Фауна на територіях спеціального призначення

Поняття " території спеціального призначення" (ТСЦ) в українському законодавстві чітко не окреслено. Загалом цим терміном можна позначати всі території (і акваторії), що перебувають у підпорядкуванні державних або приватних установ і організацій, які отримали виключні права на господарювання в межах таких довірених їм територій (акваторій), що одночасно є місцями оселення видів дикої флори і фауни, у тому числі видів, занесених до " червоних" списків. До таких територій можуть бути віднесені: охоронні зони (водоохоронні зони, прибережно-захисні смуги), надані у користування військовим частинам (літні табори, полігони, охоронні зони спеціальних об'єктів, аеродроми тощо), надані у користування прикордонним і митним службам (застави, прикордонні смуги), зони відчуження, забруднені техногенними викидами, девастовані ландшафти (полігони побутових відходів, кар'єри, терикони, відвали, відстійники).

Обсяг територій спеціального призначення, включаючи площу мисливських господарств та військових полігонів, становить до 40% території України. Відповідно, площа ТСП принаймні на порядок перевищує площу природно-заповідного фонду. З цього випливає, що основні зусилля у збереженні природних популяцій вразливих і зникаючих видів біоти необхідно приділяти територіям спеціального призначення, принаймні тій їх частині, що включає мало порушені ділянки. Більшість з них відноситься до земель, що перебувають у віданні Міністерства оборони та Держкомлісу.

Особливістю територій спеціального призначення є високий рі­вень їх охорони від несанкціонованого природокористування (брако­ньєрство, рибалка, збір грибів і ягід, лісозаготівля тощо). Це робить такі території надзвичайно важливими осередками існування біорізнома-ніття. Проте про такий рівень охорони можна говорити лише у випадку природних територій, що існують переважно у підпорядкуванні силових відомств. Насамперед, йдеться про території військових полігонів та інших зон обмеженої присутності людей. Через низький рівень використання таких територій як природного ресурсу дія антро­погенного фактора тут суттєво обмежена. Відповідно, умови існування дикої флори і фауни тут нерідко виявляються не гіршими, а часом навіть кращими, ніж на окремих територіях природно-заповідного фонду (ПЗФ), у тому числі у природних та біосферних заповідниках.

Наразі відомо лише дві показові спроби заповідання територій спеціального призначення: перша - заказник " Острів Зміїний" у віданні Міноборони, друга - Чорнобильська зона - у віданні МНС. До такого досвіду можна віднести мотиви створення чи не половини сучасних заповідників: Кримського (царські полювання), Чорноморського (полігон для післяполітної адаптації космонавтів), Поліського (зона бомбометань), Кузійського масиву (царські полювання), НПП " Сколівські Бескиди" (ущелина Кам'янки як зона відпочинку " космічного" спецКБ), Мис Март'ян (база Президії НАН України) тощо. Ще раз підкреслимо, що території військових полігонів (наприклад, Малополовецький і Багерівський полігони) за рівнем використання дикої біоти та рівнем охорони нерідко являють собою одні з найкращих заповідних урочищ, і повинні розглядатися як території, на яких має місце фактична охорона біорізноманіття. Щодо інших територій існують суттєві обмеження у можливості охорони природних комплексів через такі їх особливості, як високий рівень біотехнії та визначенні статусом таких територій певні обмеження присутності видів дикої флори і фауни. Іншою проблемою є висока концентрація на частині таких ділянок адвентивної біоти, що перебуває у конфлікті з аборигенною флорою і фауною.

Ще однією проблемою, що суттєво впливає на стан біорізноманіт-тя на ТСП, є високий рівень біотехнії. На спеціальних об'єктах біотех-нічні заходи спрямовані на обмеження присутності видів дикої флори і фауни в межах території спецпризначення (наприклад, в охоронних зонах військових об'єктів та промислових зон тощо). На неспеціальних об'єктах, до яких необхідно віднести території держлісгоспів, мисливських дільниць та лісомисливських господарств загалом, є дуже жорстка біотехнія на користь лише промислової частини біоти, зокрема, на копитних. Як загальновідомо в екології, кожний біотехнічних захід закономірно веде до зниження біорізноманіття.

Нормативні та інституційні можливості визначаються Законом України „Про природно-заповідний фонд України" (розділ 4 -Охоронні зони), Земельним кодексом (розділ 5 - Охорона земель), Кодексом про надра (розділ 6 - Охорона надр), Водним кодексом, Законом " Про загальнодержавну програму формування національної екомережі на 2000-2015 р."

Згідно із останнім документом, планується збільшення площі земель, наданих у користування установам природно-заповідного фонду, у 2, 5 рази порівняно із їх сучасною площею. Очевидно, що цей обсяг може бути забезпечений лише територіями, що належать до спеціального користування. Окрім визначених до заповідання територій, є великий обсяг природних ділянок, які залишаться у виключному користуванні спеціальних державних інституцій та інших землекористувачів. Очевидно, що ці території є важливими осередками існування (отже, і збереження) біологічного різноманіття, оскільки закони України про охорону природного середовища і біоти поширюються і на ці території.

