Спелеофауни як унікальні складові біорізноманіття

Унікальність спелеобіот. Ця частина огляду присвячена проблемі охорони підземель та спелеобіоти України, що розглядається як комплексна проблема з великим парасольковим ефектом, що поширюється на половину усіх розділів технічного завдання Проекту, розвиває раніше не охоплену увагою в Україні величезну пріоритетну тематику созологічних та природоохоронних активностей, дає надзвичайно важливі факти та матеріали для розвитку природоохоронної нормативно-правової бази, охоплює інтереси і загострює конфлікти між природоохоронцями та користувачами підземних ресурсів, вимагає суттєвих змін у політиці і практиці розбудови екомережі, мережі природно-заповідних об'єктів та територій, веденні кадастру природних ресурсів, укладанні " червоних" списків тощо.

Актуальність цієї теми пов'язана з критичним станом троглобіонтних угруповань як таких, надзвичайно низьким рівнем охорони печерних комплексів, вразливістю їх біотичних угруповань і неможливістю їх відновлення ex-situ. Україна надзвичайно багата на такі комплекси та угруповання, проте ніякої політики чи дієвої нормативно-правової бази наразі не створено, як не знайдено шляхів подолання конфліктних ситуацій у царині використання ресурсів природних підземних порожнин у зв'язку з розвитком нетрадиційних форм терапії та екстремальних видів туризму тощо. Надзвичайно важливим є те, що стан підземних біот цілком залежний від стану суміжних наземних систем і є одним із найбільш чутливих індикаторів загального стану довкілля. Врешті, печери розглядаються як " гарячі території", в яких концентрація раритетної частини фауни в перерахунку на облікову площу суходолу на 1-2 порядки перевищує концентрацію раритетів у суміжних наземних угрупованнях.

Базові положення та існуючі проблеми такі:

- територія України включає кілька великих карстових районів, найвідомішими з яких є Закарпатський, Подільський та Кримський. Природні (так само і штучні) підземелля займають в Україні значну частину її території. У межах України існує щонайменше 1000 природних порожнин різного типу: гротів, лабіринтів, шахт тощо. Печери формувалися впродовж мільйонів років, їхня біота звичайно представлена родами та видами, які не мають аналогів у наземних фаунах або ж які є типовими саме для печерних місцезнаходжень;

- лише близько 50-70 печерних місцезнаходжень мають охоронний статус, у тому числі одна половина з них - у складі існуючих природно-заповідних об'єктів без визначення спеціального статусу самих печер, а друга - виключно як геологічні пам'ятки природи. За існуючою в Україні концепцією охорони біологічного різноманіття печери розглядають лише як частину гірських комплексів, концепція розвитку національної екомережі також не включає печер. Жодна з печер наразі немає статусу об'єкта ПЗФ вищого рівня охорони;

- печери є місцем оселення унікальної троглобіонтної та трогро-фільної фауни, однією з особливостей якої є дуже низька щільність видових популяцій і надзвичайно тонка структура їх угруповань. Ці комплекси суттєво залежать від стану наземних угруповань, з одного боку та від рівня рекреаційного тиску і біологічного забруднення, з іншого, що визначає їх надзвичайно високий ступінь вразливості. Ризик втрати таксономічного різноманіття спелеобіоти є на кілька порядків вищим за ризик руйнування наземних угруповань. Жодний спелеобіонтний вид не має в Україні охоронного статусу, хоча рівень ендемізму у цій частини фауни є найвищим;

- печери стали об'єктом інтенсивного рекреаційного та туристич­ного навантаження, продовжується фактична приватизація ділянок суходолу, на яких розташовані печери, відбувається інтенсивне біологічне забруднення печерних ценозів та руйнація наземних комплексів, що живлять підземні порожнини (як органікою, так і водою і повітрям). Формальне заповідання низки підземель у кращому випадку призводить до припинення потоку відвідувачів, проте часто і до перекриття основних входів у печери, що веде до порушення " фізіології" печер;

