підприємства. Проте власний капітал є основою для здійснення господар­ської діяльності будь-якого суб'єкта господарювання.

Власний капітал підприємства має збільшуватись в наслідок:

• внесків його власників у вигляді грошових коштів та інших активів;

• накопичення суми нерозподіленого прибутку;

• конвертування зобов'язань;

• збільшення вартості активів (дооцінка необоротних активів);

• одержання активів у формі дарчого капіталу.

За формою власний капітал поділяється на три категорії (види):

а) інвестований (вкладний або сплачений капітал);

б) дарчий капітал;

в) нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал - це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал.

Дарчий капітал - це вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізич­них осіб.

Нерозподілений прибуток - це частина прибутку, отриманого внаслідок ефективної діяльності підприємства, що не була розподілена між акціонерами, а знову інвестована у підприємство.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на статутний та додатковий.

Статутний капітал - це зафіксована в установчих до­кументах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Він відображає власні джерела формування активів, а також колективну власність акціонерного товариства. Згідно з Законом України «Про господарські товариства» - акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і відповідає за зобов'язаннями тільки майном то­вариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути меншим від суми, що дорівнює 1250 мінімальним заробітним платам на момент його створення.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товарис­тва може відбуватись за рахунок:

• випуску нових акцій;

• обміну облігацій на акції;

• зростання номінальної вартості акцій.

Додатковий капітал - це додатково вкладений капітал, тобто сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, а також дарчий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла в наслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

3 метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• відстрочені податкові зобов’язання;

• інші довгострокові фінансові зобов'язання.
Поточні зобов'язання включають:

• короткострокові кредити банків;

• поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

• короткострокову заборгованість за товари, роботи, послуги;

• видані короткострокові векселі;

• поточну заборгованість за розрахунками з бюджетом,
за розрахунками з оплати праці та інші.

Погашення зобов'язання може відбуватися шляхом сплати грошових коштів, наданням послуг, передаванням інших активів, перетворенням зобов'язання на капітал.

Під забезпеченням розуміють зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Наприклад, оплата відпустки працівникам, оскільки не усі працівники через плинність кадрів її отримують, або здійснення гарантійного ремонту випущеної продукції, тому що тільки незначна частина випущеної продукції можливо потребуватиме гарантійного ремонту.

До пасиву балансу включаються також доходи майбутніх періодів, тобто отримані підприємством у поточному звітному періоді доходи, що формують прибуток майбутнього звітного періоду, в якому будуть понесені відповідні цим доходам витрати. Прикладом доходів майбутніх періо­дів можуть служити нараховані відсотки за фінансові інвестиції, що відносяться як до звітного, так і до майбутнього облікового періодів.

Необхідно також мати на увазі, що господарські ресурси інших підприємств, установ, організацій, надані даному суб’єкту господарювання в тимчасове користування (арен­довані основні засоби, здані на комісію товари) обліковуються поза балансом.

Бухгалтерський баланс надає важливі відомості про стан господарських ресурсів підприємства, їх склад та джерела формування на певну дату у загальному виразі. Разом з тим, за допомогою балансу не може бути здійснений щоденний облік змін активів і їх джерел, насамперед тому, що баланс складається на перше число місяця, кварталу і року, а також у зв'язку з багаточисельністю господарських операцій, що відбуваються кожний день. Тому щоден­ний, поточний облік господарських операцій ведеться за допомогою системи бухгалтерських рахунків.

Бухгалтерський рахунок - це спосіб економічного групування у грошовому виразі однорідних господарських операцій з метою поточного (щоденного) їх відображення для контролю за виконанням господарських ресурсів, власного капіталу, виконанням договірних зобов'язань та забезпечення зберігання майна підприємства.

Схематично рахунок - це таблиця яка складається з двох частин, ліва частина якої називається «дебет», а пра­ва - «кредит». Ці назви частин рахунку є умовними позначеннями бухгалтерського рахунку і суттєвого навантаження не несуть. Підсумки записів по дебету або кредиту ра­хунків називають оборотами, а різницю між ними - лишком, або сальдо.

Відповідно до балансу бухгалтерські рахунки поділяються на активні, пасивні та активно-пасивні.

До активних належать рахунки класів 1-3, за допомо­гою яких здійснюється облік стану і руху господарсь­ких ресурсів, а саме: основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів (див. статті активу ба­лансу).

Рахунки класів 4-6, призначені для обліку стану та руху джерел формування господарських ресурсів, називаються пасивними (див. статті пасиву балансу).

Прийнято певний порядок відображення на активних і пасивних рахунках господарських операцій, а саме:

Як видно зі схем, порядок відображення господарських операцій на активних і пасивних рахунках різний. В активних рахунках у дебет записується початковий залишок (са­льдо) ресурсів, їх подальше збільшення, у кредит - зменшення ресурсів. Сума записів операцій по дебету називається дебетовим оборотом. Кінцевий залишок (сальдо) ресурсів по активному рахунку записується у дебеті. Поря­док записів на пасивних рахунках прямо протилежний. По­чатковий залишок (сальдо) відображається в кредиті пасивного рахунку. По кредиту відображається також збільшен­ня джерел формування активів та кінцевий їх залишок (са­льдо). По дебету пасивного рахунку відображається зменшення джерел активів.

Деякі рахунки в залежності від господарських операцій можуть мати одночасно дебетовий або кредитовий зали­шок, який може знаходитися як в активі, так і в пасиві ба­лансу. Такі рахунки називаються активно-пасивними.

Баланс і бухгалтерські рахунки тісно пов'язані між со­бою. Так, при відкритті рахунків початковий залишок за­писується з балансу, і навпаки, при складанні балансу на певну дату в статті балансу заносяться кінцеві залишки з рахунків бухгалтерського обліку.

Усі господарські операції на бухгалтерських рахунках відображаються за допомогою методу подвійного запису. Суть його полягає в тому, що кожна господарська операція відображається на рахунках двічі - по дебету одного і по кредиту другого, причому завжди в рівних сумах.

Необхідність застосування методу подвійного запису випливає з економічної суті господарських операцій, що відображаються на рахунках. Кожна операція викликає зміни у двох видах активів, або у двох видах джерел, або в одному виді активів і (у тому самому розмірі) у відповідному виді джерел засобів чи коштів.

Відображення господарських операцій на рахунках способом подвійного запису розглянемо на конкретних прикладах.

1. 3 поточного рахунку одержано в касу підприємства 1, 2 млн. грн. Внаслідок цієї операції у коштах підприємства відбудуться такі зміни:

• у «Касі» (активний рахунок) - збільшення, що повин­но бути записано по дебету рахунку «Каса»; на «Поточному рахунку» (активний рахунок) - зменшення, запис відобра­жається по кредиту цього рахунку.

2. Від прибутку підприємства до його статутного фонду відраховано 4, 9 млн. грн. У результаті цієї операції зменшуються джерела формування засобів «Прибуток нерозподілений» (пасивний рахунок) - запис повинен бути проведений по дебету - і одночасно збільшується таке джерело формування засобів, як «Статутний капітал» (пасивний ра­хунок), що буде відображено по кредиту цього рахунку.

3. На поточний рахунок підприємства одержана з банку короткострокова позика на суму 1, 5 млн. грн. При цій опе­рації збільшились кошти підприємства на «Поточному ра­хунку» (активний рахунок), що повинно бути записано по дебету цього рахунку і одночасно збільшилася заборгованість підприємства перед банком по позиці - «Короткострокові позики» (пасивний рахунок), запис роблять по кредиту цього рахунку.

Схематичне відображення цих господарських операцій у бухгалтерських рахунках методом подвійного запису має такий вигляд:

Метод подвійного запису має велике значення для цього рівняння контролю за правильністю відображення гос­подарських операцій на бухгалтерських рахунках, оскільки кожна операція відображається на кредиті і дебеті рахунків в однаковій сумі. Порушення цього рівняння вказує на наявність у записах помилок, які потрібно знайти і виправити. Крім того, відсутність рівності може вказувати на ознаку можливих зловживань.

Основою запису на рахунках бухгалтерського обліку є документ. Взаємозв’язок між рахунками бухгалтерського обліку при реєстрації господарської операції способом по­двійного запису називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, що беруть участь у цьому взаємозв’язку, - кореспондуючими.

Кореспонденція рахунків позначається у рахунках відповідним записом - проводкою, яка може бути простою і складною. При простій проводці між собою пов'язані два рахунки, тобто операція відображається на дебеті одного і кредиті другого рахунку. Складним записом є такий, при якому дебетується два або кілька рахунків, а кредитується один або навпаки. При цьому повинен зберігатися принцип подвійного запису, тобто загальна сума на одному боці кількох рахунків повинна дорівнювати сумі, записаній на протилежному боці кореспондуючого рахунку.

Наведемо приклад складної проводки.

3 поточного рахунку підприємства перераховано в погашення заборгованості постачальникам 1, 6 млн. грн. та в погашення заборгованості банку по позиках - 0, 7 млн. грн. Складна проводка має такий вигляд:

Дебет «Розрахунки з постачальниками» - 1, 6 млн. грн.

Дебет «Короткострокові позики» - 0, 7 млн. грн.

Кредит «Поточний рахунок» - 2, 3 млн. грн.

Усі записи по дебету і кредиту бухгалтерських рахунків щомісячно сумуються. Підсумки записів називаються обо­ротами по рахунках бухгалтерського обліку.

Бухгалтерські записи, незалежно від змісту господарсь­ких операцій, ведуться в хронологічній послідовності в спеціальних реєстраційних журналах. Далі здійснюється економічне групування господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, тобто систематизація записів.

Рахунки бухгалтерського обліку, які містять загальні дані про різні активи господарства, власний капітал та зобов’язання, тобто їх джерела, називаються синтетичними. Дані у таких рахунках мають грошовий вираз і не дають певного уявлення про кількість матеріальних цінностей, їх якість, структуру і характер заборгованості постачальникам, вони необхідні для управління господарською діяльністю, контролю за зберіганням матеріальних і грошових коштів та за діяльністю матеріально відповідальних осіб. Детальні відомості про рух і стан кожного конкретного об'єкта обліку можна одержати на підставі аналітичного обліку, зокрема аналітичних рахунків, які деталізують господарські операції у натурально-вартісному виразі. Наприклад, для синтетичного рахунку «Основні засоби» аналітичними можуть бути рахунки «Автомобіль ЗІЛ-130», «Споруда»; субрахунок «Сировина і матеріали» деталізується аналітичними рахунками «Сталь марки №», «Прокат», «Чавун марки №» і таке інше.

Аналітичний облік товарно-матеріальних цінностей ведеться на картках аналітичного (складського) обліку мате­ріально відповідальними особами. Аналітичний облік розрахунків з постачальниками ведеться бухгалтеріями підприємства в журналах або книгах.

Між синтетичними і аналітичними рахунками існує нерозривний зв'язок, який полягає в тому, що сума сальдо, сума оборотів по дебету, сума оборотів по кредиту всіх аналітичних рахунків відповідної групи повинні дорівню­вати сальдо, сумі обороту по дебету і сумі обороту по кре­диту синтетичного рахунку. Взаємозв'язок між синтетич­ними і аналітичними рахунками дає можливість здійснювати контроль за станом господарських засобів та джерел їх формування, дозволяє стежити за нормативами запасів сировини і матеріалів, витратою матеріальних запасів на виробництво, за додержанням фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни підприємства.

Велике значення цей взаємозв'язок має для збереження матеріальних цінностей і грошових коштів. У діяльності правоохоронних та контролюючих органів по захисту май­на підприємств від корисливих злочинів часто зустрічаються випадки, коли з метою приховування розкрадань матері­альних цінностей та інших зловживань матеріально відповідальні особи та обліковці не ведуть аналітичного обліку, посилаючись на будь-які причини. Виявляються такі зловживання за допомогою інвентаризації та відновлення ана­літичного обліку.

Відсутність аналітичного обліку матеріальних цінностей або незабезпечення обліковцями взаємозв’язку між синтетичним і аналітичним обліком необхідно розглядати, з одного боку, як ознаку вчинення корисливих зловживань, а з друго­го - як причини, що сприяють вчиненню цих зловживань.

У бухгалтерському обліку використовується додаткове групування показників однорідних засобів та їх джерел у межах синтетичних рахунків - субрахунки. Субрахунок - це синтетичний рахунок другого порядку. Наприклад, по основному синтетичному рахунку «Виробничі запаси» можуть бути відкриті такі субрахунки: «Сировина і матеріали», «Куповані напівфабрикати», «Паливо», «Тара і тарні матеріали», «Будівельні матеріали» тощо. Субрахунки є проміжною ланкою між синтетичними и аналітичними рахунками.

Для одержання зведених даних про величину оборотів і залишків на рахунках, а також для перевірки правильності і повноти записів облікових даних використовуються (залежно від форми бухгалтерського обліку) оборотні відомості, журнали-ордери, машинограми. Вони складаються на підставі синтетичних та аналітичних рахунків. Оборотні відомості, журнали-ордери та машинограми узагальнюють дані поточного обліку на бухгалтерських рахунках, встановлюють взаємозв'язок між рахунками і балансом.

Схему оборотної відомості у бухгалтерському обліку розглянемо на прикладі таблиці.