Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Проблеми формування молодіжної української культури на сучасному етапі⇐ ПредыдущаяСтр 27 из 27
В умовах модернізації в Україні відбувається зниження соціального контролю, послаблення традиційного впливу соціального середовища на світогляд та поведінку молоді. На формування та зміст молодіжної культури значно впливає: Ознаки(тенденції, динаміка) Різноплановість стилів, відкритість, культурний обмін, релігієзація, жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, бо відбувається комерціалізація культури, коли наприклад на вистави чи концерти елітарного мистецтва встановлюється висока оплата. Посилилась увага до національної культури, етнічних культур інших народів, визріває підтримка у формуванні їх своєрідності і самобутності (зросла увага до мови, літератури, звичаїв, традицій), відбувається пожвавлення культурної діяльності. Відбувається процес відродження, знайомство нових поколінь з забороненими сторінками нашої культури. Відновлюється історична правда, культурна пам'ять народу. Відкрилось десятки нових парафій, робляться спроби щодо об'єднання православної церкви. Система середньої і вищої освіти стає європейською. Всі ці позитивні тенденції породили нові проблеми. Візьмемо освіту: викладачі написали сотні кращих підручників для шкіл, вузів, технікумів - ними забиті видавництва, але коли мова заходить про їх видання, все зводиться до браку коштів. Ледве призупинено скорочення штатів великих театрів, закриття малих театрів, глядач і сьогодні не має грошей, щоб їх відвідувати, а сучасні " нові" привчають себе не до кращих зразків мистецтва - а до нічних клубів, гральних кафе. Класичне мистецтво стає доступним лише мистецькій, інтелектуальній, владній та господарській еліті. Жорсткими стали умови залучення трудящих до здобутків культури. Кінотеатри рідко хто відвідує – стрічки не мають художньої цінності, або монополія – підвищення цін. Після повного запустіння відродилось у столиці кілька кінотеатрів. Відбувалась переорієнтація закладів культури на масове споживання, а виробництво орієнтується на прибуток любою ціною, не враховуючи принципи екологічної культури і етики. На вулицях столиці і інших міст – скрізь гральні автомати і заклади, налагоджені по-шахрайськи. Науковці, політики ставлять питання про створення національної культурної індустрії. Держава має отримувати прибутки не тільки від туризму, а й від комп’ютерного забезпечення культури, кіновиробництва, видавничої справи, музики, виконавчого та образотворчого мистецтва, антикваріату і моди. Для цього національний виробник має отримувати державну підтримку і захист від експансії іноземного виробника культурного продукту. Величезним успіхом користуються у світі українські художники, у них досконалі і вишукані школи живопису. Іван Марчук.Українське театральне мистецтво давно відоме у світі. Сьогодні про нього говорять імена Богдана Ступки, Андрія Жолдака, Едуарда Митницького, Юрія Одинокого, Ади Роговцевої, Богдана Бенюка, Олекси Вертинського. Українські літератори займають особливе місце у світовій культурі. Далеко за межами України відомі у світі Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Анатолій Дімаров, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Володимир Олефіренко, Володимир Базилевський. Не менш відомі і імена молодшої когорти – Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Любко Дереша, Марії Матіос, Сергія Жадана, Василя Герасим’юка, Марини та Сергія Дяченків високоінтелектуальних творів академіка Олега Кришталя, і багато інших. В соціальній сфері України відбувається процес демонстрації високого рівня терпимості і виживання. Драматична доля у нашої культури: вона фінансується державою за все тим же залишковим принципом, уступає позиції некращим іноземним зразкам. До негативних тенденцій слід віднести і комерціалізацію літератури, мистецтва; вестернізацію художньої культури. В умовах незалежності відбувся зліт національного духу, відбувається українське культурне оновлення, українська мова розширює терени свого функціонування навіть без підтримки держави. Об’єднуючою ідеєю України стає досягнення її конкурентноздатності у всіх сферах життя, геополітичній, економічній, соціальній, і в першу чергу культурній. Саме ця ідея, як стверджує Богдан Гаврилишин, зарубіжний член НАН України, член Римського клубу, дозволила після другої світової війни народам Японії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру досягти надзвичайно швидкого економічного прогресу, рівня добробуту і конкурентноздатності на міжнародних ринках. Можна навести приклади інших народів, які спираючись на свої національні давні традиції, культуру, індивідуальну і колективну самоповагу, досягли реальних успіхів- японці відрізняються глибокою культурною спадщиною, усвідомленим розумінням праці, самодисципліною, вмінням підпорядкувати особисті інтереси інтересу групи, підприємства, держави, мудрістю і моральністю керівництва держави. Загальне прагнення громадян України до справедливості, порядності, добробуту, до знань, як новітнього типу економіки, принципів моральної самосвідомості є найвищою передумовою забезпечення конкурентноздатності держави в усіх напрямах. Моральність, знання, інформація, наукова творчість – сила, яка змінює і суспільства і людство. В українському суспільстві- постмодерністська свідомість. Постмодернізм.Картина світу – полілінійна. багатовекторна, ірраціоналістична.Ідеальна особистість – людина, яка шукає себе в цьому світі.Смисл життя – знайти себе. Характерною рисою постмодернізму є його вторинність при всіх претензіях на новаторство. Постмодерністу культура уявляється великим каталогом ідей і тем. Інструментом думки постмодерніста є цитата, а сама постмодерна культура - коментарем до минулого. Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм (з 1970-х років). Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європоцентричності глобальною поліцентричністю. У постіндустріальному, постколоніальному суспільстві зазнають деконструкції традиційні цінності — влада, гроші, виробництво, а найважливішим товаром стає інформація. Характерними рисами постмодернізму є деканонізація традиційних цінностей, деконструкція естетичного суб'єкта, стильовий синкретизм, інтертекстуальність, цитатність як метод художньої творчості, фрагментарність і принцип монтажу, іронізм, пародійність, гедонізм, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття, репродуктивність і тиражування, орієнтація на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій. У культурі постмодернізму поєднуються толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас — втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність. Дослідники зазначають, що український постмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства. Його простором перетворень стають передусім відроджені змісти національної традиції, зокрема барокової, класицистичної, романтичної, авангардної. Для діяльності літературних гуртів Бу-Ба-Бу, Лу-Го-Сад, " Нова дегенерація", " Пропала грамота" характерне карнавальне блазнювання, в якому іронічній трансформації піддаються усталені цінності. Герої романів Ю.Андруховича " Рекреації", " Московіада", " Перверзія", книг О.Забужко профанують світ скоріше від неспроможності порозумітися одне з одним, їхнє плетиво словес — радше спосіб приховати порожність буденності їхнього буттяПостмодернізм розмиває кордони між літературою і філософією, історією і кіно, театром і музикою, здійснює ерозію жанрів і стилів, що зумовило посилення інтелектуальності в творчості й водночас привело до виникнення принципової " радісності тексту", прагнення до задоволення, атрактивності. Починається процес синтезування елітарної і масової культурЗміст постмодерністського твору виникає лише в акті його безпосереднього сприймання, а творчість автора потребує визнання " сьогодні і зараз", відповідної реклами. Симулякр, імідж посідає те місце, яке традиційно належало образу. " Look" як те, чим хочемо здаватися, що можна міняти залежно від ситуації, заміняє собою " style" як те, якими ми є насправді. Симулякри перекомбіновують традиційні естетичні коди за принципами реклами, конструюють об'єкти творчості як новомодні новинки, провокують дизайнізацію мистецтва, акцентуючи на творенні споживацького середовища речей, що привертає загальну увагу до творення візуального простору і, відповідно, домінантними стають візуальні мистецтва. Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а са'.іе: Сучасна західна культура виключно динамічна. Практицизм, індивідуалізм, погоня за матеріальними благами, специфічне відношення до часу («час — гроші») багато в чому руйнують усталені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідношень. Це культура заснована, на підприємництві, бізнесі, діловитості, її головні герої - люди що, вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм. Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм (з 1970-х років). Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європоцентричності глобальною поліцентричністю, появою постколоніального світуУ постіндустріальному, постколоніальному суспільстві зазнають деконструкції традиційні цінності — влада, гроші, виробництво, а найважливішим товаром стає інформація. Розвиток кібернетики і системних досліджень приводить до зміни еталона порядку з " механізму" на " організм", здатного до динаміки та ускладнення, до продовження внутрішніх процесів після припинення зовнішніх впливів. Мірою його впорядкованості виступає інформація, яка забезпечує на певний час сталість рухомої системи. Синергетична картина світу формується в добу персональних комп'ютерів, масового телебачення і відео, Інтернету, транснаціональних корпорацій і державних об'єднань, єдиних грошових одиниць. Постмодернізм позначає перехід від антропоцентризму до універсалізму з релігійним, культурним, екологічним екуменізмом. концептуальне мистецтво; 3 60-х рр. XX ст. з'являються нові форми авангардизму, які можна об'єднати в поняття " концептуальне мистецтво" (від англ. " поняття", " ідея"). Концептуалісти бачать завдання художника в чистому поєднанні ідей і концепцій. Для ілюстрації своїх ідей концептуалісти застосовують різні матеріали: друкований текст, схеми, фотографії, людське тіло, відеозаписи, промислові вироби, природні елементи і матеріали. Залежно від використання того чи іншого матеріалу можна вирізнити безліч течій: поп-арт (комбінації з побутових речей); поп-арт (композиції, створені за допомогою кольору і світла, проведених через оптичні пристрої на складні геометричні конструкції); кінетичне мистецтво (механічні винаходи); боді-арт (картини на людському тілі); ленд-арт (використання художником природних елементів: снігу, землі, води, вогню, трави, повітря) тощо. Виникають у цей час і течії, які повертаються до традиційних способів і засобів образотворчого мистецтва, пародіюючи їх. Прикладом такого напряму став гіперреалізм (фотореалізм). Як модель беруться фотографії, копіюється зображення, збільшуючись до розмірів великої картини. Щоб зробити копію, гіперреалісти використовують масштабну сітку і потім заповнюють кожний квадрат фарбою. В скульптурі гіперреалізм звернувся до створення статуй-манекенів. б) архітектура; В архітектурі XX ст. тривалий час переважала еклектика, тобто комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів заперечували як еклектику, так і архаїзацію, наслідування давніх витворів. У своїх пошуках сучасного стилю вони йшли різними шляхами, що визначалося національними особливостями, орієнтацією на смаки тієї чи іншої соціальної верстви й особистими поглядами, особливостями таланту. " Сучасний стиль" було все ж знайдено - єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн (від франц. " сучасний"). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної міри малозмістовної, але вишуканої декоративності (А.Гауді, Ч.Макінтош). Другий напрям в архітектурі XX ст. - функціоналізм - виявив потребу створити не просто відхилені форми, а предметно-естетичне середовище для життєдіяльності людей (Ле Корбюзьє, Ф.Райт). Було навіть висунуто п'ять принципів функціоналізму: будинок на стовпах, сад на плоскій покрівлі, вільне планування інтер'єру, горизонтально-протягнуті вікна, вільна композиція фасаду. З середини XX ст. складаються дві теорії будівництва – урбаністи чна й дезурбаністична. Урбаністична теорія відбиває ідею створення мегаполісних міст майбутнього, а дезурбаністична - ідею будівництва невеликих міст-садів. Зараз немає якогось одного напряму в архітектурі. Сучасні архітектори прагнуть використовувати " істинні традиції" (національні, інтернаціональні) і " живі портрети сьогодення". в)музика; Модернізм, як вказувалось вище, впливав на розвиток усіх галузей культури. Пошуки нового у музиці цікавлять багатьох композиторів. Безліч композиторів-авангардистів прагнули виразити новий зміст тільки з допомогою невідомих музичних засобів, йдуть на різні експерименти, які призводять до руйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (заперечення звукової організації - мелодії, гармонії, поліфонії). Одними з найбільш яскравих у цьому відношенні етапів стали так звані " конкретна музика" й алеаторика. " Конкретна музика" відійшла від застосування музичних звуків й замінила їх акустичними ефектами, шумами, " конкретними звуковими проявами життя" (кроки, мурчання, виття, скиглення, щебетання), які записуються на магнітофон, а потім, використовуючи прискорення, • уповільнення, різні накладання, рух назад, звукові комплекси монтуються відповідно до задуму композитора (П.Шеффер). Алеаторика (від лат. " кістка для гри, випадковість") - це напрям створення музики шляхом викидання гральних кісток, цифри яких потім перекладаються на ноти. Таким же чином використовують математичні формули, шахматні партії тощо' (К.