- існує конфлікт між органами охорони природи на місцях та спелеологічними товариствами: перші формально охороняють підземелля та ставлять перепони усім можливим відвідувачам і дослідникам, другі - шукають, досліджують і картують порожнини, монтують на їхні входи грати, проте змушені тримати таку інформацію у секреті. Третя сторона - бізнесмени, що організують спелео-екскурсії, спелео-ресторації, спелео-терапії та інші форми комерційної діяльності, приводячи печерні комплекси до невідновлюваного стану.

Шляхи розв'язання проблем. Необхідно визнання на державному рівні надзвичайного багатства України на спелеоресурс. Досвід роботи з цією проблемою в Україні та в інших країнах (зокрема, Франції, Румунії та Польщі) свідчать про три незаперечні факти, що повинні стати основою подальших дій:

- печери - унікальні природні системи, що вимагають першочер­гового заповідання. Україна багата на печери, і це багатство повинно бути щонайменше законсервоване в мережі природно-зановідного фонду та включене в екомережу Необхідна розробка систем захисту печер від несанкціонованих відвідувань та антропогенного фактора;

- печери є надзвичайно вразливими природними системами, і відновлення їхніх ценозів неможливе. Благополуччя печер залежить від рівня " внутрішнього" рекреаційного навантаження, стану суміжних наземних комплексів та рівня забруднення місцевості (біологічного, хімічного, вібраційно-шумового тощо);

- успіх в охороні печер можливий лише за умови співпраці Мінекоресурсів з Українською спелеологічною асоціацією (УСА) та Національною академією наук України (НАНУ) (спелеобіологами, гідрологами, археологами), а також регіональними науковими центрами. Необхідне розроблення державної програми, яка б враховувала інтереси природоохоронців, дослідників і спелеотуристів.

Система першочергових заходів. Стратегія охорони підземель та їх біоти полягає у збільшенні охоронного статусу печер та їх біоти, заповіданні усього комплексу суміжних з печерам наземних екосистем, захисту входів у підземелля, розробки державної програми обліку, охорони і моніторингу підземель та активної участі УСА цій програмі. Така програма повинна включати щонайменше такі шість складових.

1. Кадастр. Створити кадастр ключових підземних порожнин, що є місцями мешкання унікальних спелеобіонтних фауністичних комплексів, в першу чергу великих порожнин, з яких описано трогломорфні види. Визнати необхідним надання охоронного статусу видам тварин-троглобіонтів та троглофілів, у тому числі -першочергово - видам з числа видів-ендеміків України.

2. Заповідання. З метою розвитку Національної екомережі провести першочергове (протягом найближчих двох років) збільшення числа підземних порожнин, що мають охоронний статус, до 100-150 одиниць, насамперед, за рахунок: порожнин з відомими зимовищами кажанів; порожнин, що є типовими місцезнаходженнями видів-троглобіонтів; порожнин з довжиною ходів понад 50 м.

3. Охоронні системи. Визнати невідкладною необхідність підви­щення охоронних категорій печер та печерних систем до рівня запо­відних об'єктів загальнодержавного значення та визначення підземних порожнин як комплексних ПЗО, а не лише як геологічних пам'яток природи. Впровадити систему заходів щодо охорони входових частин печер від несанкціонованих відвідувань, на основі наявних у Мінеко­ресурсів розробок Українського центру охорони кажанів (УЦОК).

4. Робоча група. Створити робочу групу з питань моніторингу та охорони підземель у складі фахівців від Мінекоресурсів, НАН України та УСА і доручити цій групі координувати програми вивчення, моніторингу та охорони підземель. Враховуючи світовий досвід, повноваження головного координатора передати до УСА. В усіх можливих випадках визначити відповідальних на місцях за стан і експлуатацію підземель з числа первинних організацій УСА та регіональних наукових осередків (університети, краєзнавчі музеї тощо).

