Антимонопольне законодавство

Державне регулювання конкуренції включає наступні напрямки:

1. Антимонопольна політика. Визначає «способи й методи контролю й обмеження існуючих природних і державних монополій; умови існування домінуючого положення на ринку й відповідні санкції держави; порядок контролю за злиттями й поглинаннями, за ходом приватизації; рівні державного втручання в зовнішню торгівлю; умови контролю за цінами; системи стимулювання створення певних підприємств; квотування й ліцензування певних видів діяльності й ін.»

2. Фінансова політика стимулювання конкуренції, що включає: регулювання обсягів і умов надання кредитів, депозитні ставки, систему оподатковування, норми рентабельності виробництва й реалізації продукції.

3. Регулювання експорту й імпорту продукції через ліцензування, квотування, зміни в митній політиці.

4. Участь держави у виробництві й реалізації продукції за рахунок збереження певної частки державної власності в підприємствах, державних капітальних вкладень, державних замовлень.

5. Державна стандартизація продукції, технологій, умов безпеки виробництва, охорона навколишнього середовища.

6. Регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину, землю, воду, енергію.

7. Патентно-ліцензійна політика.

8. Соціальний захист споживачів.

Одним із ключових елементів державного регулювання конкуренції є антимонопольна політика та антимонопольне законодавство.

Антимонопольне законодавство - комплекс законів і урядових актів, спрямованих на розвиток конкуренції, обмеження і заборону монополій, які перешкоджають створенню монопольних структур і об'єднань, монополістичних дій. Слід зазначити, що на сьогоднішній день специфічне антимонопольне законодавство розроблене в 60 країнах світу (в США - це антитрестовське законодавство, в Японії - антимонопольне, у більшості країн-членів ЄС – боротьба з обмеженої діловою практикою, у Німеччині, Австрії, Швейцарії - картельне законодавство), у тому числі, на початку 90-х pp. ХХ ст. його прийнято в усіх країнах СНД і Балтії.

В Україні конкуренція регулюється з боку держави на підставі: Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (березень 1992 р.), «Про захист від несумлінної конкуренції» (червень 1996 р.), «Про Антимонопольний комітет України», «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), Господарського кодексу України та інших нормативних актів.

Для аналізу рівнів монополізації як загальнодержавного, так і регіональних ринків використовується методика визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку призначення.

Методика визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку дозволяє здійснити розрахунок частки ринку підприємця. Обсяг ринку (місткість ринку) товару окремо для кожного найменування розраховують за формулою:

де:

- відповідно обсяги виробництва, експорту та імпорту -го товару, -го підприємця в межах загальнодержавного ринку; - кількість підприємців на ринку.

Частку підприємця на ринку певного товару визначають за формулою:

де:

- обсяг ринку товару -го найменування; - обсяг надходження товару -го найменування на ринок від -го підприємця.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов: на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

ü сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

ü сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.

Алгоритм визначення монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку може бути представлений наступним чином:

на першому етапі - складається перелік товарів, щодо яких визначається монопольне становище суб'єкта господарювання, а також перелік їх споживачів;

на другому етапі - встановлюється часовий інтервал, протягом якого визначається монопольне становище суб'єкта господарювання (як правило, тривалість даного періоду - рік);

на третьому етапі - визначаються товарні межі ринку, територіальні межі ринку, обсяг ринку, на якому діє суб'єкт господарювання;

на четвертому етапі - визначається обсяг товару, що надходить від суб'єкта господарювання на цей ринок, частки суб'єктів господарювання на ринку; структура ринку;

на п’ятому етапі – проводиться оцінка ринкова влада підприємства, за результатами якої робиться висновок про спроможність суб’єкта господарювання (підприємства) обмежити конкуренцію на ринку.

При цьому, слід зазначити, що саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Основними видами порушення антимонопольного законодавства є:

1) зловживання монопольним становищем (найпоширеніший тип порушення антимонопольного законодавства).

Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

ü встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

ü застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

ü обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

ü обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

ü часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

ü істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

ü створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

2) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

3) обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань; недобросовісна конкуренція.

Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань полягає у тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій; узгоджених дій; участі у концентрації суб'єктів господарювання.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а саме:

ü неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама);

ü створення перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація господарюючого суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; схилення (до бойкоту господарюючого суб'єкта; до дискримінації покупця (замовника); господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом); підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції);

ü неправомірне збирання, розголошення, схилення до розголошення та використання комерційної таємниці.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України (АКУ) здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Контроль за економічною концентрацією — одна з важливих форм реалізації конкурентної політики держави, що забезпечує запобігання монополізації економіки і конкурентних ринків, захист інтересів споживачів і підприємців, гарантує створення й зберігання рівних можливостей у конкуренції для всіх суб'єктів господарювання.

Економічна концентрація - створення, реорганізація (приєднання, злиття) суб'єктів господарювання у господарські товариства, асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об'єднання підприємств; вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання; безпосереднє або опосередковане придбання, одержання яким-небудь іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляд цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або структурних підрозділів суб'єктів господарювання; оренда цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або структурних підрозділів суб'єктів господарювання; затвердження суб'єктами господарювання, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління й контролю установчих документів, на підставі яких створюються господарські товариства або об'єднання підприємств, а також змін до установчих документів, пов'язаних із зміною предмету і мети діяльності, порядку розподілу прибутку й витрат, складу і компетенції органу управління, порядку прийняття органом управління рішень, або інших змін, що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства або об'єднання підприємств, або призводять іншим способом до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками); ліквідація суб'єктів господарювання всіх організаційно-правових форм; створення промислово-фінансових груп.

За порушення українського законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів господарювання застосовуються такі види санкцій:

ü примусовий поділ у випадках зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

ü відшкодування шкоди особам(шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди);

ü адміністративна відповідальністьпосадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю за здійснення антиконкурентних дій; неподання інформації АКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АКУ, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки (або подання в неповному обсязі, чи подання недостовірної); створення перешкод працівникам АКУ, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації);

ü сплата штрафів а) за антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів АКУ або їх виконання не в повному обсязі - у розмірі до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф; якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) здійснення учасниками узгоджених дій; обмежувальну та дискримінаційну діяльність; недодержання умов; концентрація без отримання відповідного дозволу органів АКУ у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - у розмірі до 5% відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки) - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) обмежувальну діяльність; неподання інформації АКУ, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами АКУ, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами (або подання в неповному обсязі, чи подання недостовірної); створення перешкод працівникам АКУ, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; - у розмірі до 1% доходу (виручки) суб'єкта господарювання, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кожна країна по-своєму підходить до теорії і практики антимонопольного регулювання, що відображає ті або інші пріоритети країн в стимулюванні конкуренції.

У цілому, на сучасному етапі розвитку сформовано склалися три системи антимонопольного регулювання.

1) Американська система, що діє в США, Чилі і деяких інших країнах, виходить з принципу заборони, тобто формальної юридичної заборони монополістичної практики як такої; найбільш формалізована і жорстка парадигма системи антимонопольного захисту суспільства, що існує вже більше 110 років; інтереси підтримки конкуренції на національному ринку мають явний пріоритет порівняно з іншими завданнями економічного розвитку країни, зокрема із збереженням неконкурентоспроможних виробництв і компаній; виняток - захист внутрішнього ринку від демпінгу.

2) Європейська система, прийнята в країнах ЄС і низці інших країн, в основу якої покладений принцип контролю і регулювання, склалася набагато пізніше ніж в США - після Другої світової війни; монополістична діяльність, що діє в межах ЄС, у принципі не виключається, не забороняється, але допускається, поки не порушує встановлених в законі умов; система є по суті протекціоністською по відношенню до скільки-небудь серйозної конкуренції зовні; порівняно з американською системою, підтримка конкуренції має менший пріоритет, ніж збереження національних виробників серед країн ЄС, допускаються способи міжфірмової взаємодії, що визнаються антиконкурентними. Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.

3) Японська система, що в даний час також має місце в Південній Кореї та інших нових індустріальних країнах (НІК); підтримка конкуренції між національними компаніями на внутрішньому ринку не тільки поступається в пріоритетності загальної експортної експансії, але і повністю підпорядкована цій меті; для забезпечення захоплення й утримання позицій на міжнародних ринках допускаються форми міжфірмової взаємодії, що явно суперечить інтересам конкуренції між національними компаніями, у тому числі і на внутрішньому ринку.

Основна відмінність між зазначеними вище системами антимонопольного регулювання полягає у співвідношенні пріоритетів антимонопольної й індустріальної політики.