Темпи поповнення червоних списків

У першій версії Додатку II до Бернської конвенції (" Види тварин, що підлягають особливій охороні") було 409 вразливих видів, у новому списку таких видів вже 489, тобто на 20% більше. Аналогічно, за 14 років, що розділяють два видання Червоної книги України, число вразливих видів зросло на 297, або у 4, 4 рази. Порівняння темпів включення різних груп до Червоної книги України подано у табл. 4.

Таблиця 4. Темпи та прогноз змін числа видів тварин, внесених до Червоної книги України (1996)

При збереженні темпів розширення " червоних" списків у арифметичній прогресії (4, 4^х) у третьому виданні Червоної книги опиниться 5% фауни та 2/3 хребетних. Навіть при врахуванні групоспецифічних тенденцій (зокрема, темпи збільшення " червоного" списку комах у 5 разів вищі) ця цифра становитиме для хребетних не менше 50%. Перспектива зібрати експертні висновки і налагодити охорону 2000 видів у найближчі 5 років є нереальною. Результати аналізу складу і темпів поповнення " червоних" списків тварин фауни України дозволяють стверджувати наступне (Загороднюк, 2000):

- хребетні тварини є закономірно найбільш чисельною групою тваринного світу в усіх " червоних" списках, і їх частка перевищує частку інших груп принаймні у ЗО разів;

- найуразливішими групами тварин є такі, що характеризуються великими розмірами, займають найвищі щаблі у трофічних пірамідах; саме в цих групах останнім часом відбулись найбільші втрати видового багатства;

- темпи розширення " червоних" списків збережуться, і в найближчому циклі їх перегляду очікується їх розширення на 2/3 наявної регіональної фауни хребетних як найбільш спеціалізованої групи тварин (зокрема, надкласу амніот).

Виходом із кризи у цій галузі (насамперед, психологічної) є погодження з перспективою втрати частини видового багатства у природних угрупованнях, виважений антропоцентризм при створенні червоних списків та відмова від проектів " збереження й відновлення" з одночасним усвідомленням неможливості забезпечити прогрес людської Цивілізації з обов'язковим збереженням усіх аборигенних видів (Загороднюк, 2000) і з визнанням необхідності проектування квазіприродних систем. Все це має бути узгоджено через загальний знаменник охорони не видів як таких, а функціонально стійких угруповань. Основою нових ініціатив має стати не розроблення Планів дій для кожного із раритетних видів, а охорона екосистем та моніторинг окремих індикаторних видів.