5. Ресурсне значення. Заборонити будь-які форми ресурсного використання біотичного компонента природних підземель, включаючи здобування тварин для виготовлення наочного учбового матеріалу, " розробку" покладів гуано для добрив, масовий збір біологічного матеріалу з науковою метою, приватизацію печер і монтування глухих дверей тощо.

6. Надземні системи. Заборонити всі форми експлуатації природних ресурсів, земельні роботи та капітальне будівництво у місцях розташування підземель та провести заповідання поверхневих (розташованих над печерами) природних комплексів, з розрахункового мінімуму 10-кратної площі контуру печери. Визнати необхідною ідею поєднання і прив'язки наземних ПЗО із підземними, навіть за умови бідності наземних комплексів.

Плани дій як система заходів щодо збереження видів

Ідея планів дій

Плани дій у галузі охорони природи - це система заходів для покращання стану природних популяцій диких видів біоти. Фактично плани дій є схемою практичної реалізації ідеї охорони рідкісних і вразливих видів, що внесені до тих чи інших " червоних" списків, а також рідкісних типів угруповань і унікальних місцезнаходжень. Наразі створено і реалізується низка спеціальних програм щодо збереження тих чи інших тварин, включаючи міжнародні конвенції, угоди і власне плани дій. Зокрема, в рамках Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннська конвенція) діє низка угод, які ставлять за мету збереження цілих груп тварин. Це " Угода про збереження кажанів в Європі", " Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів", " Угоди про збереження китоподібних Чорного та Середземного морів та прилеглих вод Атлантики" (докладніше див. далі).

Важливим напрямком діяльності Конвенції є підписання державами, які входять до ареалів глобально вразливих видів диких тварин, меморандумів взаємо порозуміння щодо їх збереження (наприклад, по дрохві, кроншнепу тонкодзьобому, очеретянці прудкій тощо). В Україні активно розробляються плани дій щодо рідкісних і вразливих видів птахів (Національні плани, 2000), проте така активність залишається реалізованою лише на рівні написання планів дій як таких. Для кожного виду, що внесений до червоних переліків, потрібно розробити відповідний план дій і отримати для його реалізації фінансову підтримку, незалежно від систематичного положення, міграційного статусу чи колишнього ресурсного значення такого об'єкта, проте така підтримка завжди обмежена.

Реалізувати тему охорони дикої фауни шляхом розроблення і реалізації планів дій можна лише при визначенні певної системи надання таким видам статусу видів, що заслуговують на розроблення зазначених планів. Такими видами можуть бути види-індикатори унікальних і зональних комплексів, види-релікти, види-символи (останнє поняття існує в панєвропейській стратегії охорони довкілля і заслуговує на розвиток в Україні). Нижче наведено приклади Планів дій для видів символів: для хохулі - третинного релікту і колись типового мешканця заплавних екосистем, для прудкої очеретянки -яка також мешкає в заплавних біотопах, але тільки там, де залишилися мезотрофні осоково-хвощові болота. Перший вид ще нещодавно вважали присутнім в Україні (а його в результаті спеціальних пошуків не виявилося), другий - навпаки - вважався практично відсутнім (а його виявлено у багатьох місцях).

Приклад Плану дій щодо хохулі

Хохуля (Desmana moschata) є третинним реліктом, ареал якого охоплює рівнини Східної Європи в межах заплав басейнів великих річок від Дніпра до Уралу. В Україні збереглося два осередки потенційного існування виду: середня течія Сіверського Дінця (аборигенна популяція) та Сейм (адвентивна популяція). На Дінці популяція хохулі - природна, і її ядро охоплює Кремінську ділянку заплави в районі розташування Кремінського Держлісгоспу, на Сеймі популяція вторинна, утворена внаслідок розширення ареалу після інтродукції виду на Курщині. Колишня чисельність виду в заплаві Дінця сягала кількох тисяч особин, але до початку 80-х років ця популяція зникла внаслідок освоєння заплави та надмірного природокористування, зокрема браконьєрства.

Найбільший інтерес для відновлення популяцій виду в Україні являє Кремінська дільниця, де збереглися потужні заплавні озера, в яких якість " хохулевих" угідь залишається близькою до нормальної. Основною причиною згасання популяцій є надмірна господарська діяль­ність у заплаві, зокрема: широке використання ставних тенет, розвинене браконьєрство на водних звірів, надмірний водозабір із заплавних комплексів. Основою плану дій щодо хохулі мають стати такі заходи:

- термінова зміна форм природокористування у місцях збереження та центрах колишнього існування виду, заповідання таких ділянок і включення їх у Національну Екомережу; забезпечення контролю потенційно заселеної хохулею території шляхом створення хохулевих заказників і ведення відповідного моніторингу таких поселень; термінове створення потужного за територією і рівнем охорони заповідного або заповідно-мисливського господарства на Кремінській дільниці Донецької заплави від гирла Жеребця до гирла Красної із суворою забороною використання ставних сіток для лову риби;

- підвищення охоронного статусу видів-реліктів, підвищення відповідальності землекористувачів за своєчасно невжиті заходи щодо покращання умов існування таких популяцій та щодо порушення норм природокористування у місцях поширення видів-реліктів, і зокрема хохулі; перевизначення охоронної категорії хохулі в Україні за новими критеріями МСОП як CR (Critically Endangered), тобто " такий, що зна­ходиться у критично загрозливому стані", та суттєве збільшення штраф­них санкцій за завдання збитків популяціям і місцям поселення виду;

- підготовку спеціально обладнаних хохулевих господарств на базі одного або двох із існуючих зараз заповідних об'єктів та прилеглих до них ділянок Донецької заплави; заповідник Крейдова Флора (відділення Українського степового природного заповідника), заповідник Придінцівська заплава (відділення Луганського природного заповідника), Національний природний парк Святі Гори;

- проведення реінтродукції хохулі в озерах Кремінської групи на заплавній території лівобережжя Дінця; для виконання цієї частини програми необхідно створення постійно діючої групи фахівців, що включала б мисливствознавця та 1-2 (залежно від обсягу дільниці) техніків від заповідного об'єкта чи мисливського господарства та 1-2 науковців, що вели б моніторинг такої популяції;

- формування державної програми щодо зменшення впливу господарської діяльності людини у заплавах на природні комплекси. Така програма потрібна і для цільового пошуку і моніторингу популяцій рідкісних видів тварин, що дозволило б посилити потік інформації про стан їхніх популяцій від фахівців, а не за результатами анкетування браконьєрів, які цією інформацією володіють, але часто приховують.

Приклад Плану дій щодо прудкої очеретянки

Очеретянку прудку (Acrocephalus paludicola) включено до другого видання Червоної книги України і внесено до Європейського списку птахів (таких 24 види), які перебувають під загрозою зникнення (Globally threatened species). Сучасний гніздовий ареал цього виду охоплює Центральну та Східну Європу, зокрема, вона гніздиться у східній частині ФРН, Польщі, Угорщині, Литві, Білорусії, Україні та Російській Федерації. Розміри популяції очеретянки прудкої оцінюють в 13700-21450 самців (станом на 1998 p.) (Aquatic..., 1999). Для горобиних птахів це надзвичайно низька чисельність. Для порівняння: тільки в Європі мешкає 4-6 млн очеретянок лучних та 3-4 млн ставкових очеретянок - видів, що близькі до очеретянки прудкої за біологією та місцями мешкання (Hagemeiyer, Blair, 1997). Найбільші гніздові угруповання очеретянки прудкої знаходяться в Білорусії, Україні, Польщі та Угорщині.

До 1995 р. інформації щодо чисельності та поширення цього виду в Україні не було - надзвичайно рідко надходили дані про знахідки цих птахів в деяких північних областях, а загальну чисельність оцінювали в 1-10 самців. Протягом 1995-1998 років спільними зусиллями українських та німецьких орнітологів (за фінансової підтримки Bird Life- Vogelbescherming Nederland) проведено обстеження значної частини Українського Полісся та Лісостепу, в результаті чого було знайдено 25 великих поселень. Слід відмітити, що цей вид оселяється колоніями, просторову структуру якої утворюють самці. У цих поселеннях може бути від 3-5 до кількох сотень самців. Загальна чисельність прудких очеретянок в Україні оцінюється у 2600-3400 самців (тобто, 15-20 % світової популяції).

В Україні виділяються два популяційні угруповання (Полуда, 2000; Полуда та ін., 2001): 1) Прип'ятське угруповання (2100-2800 самців) локалізоване переважно в північній частині Волинської обл. та незначна кількість в Рівненській обл.; поселення цих очеретянок знаходяться в заплавах Прип'яті та деяких її приток; 2) Деснянсько-Днінровське угруповання (525-600 самців) населяє територію Чернігівської та Київської областей.

Прудка очеретянка висуває досить суворі вимоги до біотопів, де вона гніздиться. Це, по-перше, повинні бути вологі місць помешкання з постійним рівнем води в межах від 1 до 10 см. По-друге, рослинний покрив не повинен бути щільним та високим - 30-60 см є оптимальною висотою трав. Тому цей птах не гніздиться в суцільних заростях очерету та рогозу. Важлива і площа для основних (ключових) її поселень -болотний масив повинен бути не менше кількох десятків гектарів. Саме такі біотопи характерні для осокових асоціацій, які частіше всього зустрічаються в евтрофних (низинних) болотах, розташованих в заплавах невеличких річок. Найбільші площі в Україні ці болота мають на Поліссі. Втручання людини у природні процеси цих болотних систем, яке призводе до порушення гідрологічного режиму, вкрай негативно впливає на стан гніздових угруповань прудкої очеретянки.

Внаслідок широкомасштабної осушувальної меліорації зникли величезні площі осокових боліт, які є практично єдиним місцем мешкання цього виду. Значні запаси торфу, а також характер геоморфологічної структури та грунтово-гідрологічних особливостей, були причинами того, що саме осокові болота почали осушувати в першу чергу. На їх місці виникли агроценози, значна частина осушених територій трансформувалася у вторинні торф'яні луки, які використовуються як сінокоси та пасовища. Як результат цього, гніздовий ареал та чисельність прудкої очеретянки в Україні сильно скоротилися. Не викликає сумніву, що ще 40-50 років тому в Україні мешкало в 4-5 разів більше птахів ніж тепер.

В 90-х роках меліоративні роботи в Українському Поліссі та Лісостепу практично припинилися, але і в цей період декілька місць помешкання очеретянки прудкої втрачено внаслідок їх осушення. Необхідно всі території, де знаходяться основні поселення прудких очеретянок включити до природно-заповідного фонду держави. Для кожного з них необхідно розробити правила, які б регламентували господарську діяльність з урахуванням збереження біотопів, що відповідають вимогам прудких очеретянок.

Ситуація з охороною місць мешкання прудких очеретянок в Україні. Всі відомі значні поселення Деснянсько-Дніпровської популяції знаходяться на територіях заказників. Але тільки одне з них повністю знаходиться в заказнику державного значення -гідрологічному заказнику " Усівський" (Київщина; 180-200 самців). Ступінь охорони місць помешкання прудкої очеретянки " прип'ятської" популяції значно нижчий, в порівнянні зі сходом України. Якщо в останньому регіоні за межами природоохоронних територій гніздиться близько 5 % птахів, то на заході держави майже 50%. Причому, 5 основних поселень розташовані поза територіями заказників або тільки незначна частина поселень входить до них. Найбільше поселення виду в України розташоване в заплавах Прип'яті та Цирі (Волинська обл., територія між селами Ветли та Борки; 700-800 самців). Приблизно 30-40% цього угруповання знаходиться на територіях трьох гідрологічних заказників місцевого значення - " Ветливский", " Бірківський" та " Гірківський". Найбільш раціональним було б об'єднання цих заказників в один, додавши до нього місця мешкання прудких очеретянок в заплаві Цирі і надавши йому статус загально зоологічного заказника державного значення.