Штокхаузен). Одним з найбільш самобутніх явищ музичної, культури XX ст. став стиль джаз. За однією версією, слово " джаз" походить від англійського слова " переслідувати, гнатися", за іншою - від французького " патякати, тріскотіти", а за третьою —від імені негритянського музиканта Джазбо Брауна, організатора і керівника першого джаз-банду в Нью-Йорку (1915). Джаз виник на основі фольклору американських негрів з притаманними йому африканськими ритмами, які було збагачено елементами європейської мелодики. Скоро після виникнення джаз здобув величезну популярність в усьому світі й розділився на велику кількість напрямків. Первісний джаз справив вплив на творчість багатьох серйозних композиторів - Гершвіна, Равеля, Дебюссі, Мійо та ін. Великого значення у 60-70-х рр. набуває новий музичний стиль - рок (від англ. " хитатися", " розкачуватися"). Музика - не все, що становить зміст рок-культури. Головне в ній — моральна позиція, тип існування. Рок-культура - це своєрідна контркультура, тобто моральне протистояння світові вдоволеності, психологічна конфронтація, коли особистість не бажає жити за загальноприйнятими стандартами. Основний пафос рок-культури - епатаж: виклик, заперечення, порушення правил. Великий вплив на формування цього різновиду культури справила так звана " сексуальна революція", необхідність якоїв тогочасних умовах було продекларовано і обґрунтовано філософією Г.Маркузе (" Одновимірна людина", " Ерос і цивілізація") та деякими іншими представниками франкфуртської школи. Рок-культура має особливий попит серед соціальне маргінальних груп населення - серед молоді, студентства, ліво- і праворадикальних угрупувань, сексуальних меншин. Рок виникає в цих колах, як прагнення повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній люд ський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партії. Еволюціонуючи, рок поступово відходить від морального змісту до музичної форми. З початку рок-музиці були притаманні посилена гучність, ритм, багаторазове повторення одного музичного елемента.Формально початком епохи рок-н-ролу прийнято вважати час виходу на екрани США фільму " Джунглі класних дошок" - березень 1954 р., в якому звучала композиція " Рок цілодобово", виконана Білом Хейлі у супроводі його групи " Комети", що стало стартом наступної тріумфальної ходи рок-н-ролу. Від самого початку рок-н-рол характеризувався синкопічним ритмом і майже антилітературним стилем текстів, який органічно розвинувся первісне з жаргону тінейджерів і мови негрів, а потім став під це стилізуватися. Протягом років рок-н-рол швидко поширився в усьому світі. Сучасний рок - це безліч стильових форм та напрямів, національних та регіональних різновидів: мейнстрім-рок (зберігає традиції 60-х рр.), поп-рок (відноситься до сфери поп-культури), фольк-рок (спирається на фольклорні традиції), авангардний рок (експериментальний напрям), арт-рок (поєднання електроніки, класики, джазу), джаз-рок, хард-рок, панк-рок тощо. г) масова культура; Друга половина XX ст. демонструє тенденцію зближення стилів. Доступність, вседозволеність у всіх жанрах надає безмежну свободу вибору. Сучасна рок-культура втратила весь пафос протесту і майже цілком влилася у річище так званої " масової культури" (інші назви - маскульт, поп-культура, кітч). Як явище, масова культура формується в 20-і рр. XX ст. її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масовій аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів. Термін " масова культура" підкреслює доступність, поширеність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, яка не потребує особливого художньо-естетичного смаку. Масова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура задовольняє попит сьогодення, реагує на будь-які нові події (на мал. представлено класичний зразок поп-арту - коллаж Річарда Гамільтона 1956 р. " Так що ж, робить сучасні будинки такими незвичними, такими привабливими? "). Негативне ставлення багатьох людей до сучасної масової культури зумовлене невигідним для неї порівнянням зі зразками високої культури минулого. Крайньою є думка, що масова культура - це антикультура або, принаймні, прояв фактичного безкультур'я. Більш виваженою є позиція, згідно з якою порівнювати масову культуру сьогодення доречно тільки з відповідними їй попередниками - різновидами " низької" культури, яка мала місце в усі культурно-історичні періоди від первісних суспільств включно. В усі часи " низькій" культурі були притаманні певна тиражованість зразків, створення шаблонів сприйняття, тривіальне як естетичний ідеал, пріоритет розважальності і апеляція до нижчих відчуттів та інстинктів. У сучасній масовій культурі всі ці риси виявляються як ніколи рельєфно. д) література; Основними літературними жанрами маскульту є детектив (кримінальний, шпигунський, гангстерський), триллер, фантастика, історичний роман, мелодрама (" жіночий роман"), готичний роман, вестерн, екзотична проза, комікси. Частіш за все масова література має авантюрно-пригодницький, розважальний характер, стає своєрідним допінгом, який намагається адаптувати пересічну людину сучасності до нівелюючого особистість отуплюючого життя, механізованого і запрограмованого у більшості своїх проявів.