Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Конкурентоспроможність соціально-економічних систем макрорівня організації: сутність та оцінка






У сучасній науковій літературі під конкурентоспроможністю на макрорівні розуміють:

1. Спроможність країни добиватися високих темпів зростання середньодушового приросту ВВП (ВЕФ, 1996)

2. Сукупність інститутів, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни (ВЕФ-2008)

3. Підтримка спроможності компаній, підприємств, регіонів, країн і наднаціональних регіонів, підтримувати, зберігати, за умови відкритості для міжнародної конкуренції, відносно високий рівень показників доходу і зайнятості населення (ОЕСР)

4. Реальна і потенційна можливість фірм за існуючих умов, проектувати, виготовляти, збувати товари, які за ціновими й неціновими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їх конкурентів (Міжнародний інститут розвитку менеджменту)

5. Обумовлене економічними, соціальними, політичними чинниками стійке положення країни, регіону або товаровиробника на внутрішньому й зовнішньому ринках, спроможність країни протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках «третіх країн» (Рада конкурентоспроможності України).

Слід зазначити, що конкурентоспроможність вивчається багатьма економічними школами.

У середині 80-х – на початку 90-х рр. було розроблено основні положення американської, британської та скандинавської шкіл теорії конкурентоспроможності.

Сьогодні найавторитетнішими інститутами, що досліджують конкурентоспроможність національної економіки та застосовують рейтинговий підхід, є Світового економічний форум (СЕФ) та Інститут менеджменту та розвитку (ІМД).

Експерти Інституту менеджменту та розвитку, під час складання рейтингу, який освітлюється щороку, починаючи з 1989 року, здійснюють оцінку конкурентоспроможності країн за 329 критерієм і використовують інформацію 52 дослідницьких інститутів світу, які є партнерами даного інституту.

Оцінка конкурентоспроможності країни за методикою ІМД ґрунтується на наступних параметрах: стан економіки (83 показника), ефективність уряду (77 показників), ефективність бізнесу (69 показників), стан інфраструктури (94 показника), кожний з яких, в свою чергу, складаються з 4 блоків.

Так, перший блок – ефективність бізнесу - група критеріїв, за якими аналізуються показники конкурентоспроможності країни через огляд частки національних підприємств, прибуток яких пов'язаний із запровадженням інноваційних технологій, які вважаються головними факторами прогресу (продуктивність, ринок праці, фінансові відносини, менеджмент, відносини та цінності)

Другий блок – економічне середовище (стан економіки) – група критеріїв, за якими аналізуються показники конкурентоспроможності країни через огляд макроекономічних показників національної економіки (національна економіка, міжнародна торгівля, зайнятість, ціни)

Третій блок - ефективність уряду – група критеріїв, за якими аналізуються показники конкурентоспроможності країни через огляд ефективності діяльності уряду (фінансова політика, фіскальна політика, інституції, бізнес законодавство, соціальна політика)

Четвертий блок – інфраструктура – група критеріїв, за якими аналізуються показники конкурентоспроможності країни через огляд існуючої інфраструктури (базова інфраструктура, технологічна та наукова інфраструктура, охорона здоров’я та зовнішнє середовище, освіта).

Окрім цього експерти Інститут менеджменту та розвитку сформували “золоті правила” конкурентоспроможності, у яких провідна роль належить стабільному та передбачуваному законодавству, якості та прозорості управління, інвестиційним капіталовкладенням до традиційних та технологічних інфраструктур, освіті та безперервному підвищенню кваліфікації робочої сили, взаємообумовленості заробітної плати, продуктивності праці та податків, скороченню нерівноправності

Всесвітній економічний форум – незалежна, міжнародна організація, яка об’єднана у Швейцарську неприбуткову фундацію.

ВЕФ займається оцінкою конкурентоспроможності країн, починаючи з 1979 року. Методика оцінки конкурентоспроможності національних економік, що використовується сьогодні, була розроблена даним інститутом у 2001 році (Джефрі Сакс, Джон МакАртур, Хавьєр Сала-і-Мартін)

Оцінка конкурентоспроможності, за методикою ВЕФ, базується на аналізі 12 блоків факторів.

1. Інститути – система правил, яка формує стимули і визначає способи взаємодії економічних агентів (права власності, етика і корупція, втручання уряду, ефективність уряду, безпека, корпоративна етика, відповідальність).

2. Інфраструктура – загальна якість інфраструктури; якість інфраструктури залізничного транспорту; якість морської інфраструктури, повітряного транспорту; постачання електроенергії; якість телефонного зв’язку.