Існує п'ять головних проблем щодо оборони біорізноманіття на територіях спеціального призначення (ТСП). їх необхідно вирішити на державному рівні, щоб зробити реальною реалізацію Концепції збереження біорізноманіття у мінімально необхідному обсязі:

- для забезпечення охорони біорізноманіття на ТСП необхідним є узгодження загальнодержавних законів та положень про статус спеціальних територій і дозволених на них форм господарювання та біотехнії. Усунення таких протиріч можливе лише при докладному постатейному перегляді усіх спеціальних положень про статус спеціальних територій, оскільки на практиці такі положення мають фактичне верховенство над законами України, що стосуються охорони довкілля, як середовища, так і біоти;

- другим суттєвим моментом є відсутність або неефективна робота служб екологічного контролю на територіях, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Принципово важливим елементом є щорічний контроль стану популяцій фонових, індикаторних і рідкісних видів флори і фауни експертами-біологами на таких об'єктах. Необхідним є створення Державної служби моніторингу біоти ТСП при Мінекоресурсів, яка повинна діяти спільно із місцевими органами контролю стану середовища;

- необхідно створити єдині територіальні природні комплекси на основі ТСП та об'єктів ПЗФ. Виходячи з існування на них єдиних природних популяцій рослин і тварин, необхідно розвивати програми розбудови екомережі з урахуванням ТСП та можливості формування охоронних зон об'єктів ПЗФ саме за рахунок ТСП. Великий досвід у створенні територіальних комплексів, що вимагає відповідної нормативно-правової підтримки, показує Розточанський комплекс, до якого планується включити природний заповідник, національний парк, мисливське господарство та військовий полігон, які формують єдиний територіальний комплекс. Аналогічний досвід у цьому мають всі білатеральні заповідні об'єкти, які розташовані у прикордонних зонах;

- необхідно збільшити фактичну територію охоронних зон природно-заповідних ділянок до розміру смуги щонайменше 1, 5-5км по всьому їх периметру, рахуючи власне заповідною територією лише ту ділянку, яка знаходиться в межах такої охоронної смуги. Основою розширення площі охоронних зон є прилеглі до заповідників ділянки ТСП, включаючи території мисливських господарств, водоохоронних зон, військових полігонів та об'єктів;

- до переліку територій великого значення для КБР у степовій та лісостеповій зонах необхідно віднести всі ділянки з цілинними землями, включаючи території конезаводів, пасовища тваринницьких господарств тощо, а також всі водоохоронні зони, на яких не проводяться орні та інші земельні роботи. До переліку територій, що підлягають першочерговому контролю з огляду на КБР, є всі наземні ділянки, розташовані над територіями карстових об'єктів ПЗФ - як карстових районів, так і окремих печер.

З урахуванням вище наведених можливостей і потреб (як нормативних, так і інституційних) пропонується комплекс із чотирьох першочергових заходів (інституційних ініціатив) для охорони біорізноманіття на територіях спеціального призначення (ТСП).

Проведення у відповідність до Концепції збереження біорізноманіття усіх нормативних документів, що стосуються статусу і форм природокористування на ТСП (насамперед тих, що включають мало порушені природні комплекси). Особливої уваги вимагають всі ті території, на яких біотехнія (вилучення, відлякування диких тварин тощо), що необхідна для їх функціонування, проводиться фактично в порушення законів України про охорону тваринного світу про охоронну рослинного світу, про червону книгу тощо.

Створення Державної служби моніторингу біоти ТСП при Мінекоресурсів, яка повинна діяти спільно із місцевими органами контролю стану середовища. Насамперед це стосується природних територій, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Необхідним є створення реєстру таких територій (за кількома категоріями важливості) та обов'язковий щорічний контроль стану популяцій фонових, індикаторних та рідкісних видів флори і фауни на таких об'єктах. Важливим є розробка комплексу обов'язкових заходів з екологічного контролю ТСП спеціальними відомчими службами.

Положення про єдині територіальні природні комплекси (ТПК) на основі ТСП та об'єктів ПЗФ є нагальною потребою сьогодення, оскільки більша частина популяцій рідкісних видів та їх угруповань мешкає поза межами ПЗФ, переважно на ТСП, що зберегли у вихідному стані природні умови і мають високий рівень охорони. Особливе значення мають водоохоронні зони, території, що перебувають у підпорядкуванні прикордонних служб, та військові полігони. Необхідним є визначення статусу і меж компетенції ТПК, а також засад їх формування і діяльності.

Охоронні зони природно-заповідних ділянок та пам'ятників природи карстового походження повинні бути визнані не меншими за смугу шириною від 1, 5 до 5 км по всьому периметру об'єктів ПЗФ. Основою розширення площі охоронних зон є прилеглі до заповідників ділянки ТСП, включаючи території мисливських господарств, водоохоронних зон, військових полігонів та об'єктів. Для цього необхідним є зміна відповідного положення у законі про ПЗФ та видання відповідного указу про термінове розширення охоронних зон заповідних об'єктів.