Найпопулярнішими серед літературних жанрів масової культури є детектив і фантастика. Детектив у своїх різновидах (кримінальний, шпигунський, гангстерський роман) являє собою твір, в основу якого покладено загадку, яку розплутує приватний детектив або представник державних структур. Найвизначніші зразки цього жанру створили А.Крісті, Ж.Сіменон, Д.Чейз, Р.Стаут, Е.Ґарднер.Різноманітною за жанровими формами є фантастика. Тут можна зустріти наукову фантастику, дія якої відбувається у майбутньому. Представники земної цивілізації зустрічаються з усілякими інопланетянами, рятують людство від глобальних катастроф тощо. У цьому напрямку працювали П.Андерсон, Г.Гаррісон, А.Кларк, СЛем, А.Нортон, Р.Хайнлайн. Іншим різновидом фантастики є так звана література " фентезі". Це казкова фантастика, подібна до старовинного героїчного епосу, її герої — мужні й сильні варвари, лицарі, королі (Конан, Ельрік, Тонгор, Тарзан), які воюють з представниками темних (магічних) сил. Авторами фентезі є Е. Берроуз, Р.Говард, У. Ле-Гуїн, РЖелязни, М.Муркок, Ф.Фармер та ін. Ще одним фантастичним жанром є містичний роман і роман жахів. На їх сторінках діють різноманітні вампіри, відьми, нечиста сила. Визнаними майстрами літератури жахів вважаються Стівен Кінг (" Темна половина", " Доля Єрусалиму", " Цвинтар домашніх тварин"), Р.Зельцер (" Знамення"). Досить поширеним у сучасній масовій літературі є жанр сентиментального (" жіночого") роману. Це історії романтичного кохання, які заводять-читача в ілюзорний світ з красивими жінками та силь- ними чоловіками, псевдоконфліктами, які щасливо розв'язуються наприкінці твору. Дії таких романів відбуваються частіше за все у далекому минулому. Героїня проходить багато випробовувань, переживає безліч карколомних пригод, щоб врешті решт опинитися в обіймах коханого. Найзнаніші зразки " жіночих" романів створили Ж.Бенцоні (" Маріанна", " Флорентійка", " Катрін"), А. та С. Голон (" Анжеліка"), Б.Смолл (" Гарем", " Рабиня пристрасті", " Цариця Пальміри"). Твори цього жанру, але на сучасному матеріалі, пишуть Д.Коллінз (" Лакі", " Шанс"), Ж.Сьюзен (" Долина ляльок", " Машина кохання"), Б.Картленд, Д.Стіл. є) кінематограф; Великий вплив на сучасне життя, на стиль поведінки людини має кінематограф. Провідну роль у створенні масової кінопродукції відіграють Сполучені Штати Америки з їх " фабрикою марень" - Голлівудом. Тут щорічно створюється кількасот кінокартин, більшість з яких розрахована на середнього споживача і намагається здивувати його великою кількістю кіноефектів, видовищних сцен. Продукція Голівуду різноманітна у жанровому відношенні. Тут і історичні фільми (" Сід", " Бен-Гур", " Клеопатра"), і фантастика (" Зоряні війни", " Термінатор"), і пригодницькі стрічки й бойовики (" Індіана Джонс", " Коммандос", " Рембо"), фільми-катастрофи (" Титанік"), мелодрами (" Занесені вітром", " 9 1/2 тижнів", " Красунечка") тощо. Серед діячів сучасного кінематографу слід згадати режисерів Д.Лукаса, Д.Кеме-рона, С.Спілберга, С.Кубрика, Р.Земекіса, Р.Поланського, акторів Л.Шварценегера, Л. Ді Капріо, С.Сталоне, С.Сігала, Н.Кейджа, Д.Ніколсона, Д.Деппа, Ш.Стоун, Д.Робертс, К.Бесінджер, М.Пфайфер. Досягнення в галузі кінематографу відзначаються багатьма преміями, серед яких знаними є Золотий лев (Флоренція), Пальмова гілка (Канни), Ніка (Росія), преміяАмериканської академії кіномистецтв Оскар. Остання є найпрестижнішою. Ще одним різновидом масового кінематографу є телесеріали, або так звані " миляні опери" (така назва походить від того, що перший телесеріал було знято на замовлення компанії, яка виготовляла миючі засоби). Це багатосерійна епопея, у якій оповідається про історію якоїсь сім'ї або долю конкретної людини (переважно жінки). Миляні опери" відрізняються повільним розвитком сюжету, штучним нанизуванням одних епізодів на інші, наявністю багатьох сюжетних ліній. Кількість серій у такому фільмі може нараховувати від 10-15 до 500-600. Класичними зразками " миляних опер" є американські серіали " Династія", " Даллас", " Санта-Барбара". Багато серіалів випускає на світовий кіно ринок Латинська Америка (Бразилія, Аргентина, Мексика). Серед них " Рабиня Ізаура", " Багаті також плачуть", " Просто Марія", " Тропіканка", " Я купую цю жінку" та ін. ж) " сексуальна революція"; На початку 1980-Х рр. західний світ пережив згадувану вище " сексуальну революцію". До літератури та мистецтва приходять теми, що тривалий час перебували під всілякими табу. Смакування подробиць статевих стосунків людей - одна з головних ознак сучасної масової культури. Знімаються фільми, присвячені цій стороні людського життя: " Емануель", " 11 днів та ночей", " Калігула". Коли режисери втрачають відчуття міри, а показ статевих сцен стає самоціллю, то твір перестає бути витвором мистецтва, перетворюючись на звичайну порнографію (" Катерина", " Распутін" тощо). Складовою частиною сучасної масової культури є й мода, її індустрія також має своїх майстрів та кумирів. Серед сучасних модельєрів одягу велику популярність отримали Д.Версаччі, К.Кляйн, В.Зайцев. В.Юдашкін, І.Сен Лоран, К.Діор. Модною й престижною стала праця демонстратора одягу - " моделі". Тисячі сучасних дівчат мріють про кар'єру К.Шиффер, Н.Кемпбел, Є.Герцигової, С.Кроуфорд. Розрахована на первинний рівень сприйняття й художнього мислення, на примітивну й естетично не розвинуту людину масова культура базується на створенні ілюзій, мрій, міфів. Суттєвим завданням цих ілюзій є створення зразків поведінки й стилю життя. Цей ідеальний тип людини отримав термінологічне визначення " імідж" (образ). Людина свідомо отримує певний тип для наслідування, який частіш за все асоціюється з поняттям " престиж", " репутація". Отже, культурна ситуація XX ст. покликала до життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій,, різних національних культур формується багатолика, суперечлива світова культура. з) освіта і наука; З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десятирічної освіти. Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкрито ще 5 університетів, в тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запоріжжі. За статистикою, 84% зайнятого населення мали вищу та середню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х рр. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилювалася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років, 8-річні школи реорганізовувалися в 9-річні, середні в 11-річні. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль, заорганізованість навчально-виховного процесу, ігнорування національного фактору. На початку 80-х рр. стало помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового. У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені можливості, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Усі ці негативні явища в суспільному житті камуфлювалися під яскравими плакатами з гаслами про " ум, честь і совість" тощо, святковими демонстраціями, військовими парадами та бутафорними театралізованими виставами на кшталт помпезного святкування нібито 1500-річчя Києва Напротивагу застійним явищам оригінальність, національний колорит рельєфно виявилися в музично-пісенній творчості композитора В.Івасюка, ансамблю " Смерічка", співаків В.Зінкевича, Н.Яремчука. Величезну популярність здобула у 70-80-ті рр. співачка Софія Ротару. Але в існуючій тоді системі цінностей їх творчість нерозривно пов'язувалася зі " здобутками радянської соціалістичної культури". Обізнаність же зі справжнім, кризовим станом справ у всіх сферах життя радянського суспільства була для більшості людей недосяжною. Тому багато хто сприйняв початок перебудовчих процесів у суспільстві після приходу до влади М.С.Горбачова як чергову зміну гасел на плакатах. Суспільство виявилося практично неготовим до швидких, ефективних та всеохопних реформ. Поступово, однак, крига скресала. Почалося нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття державної незалежності. При цьому старий партійний апарат залишився на своїх місцях, захищаючись від усе зростаючої активності " низів" різноманітними маневрами і заграванням з лідерами утвореного 1988 р. " Народного Руху України за перебудову". У цілому ставлення до цієї громадської організації, очолюваної кількома активними діячами української культури під проводом поета І.Драча, збоку тогочасних державних органів було вкрай негативним. Вважалося, що " рухівці" штучно дестабілізують цілком нормальну й спокійну суспільну ситуацію, що яскраво відбилося у тогочасних державних органах масової інформації, де слово " рухівець" сприймалося як ледь не лайливе. " На місцях" ставлення було ще більш ворожим. При цьому до прямої заборони цієї організації справа усе ж не доходила, що свідчило про Очікувальну, безініціативну й непослідовну позицію тогочасних українських можновладців, які ще, власне, й не відчували себе повноцінними можновладцями. У 1989 р., після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР, нею з величезними ускладненнями було прийнято Закон УРСР " Про мови в Українській РСР", спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах суспільного життя. Відповідно до Закону, українську мову в республіці проголошено державною. При цьому реалізація Закону наштовхнулася на ускладнення, пов'язані з небажанням змінювати мову ділового спілкування більшістю установ. Українська мова по інерції сприймалася ще як провінційна та селянська, слабко розвинена і взагалі непрестижна. Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації " білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган -газета " Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Широкий резонанс мали виступи О.Гончара, Б.Олійника, В.Яворівського. Почали друкуватися заборонені раніше твори В.Винниченка, М.Грушевського, М.Зерова, М.Хвильового, інших репресованих поетів і письменників, представників української діаспори. Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, проголошено забезпечення права свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих, використовуваних як господарські споруди і просто недоруйнованих протягом 20-80-х рр. церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко-католики, відновився рух серед православних щодо відновлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату. У галузі освіти було взято курс на її гуманізацію, засвоєння учнями й студентами загальнолюдських цінностей. Проте фінансування цієї сфери було недостатнім. Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. По-новому було розглянуто і досліджено події Визвольної війни українського народу середини XVII ст, діяльність І.Мазепи, С.Петлюри та інших видатних громадсько-політичних діячів України. Продовжувала зростати кількість науковців, їх число досягло у 1989 р. 220тис. чол. (з них 6, 8 тис. доктори наук і 73, 7 тис. - кандидати наук). Перевага надавалась прикладним дослідженням за рахунок фундаментальних. При цьому понад 90% технологічних розробок не впроваджувались у виробництво. Значною подією в культурному житті України стало проведення Першого фестивалю " Червона рута" (Чернівці, 1989), який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики. і) проголошення незалежності України; Проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і розбудова самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила " Основи законодавства про культуру", якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була розроблена Державна національна програма " Українська освіта в XXI ст.", а Верховною Радою прийнято " Закон про освіту". В цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто у поступовому переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи. За перші три роки незалежності кількість першокласників, які навчаються українською мовою, зросла з 43, 5% до 67, 7%. Відкрито значну кількість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів. Однак важко судити про те, наскільки в цілому покращилася якість отримуваної в Україні освіти, а якісні показники значно важливіші від кількісних. Реальна переоцінка застарілих цінностей радянської доби в широких колах українського суспільства безпосередньо залежить від якісної переорієнтації освітніх процесів, впровадження відповідних сучасним потребам методик і технологій. У цьому напрямку в загальнонаціональних масштабах вже зроблено чимало, однак ще більше належить зробити у найближчому майбутньому. Ще у 1992 р. було відновлено діяльність Києво-Могилянської Академії – навчального закладу нового типу, де викладання і навчання ведеться українською та англійською мовами. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними. У системі Національної академії наук України створено декілька нових наукових інститутів: Інститут української археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства. Однак низький рівень фінансування призвів до того, що наукові установи втратили до 50% свого складу. Вже протягом цілого десятиліття спостерігається " відплив" частини інтелектуальної еліти у країни з більш сприятливими умовами життя. Взагалі фінансово-матеріальні ускладнення в усіх сферах сучасного життя досить негативно впливають на суспільні настрої широких кіл громадськості та кожного конкретного громадянина, часто породжуючи соціальний песимізм, зневіру в можливість принципового покращення стану справ у близькому майбутньому, а відтак - і соціальну апатію, яка нерідко виливається у протиправну поведінку. На жаль, досі більшість громадян ще почувають себе " споживачами" тих чи інших благ, не даючи собі ніякого звіту в питанні про їх створення, що є одним з рудиментів " радянського" способу мислення. Живучи за рахунок продажу природних ресурсів за кордон, що мало місце за часів " застою", ми звикли очікувати звідкись певних матеріальних благ. Неможливість постійно існувати в такому " режимі" призвела до розвалу Радянського Союзу. Сьогодні ніхто не допоможе українцям вийти з кризи крім нас самих. Для цього необхідні усвідомлення спільності нашої біди і об'єднання зусиль для її подолання. Намагання багатьох наших сучасників вирішити свої проблеми виключно самотужки реального вирішення цих проблем не принесуть, усі ми пов'язані спільністю історичної долі. Природна закономірність кризових періодів в історії різноманітних суспільств полягає в тому, що істотне покращення ситуації відбувається тоді, коли це суспільство усвідомлює спільність поставленої часом проблеми і сполучає доти розрізнені зусилля в одному напрямку. Так було в усі часи, в усіх народів. Сучасне українське суспільство не є винятком з цього правила. Тому кризовий стан об'єктивно відбиває тривання процесів утворення Україні повнокровної політичної нації" після довгого періоду бездержавного існування. Об'єднати населення України у життєспроможну націю може патріотично налаштована еліта, здатна на самопожертву і безкорисливе служіння суспільним ідеалам. Узв'язку з цим до істотних культурно-політичних зрушень у незалежній Україні слід піднести запровадження системи президентських нагород 1995 р. Як форму консолідації нової, справді національної еліти. Окрім Почесної відзнаки Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку " За мужність", орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги. Серед нагороджених діячів культури і освіти багато достойних цих почесних відзнак непересічних особистостей, наших сучасників. Незважаючи на економічну кризу та інші негаразди, значних успіхів за роки незалежності досягли українські спортсмени. У цьому можна бачити продовження кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпійських медалей, завойованих радянськими спортсменами, на рахунку українських - 444, в тому числі 196 золотих). Успішно виступили українські спортсмени на Олімпійських іграх в Атланті (США, 1996р.). За підсумками змагань Україна увійшла в десятку кращих спортивних держав світу. Скромнішими є успіхи сучасного українського кіномистецтва. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основному, історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед них " Сад Гетсиманський" за мотивами творів І.Багряного, " Пастка" (за І.Франком), телесеріал " Роксолана" та ін. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму " Ізгой" (за мотивами повісті А.Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер А.Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. На жаль, більшість талановитих українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах діяльності (театр, реклама, телебачення або й просто присадибне господарство). Деякі з них знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Нещодавно подією в кіномистецькому житті не тільки Польщі, а й України стала історико-пригодницька картина " Вогнем і мечем" за участю кількох українських акторів, включаючи й нині діючого міністра культури Б.Ступку (див. на мал. кадр із цього фільму режисера Є.Гофмана). Створюються українсько-російські, українсько-французько-російські (" Схід-Захід"). та інші кінокартини. Закінчилися зйомки українськокитайської кіноверсії повісті М.Островського " Як гартувалася сталь", надзвичайно популярної в Китаї з його давніми традиціями подолання різноманітних кризових періодів і надзвичайно корисної нам у наших скрутних умовах. Цей фільм знімався на українській землі повністю українським акторським складом. До липня 2000 р. на кіностудії ім.Довженка мають закінчитися і зйомки суто української масштабної кіноленти, присвяченої гетьманові Мазепі, відзнято екранізацію романа П.Куліша " Чорна рада", готується українська кіноверсія " Пригод бравого солдата Швейка". Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов'язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р.Віктюк, Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко. Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, перекомутація з 1995 р. УТ на канал, що раніше займало ОРТ, хоча робота Першого Національного мала б здійснюватися на значно кращому, ніж досі, рівні. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національне спрямованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації -газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна частина орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, глядача, слухача, поширюючи низькопробну й нерідко просто безвідповідальну інформацію та суррогатні вироби маскультівського шир-потребу. В країнах зі стійкими культурними традиціями подібні " твори" мало впливають на загальну культурну атмосферу в суспільстві, хоча й там на їх шляху вибудовуються перешкоди. У нас же, при відсутності кращих зразків, їх нерідко деструктивний характер залишає значно глибші рубці на душах людей, передусім, молодих, які нерідко сприймають розраховані на невігласів чи дикунів новітні " брязкальця" за останні досягнення сучасної світової культури. Масова культура є фактором, з яким необхідно рахуватися у вільному демократичному суспільстві, однак перетворювати цей різновид розважальної субкультури шоу-бізнесу на замінник або відповідник особистої чи колективної культури було б неприпустимою помилкою. Розвиток української популярної музики останнього десятиліття пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та низки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необхідністю задоволе
|