За міжнародними критеріями місцепомешкання, де гніздяться 10 і більше пар прудкої очеретянки, відносяться до найвищого рангу -Категорії А1 (Території, що мають глобальне міжнародне значення для збереження птахів (GIBА) та забезпечують життєдіяльність птахів, які перебувають під загрозою зникнення - Globally threatened species). Тобто, з 26 відомих поселень цього виду, значну частину цих помешкань можна включити в список цих територій і наполягати на наданні їм природоохоронного статусу не нижчого ніж " заказник державного значення". Список територій, що мають глобальне міжнародне значення для збереження прудкої очеретянки в Україні, такий:

Волинська область: Заплава р. Прип'ять між селами Речиця та Підгір'я (Ратнівський р-н); Межиріччя кан. Вижевський - р. Прип'ять та район оз. Волянське (Ратнівський р-н); Правобережна частина заплави р. Прип'ять на південь від с. Невір (включаючи болото " Залісся") до гирла Турії (Любешівський р-н); Заплава р. Прип'ять між с. Ветли и гирлом р. Цир (Любешівський р-н); Правобережна частина заплави р. Турія на північ від с. Мельники-Мостище (болото " Вижери") (Любешівський р-н); Заплава р. Стирь між селами Навоз і Годомичи (Рожищенський та Маневицький райони).

Київська область: Заплава р. Супій між селами Вільне і М. Бере-занка (Згурівський район); Заплава р. Перевод біля с. Пасківщина.

Чернігівська область: Заплава р. Супій біля с. Свидовець (Бобровицький район); Заплава р. Удай між селами Дорогинка і Монастирище (Ічнянський район); Болото на південний схід від с. Петрівка - заказник " Городок" (Щорський р-н).

Необхідно підкреслити, що створення заказників в місцях мешкання очеретянки прудкої не виключають (і, навіть, заохочують) такі традиційні використання болотних угідь місцевим населенням, як сінокосіння та випас худоби. Для охорони таких поселень необхідно заборонити такі види господарської діяльності, які можуть спричинити порушення гідрологічного режиму, зокрема - осушення і обводнення.

29 квітня 2003 р. 9 країн ареалу прудкої очеретянки підписали Меморандум взаємопорозуміння щодо її збереженняня (the Memorandum of Understanding and Action Plan Concerning Conservation Measures for the Aquatic Warbler Acrocephalus paludicola). 21 травня до цього Меморандуму приєдналася і Україна. Невід'ємною частиною цього доку­мента є План дій щодо збереження цього виду (Action Plan Concerning Conservation Measures for the Aquatic Warbler Acrocephalus paludicola). Згідно цього Плану Україна взяла на себе, зокрема, таке зобов'язання -сприяти створенню природоохоронних об'єктів на тих територіях, де знаходяться головні гніздові угруповання прудкої очеретянки:

- створення національного парку в заплаві Верхньої Прип'яті між селищами Річиця та Любязь (Волинська обл.);

- створення заказників державного значення в Волинській обл.: заплаві р.Турія (болото Вижери) (Камінь-Каширський р-н) та в заплаві р.Стирь (р-н сіл Навіз Рожищенського р-ну та Четвертні Маневицького р-

ну);

- приєднати заказник місцевого значення " Жевак" (мешкає більше 200 самців) до заказнику державного значення " Дорогинський" (Чернігівська обл.).