Стадії конкурентоспроможності та моделі розвитку національних економік

Виділяють чотири особливі стадії конкуренції, які відповідають чотирьом основним рушійним силам, або стимулам, що визначають її розвиток в окремі періоди часу: це фактори виробництва, інвестиції, нововведення і багатство (М.Портер).

На перших трьох стадіях зростає конкурентоспроможність національної економіки, що, як правило, поєднується із зростанням добробуту. Четверта стадія означає поступове уповільнення зростання і в кінцевому рахунку спад.

Виділення даних стадій дозволяю показати як розвивається економіка країни, які специфічні проблеми виникають на кожному з етапів її розвитку, які специфічні сили забезпечують її зростання або занепад.

Розвиток конкуренції на основі факторів виробництва

На цій стадії практично всі національні галузі, які успішно діють на світовому ринку, досягають переваг у конкурентній боротьбі майже виключно завдяки основним факторам виробництва: природним ресурсам, сприятливим умовам ведення господарства або надлишковій і дешевій напівкваліфікованій робочій силі.

Економіка на цій стадії досить чутлива до світових економічних криз та змін валютних курсів, а також дуже вразлива у випадку втрати наяв­них факторів і швидкої зміни лідерства галузей.

Володіння великими запасами природних ресурсів може забезпечити високий доход на душу населення протягом досить тривалого періоду, але це не достатня підстава для стійкого зростання економіки. По суті, жодна крана не минула цієї стадії розвитку економіки.

Розвиток конкуренції на основі інвестицій

На цій стадії конкурентна перевага економіки базується на готовності й здатності національних фірм до агресивного інвестування. Фірми вкладають кошти в сучасне, ефективне устаткування і кращу технологію, які можна придбати на світовому ринку. Інвестиції також спрямовуються на купівлю ліцензій, створення спільних підприємств та інші засоби підвищення конкурентоспроможності більш сучасних і спеціалізованих галузей і сегментів. Але лідери міжнародної конкуренції звичайно не продають техніку останнього покоління. Тому здатність національної економіки не тільки сприйняти, а й поліпшити за­рубіжну технологію — суттєва і вирішальна умова досягнення цієї стадії конкурентоспроможності.

На цій стадії ресурсами підвищення конкурентоспромож­ності є поліпшення факторів, а також стратегія, структура і суперництво фірм.

Принциповою відмінністю даної стадії від попередньої є, як випливає з її назви, можливість і бажання інвестувати в розвиток економіки, що створює більш стійку базу конкурентоспроможності. Правильна економічна політика держави на цій стадії сприяє зміцненню ресурсної бази конкурентних переваг.

Розвиток конкуренції на основі нововведень

Ця стадія характеризується наявністю всіх складових конкурентного " ромбу" в широкому колі галузей. Усі елементи, які визначають конкурентоспроможність, перебувають у дії, і між ними встановлюються тісні зв'язки.

Сукупність галузей, у яких національні фірми можуть успішно конкурувати, суттєво розширюється. В усіх великих кластерах розвиваються галузі обслуговування світового класу. Забезпечення конкурентних переваг стає більш рідкісним явищем.

На цій стадії національні фірми не тільки застосовують і поліпшують іноземну техніку й технологію, а й створюють нові.

Коло сегментів, у яких національні фірми успішно конкурують на міжнародному ринку, весь час розширюється.

Конкуренція на основі нововведень може мати місце в країнах, які перебувають на різних рівнях розвитку економіки.

Всі країни, що досягли даної стадії, будуть мати високорозвинену у порівняні з іншими країнами національну сферу послуг завдяки їх багатству та складній структурі попиту.

Стадія нововведень характеризується найбільшою стійкістю до макроекономічних коливань і екзогенних явищ.

На цій стадії відбувається зміна державної політики – найбільш ефективними стають засоби непрямого регулювання економіки.

На цій стадії створюються сприятливі умови для підвищення конкурентоспроможності.

Конкуренція на основі багатства

Стадія конкуренції на основі багатства, на відміну від трьох перших, у кінцевому рахунку веде до спаду виробництва. Рушійною силою економіки є вже досягнутий достаток. Головна проблема полягає в тому, що економіка, яка рухається за рахунок багатства, створеного раніше, нездатна кріпити своє багатство.

На цій стадії фірми з ряду причин починають поступатися своїми позиціями в міжнародній конкуренції.

Одним із симптомів переходу до цієї стадії є зростання кількості злиття і придбання фірм. Компанії, які мають надлишок коштів, обминають ризик заснування нових фірм. Поглинання створюють ілюзію прогресу без створення фірм або посилення конкурентоспроможності існуючих.

Таким чином, важливою умовою при оцінці конкурентоспроможності країни є зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі. Досліджуючи еволюцію теорії конкурентоспроможності країни слід відзначити, що на першому етапі її формування об’єктом вважаються фактори виробництва, на другому – інвестиції, на третьому – інновації, на сучасному етапі провідна роль належить людському капіталу.

Приймаючи до уваги все зазначене вище, у сучасній економічній літературі виділяють такі моделі розвитку:

Інноваційна модель розвитку базується на якісних конкурентних перевагах: якість людських ресурсів, особистісні цінності та пріоритети, здатність до інновацій, організаційна культура та ін. Вони мають довгостроковий характер, обмежені, не піддаються заміщенню. Але існує безліч інших стратегій розвитку, які базуються на кількісних конкурентних перевагах: природні ресурси, матеріальні ресурси, трудові ресурси, інвестиційні ресурси. Вони мають короткостроковий характер, заміщуються.

Модель здогоняючого розвитку притаманна країнам, що розвиваються. При аналізі державної стратегії в області конкурентоспроможності представляють інтерес країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Латинської Америки. Стратегія цих країн спрямована на встановлення колишніх позицій. Її реалізація надає головну роль державі.

Модель сталого розвитку передбачає зменшення рівнів споживання ресурсів і природних послуг. Як тільки потік ресурсів знизиться до сталого рівня, модель споживання автоматично прийде у відповідність новим умовам завдяки ринку. Натомість, безпосереднє управління нею призведе до відмови від ринку і, головне, не обмежить рівнів споживання.