3. Макроекономічна стабільність – бюджетна збалансованість; рівень державного боргу; рівень інфляції, відсоткової ставки, реальний обмінний ефективний курс та ін.

4. Охорона здоров’я і шкільна освіта – дитяча смертність, тривалість життя, шкільна освіта.

5. Вища освіта та професійна підготовка – кількісні показники освіти (кількість учнів у вищих навчальних закладах, витрати на освіту та ін.), якісні показники освіти (якість системи освіти, якість шкіл менеджменту, доступ до інтернету в навчальних закладах та ін.), професійна підготовка на робочих місцях (ступінь підготовки кадрів, наявність спеціалізованих досліджень та тренінгів на місцях).

6. Ефективність товарного ринку – конкуренція (внутрішня конкуренція (ефективність антимонопольної політики, інтенсивність конкуренції на місцях, рівень домінування на ринку, кількість процедур, необхідних для початку бізнесу та ін.) та зовнішня конкуренція (переважання торгових обмежень, тарифна ставка, частка іноземної власності, частка імпорту у ВВП та ін.)) та якість умов попиту (ступінь орієнтованості клієнта, витонченість покупця).

7. Ефективність ринку праці – гнучкість (гнучкість при встановленні заробітної плати, практика найму та звільнення з посади, витрати на робочу силу, не пов’язані з заробітною платою, сукупна податкова ставка та ін.) та ефективність використання кваліфікованих робітників (заробітна плата та продуктивність, «відтік мізків, частка жінок у робочій силі та ін.).

8. Рівень розвитку фінансового ринку – 2 складові: 1) ефективність та 2) надійність та впевненість. У блоці ефективності аналізуються такі компоненти (показники): рівень розвитку фінансового ринку, фінансування через місцевий фондовий ринок, доступність позик, наявність венчурного капіталу, надійність та захист інвесторів та ін. У блоці надійність та впевненість – міцність банків, регулювання фондової біржі, індекс надійності юридичної (законодавчої) бази

9. Технологічна підтримка бізнес – процесів – технологічна готовність; впровадження технологій на рівні підприємства; розповсюдження ліцензування іноземних технологій; якість штучно-наукової та математичної освіти; кількість користувачів мобільними телефонами, персональними комп’ютерами, інтернет-користувачів; співпраця вузів та промисловості в наукових установах; якість науково-дослідних установ).

10. Розмір ринку – розмір внутрішнього ринку (індекс розміру внутрішнього ринку) та розмір зовнішнього ринку (індекс розміру зовнішнього ринку).

11. Рівень розвитку бізнесу – 2 складові: бізнес-мережі та підтримуючі галузі (кількість місцевих постачальників, якість місцевих постачальників, рівень розвитку бізнес-кластерів) та ефективність операцій й стратегій фірм (природа конкурентної преваги, особливості ланцюжка доданої вартості, контроль міжнародної дистрибуції, складність процесу виробництва, рівень маркетингу, готовність до передачі повноважень, рівень

12. Інновації – витрати компаній на наукові розробки; захист інтелектуальної власності; кількість патентів; витрати на придбання передових наукових розробок закордоном, урядом країни). Більш детально характеристика напрямків та параметрів оцінки конкурентоспроможності національної економіки (додаток Д)

При цьому всі 12 груп факторів, за якими ВЕФ проводить оцінку рівня глобальної конкурентоспроможності, згруповані у три субгрупи, значимість яких в залежності від стадії розвитку національної економіки країн, варіює (табл. 1.1): основні вимоги (групи факторів: якість інституційного середовища, якість та рівень розвитку інфраструктури, макроекономічна стабільність, рівень охорони здоров’я та освіти), каталізатори ефективності (групи факторів: вища освіта та професійна підготовка, ефективність товарного ринку, ефективність ринку робочої сили, ефективність фінансового ринку, технологічна підтримка бізнес процесів, розмір ринку) та фактори розвитку інноваційного потенціалу (групи факторів: рівень розвитку бізнесу та інновації

Таблиця 9.1

Таблиця визначення питомої ваги субгруп факторів, що використовуються ВЕФ для оцінки конкурентоспроможності країн

Назва стадії ВВП на душу населення, тис. дол. Значимість субгрупи факторів, %
Основні вимоги Каталізатори ефективності Фактори розвитку інноваційного потенціалу
Стадія факторної орієнтованості < 2      
Перехідна (транзитивна) стадія 2-3      
Стадія, орієнтована на ефективність 3-9      
Перехідна (транзитивна) стадія 9-17      
Стадія, орієнтована на інноваційність > 17      

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал