Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Геополітичне і політико-географічне положення України






Глобальне положення нашої держави характеризується віддаленістю від провідного геополітичного центру світу – США, а також Східної Азії з її лідерами – Китаєм та Японією. На сході та північному сході Україна безпосередньо межує з могутньою трансрегіональною державою – Російською Феде­рацією, а на заході з країнами-членами ЄС і НАТО, що дає підстави окремим авторам вважати макроположення нашої держави досить вигідним, оскільки вона є «мостом» між Сходом і Заходом. Проте несприятливою особливістю геополітичного положення України є її «буферне» розташування між такими геополітичними силами як Росія і НАТО.

Характеризуючи регіональне положення України, слід відзначити, що вона розташована в Центрально-Східній Європі, причому з усіма своїми сусідами перебуває в добросусідських відносинах (попри наявність окремих проблем). Сусіди першого порядку України: Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова. Через Чорне море дещо віддаленішими сусідами Україні є Грузія, Туреччина та Болгарія. Україна має вигідне транзитне положення – є вихід до Світового океану, через її територію проходять дуже важливі трубопроводи, залізничні та автомобільні магістралі, протікають великі транснаціональні ріки Дунай та Дніпро. Отже, положення України в Центрально-Східній Європі і в Чорноморському басейні досить сприятливе.

Локальне положення окремих ділянок кордону України може різнитися ступенем вигідності і рівнем транскордонної взаємодії. Офіційно наші сусіди не висувають до України територіальних претензій, але окремі політичні сили в них, зокрема в Росії та Руму­нії, заявляють про свої претензії на ті чи інші ділянки української території. Суттєвою проблемою є також недемаркованість значної протяжності державного кордону України з її сусідами – колиш­німи республіками СРСР.

Згідно із законодавством України державний кордон визна­чається як лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суходолу, вод, надр, повітряного простору. Протяжність сухопутних кордонів України становить приблизно 5638 км. Берегова лінія має протяжність близько 2782 км, а морські кордони – 1355 км.

Сухопутний державний кордон України починається на заході від гирла Дунаю, а закінчується на сході – на виході до Азовського моря. Морський кордон, починаючись на заході від гирла Дунаю, проходить вздовж берегової лінії України на північний схід, а потім на схід, огинає Кримський півострів, йде через Керченську протоку і перетинає Азовське море до виходу сухопутного кордону.

Згідно із Законом «Про державний кордон України» від 4 жовтня 1991 р., до внутрішніх морських вод України належать: морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для обчислення ширини територіального моря України; води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, що найбільш виступають у бік моря; води заток, губ, лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, яка проведена від берега до берега у місці, де з боку моря вперше утворюються один або декілька проходів, якщо ширина кожного з них не перебільшує 24 морських миль; води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, котрі історично належать Україні. Крім того, внутрішніми водами України є обмежені лініями державного кордону частини вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать нашій державі.

Відповідно до того ж закону, до територіальних вод України належать морські води шириною в 12 морських миль, котрі відраховуються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Мирне проходження через територіальне море України здійснюється з метою його перетину без заходження у внутрішні води України чи з метою заходження у внутрішні води і порти України, чи виходу з них у відкрите море. Під час перебування в мор­ському порту будь-яке судно має додержуватися чинних законів і правил України.

Встановлення Україною виняткової (виключної) економічної зони та континентального шельфу відповідає положенням Конвен­ції ООН з морського права 1982 р. В України тривалий час були проблеми розмежування виняткової економічної зони та конти­нентального шельфу в Чорному морі з Румунією (район острова Зміїний). Лише в лютому 2009 р. Міжнародний Суд вирішив питан­ня розподілу цього спірного простору Чорного моря, залишивши нашій країні сам острів Зміїний і значну частину тієї території виняткової економічної зони і континентального шельфу, на яку претендувала Україна. Вельми актуальною проблемою залиша­ється також розмежування – справедливий розподіл винятко­вих економічних зон і континентального шельфу України та Росії в Азовському морі.

У липні 2009 р. до Верховної Ради подано законопроект Кабмі­ну «Про прилеглу зону України», в якому пропонується встановити її ширину в 24 морські милі від вихідних ліній для вимірювання ширини територіального моря.

Проаналізуємо сухопутні кордони України з її сусідами. Кордони із західними сусідами України – Польщею, Угор­щиною, Словаччиною, Румунією були встановлені і мали статус державних ще в добу існування СРСР, а кордони з нашими по­страдянськими сусідами – Російською Федерацією, Білоруссю, Республікою Молдова були фактично адміністративними кордо­нами між суб’єктами федерації СРСР. Тому питання делімітації й демаркації саме цих кордонів стали вельми актуальними з утворен­ням незалежної України.

Найпротяжнішим (1576 км) є українсько-російський кордон – колишній адміністративний кордон між УРСР і РРФСР. У зв’язку з бажанням Росії утримувати Україну у сфері свого геополітичного впливу проблема встановлення кордонів між ними тривалий час була на порядку денному взаємовідносин між державами, а окремі її аспекти залишилися актуальними і досі. У базовому Договорі 1997 р. не знайшло належного відображення питання делімітації і демаркації державних кордонів. У 2003 р. підписано Договір про державний кордон між Украї­ною й Російською Федерацією, який у квітні 2004 р. був ратифікований Верховною Радою України та Державною Думою Росії, проте
в цьому договорі були відсутні статті щодо проведення кордонів че­рез Чорне та Азовське моря і Керченську протоку. У грудні 2003 р. глави обох держав підписали Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Розмежування Азовського моря між Росією та Україною залишається предметом переговорів. Теоретично морський кордон між Україною і Росією
повинен пролягати від Керченської протоки лінією геометричного місця точок, рівновіддалених від українського і російського берегів моря. Невирішене питання розмежування виняткових економічних зон і континентального шельфу тягне за собою проблеми викорис­тання природних ресурсів континентального шельфу, зокрема, нафти і газу, фактично безконтрольної господарської діяльності в Азовському морі. Дуже актуальним залишається питання прове­дення лінії державного кордону в Керченської протоці – важливій транспортній комунікації. При наданні Азовському морю статусу внутрішнього моря, Керченська протока по суті закривається для вільного плавання суднами третіх країн. Переговорний процес у справі розмежування Чорного й Азовського морів та Керченської протоки виявився довготривалим і складним – близько 30 раундів переговорів закінчилися без суттєвих позитивних результатів

Лише 17 травня 2010 р. була нарешті підписана Угода щодо демаркації сухопутного кордону між Російською Федерацією й Україною, проте процес проведення самої демаркації (на думку експертів) через низку технічних причин триватиме ще досить довго.

Українсько-білоруський кордон у радянські часи також був адміністративним. У травні 1997 р. президентами обох держав було підписано Договір про українсько-білоруський державний кордон. Названий Договір у той самий рік було ратифіковано Верховною Радою України, проте Національні Збори (парламент) Республіки Білорусь здійснили його ратифікацію лише навесні 2010 р. Це затримало позначення кордону на місцевості – демаркацію, яка, до речі, коштує значних коштів – для України близько півтора мільйона доларів.

Кордон між Україною та Молдовою був певною мірою зміне­ний порівняно з адміністративним кордоном радянських часи. Зокрема, на користь Молдови було вирішено питання про виді­лення ділянки для будівництва порту на Дунаї. Були проблемні питання також щодо географічних змін у гирлі річки Прут, будівництва молдовською стороною великого нафтового терміналу без згоди України. Фактично порушенням державного кордону з боку Молдови було встановлення нею прикордонного посту на україн­ській Дністровській ГЕС. Залишаються невирішеними питання оформлення прав України на 7 км автомобільного шляху в районі села Паланка, а також делімітації та демаркації кордону в районі Новодністровської ГЕС та порту Джурджулєшти.

Нині закінчено роботи з демаркації кордону між Україною й Молдовою на його північному відтинку, тривають роботи на південній ділянці. Актуальною проблемою залишається неузгоджене питання демаркації центральної ділянки українсько-молдовського кордону (Придністровський сегмент) протяжністю 452 км.

Кордон України з Польщею успадкований від радянської епо­хи. Нинішній кордон та його режим встановлено Договором 1993 р. між Україною й Республікою Польща про правовий режим україн­сько-польського державного кордону, співробітництво і допомогу з прикордонних питань. Кордон між країнами виконує важливі кон­тактні функції, обслуговує великий обсяг транзиту товарів і людей.

Сучасна Словацька Республіка була утворена в 1993 р. Ниніш­ній державний кордон України зі Словаччиною фактично є колиш­нім радянсько-чехословацьким кордоном, закріпленим у договорі 1945 р. У жовтні 1993 р. у Братиславі прем’єр-міністрами обох держав був підписаний Договір між Україною й Словацькою Рес­публікою про спільний державний кордон.

Договір між Україною й Румунією про режим державного кор­дону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань було підписано в 1993 p., а навесні 1994 р. ратифіковано Парламен­том Румунії та Верховною Радою України. Згідно з цим договором було створено міжурядову змішану постійно діючу українсько-ру­мунську прикордонну комісію. З 2005 р. розпочалися практичні роботи безпосередньо на кордоні. У червні 2008 р. спільною українсько-румунською робочою групою встановлено додаткові прикор­донні знаки, що дало можливість точніше закріпити на місцевості проходження лінії державного кордону.

Українсько-угорський кордон також фактично був успадкова­ний з радянських часів. У 1995 р. у Києві був підписаний Договір про режим українсько-угорського державного кордону, співро­бітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань (у 1996 р. ратифікований). У 2003 р. було закінчено перевірку проходження українсько-угорської ділянки державного кордону. Проводяться планові роботи щодо підтримання кордону (прикордонних знаків) у належному стані.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.015 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал