Берегові зони

Прибережні смуги морів і океанів разом з прилеглими узбережжями називають береговими зонами (costal zone) або приморськими зонами. Більшість приморських країн розглядають берегові зони як своєрідний і високоцінний територіально-акваторіальний ресурс, використання якого потребує спеціальної нормативно-правової та законодавчої бази.

Морські й океанічні узбережжя виділяються, як правило, надзвичайно високою аттрактивністю (притягальністю) для розселення населення та багатьох видів господарської діяльності. Найбільші мегалополіси й агломерації, портово-промислові комплекси, туристичні центри і курортні зони, морепромислові порти й заводи, вільні економічні зони й ділянки найбільш активної зовнішньоекономічної діяльності розміщуються на морських і океанічних узбережжях. Світова статистика свідчить, що населення нашої планети активно “зміщується” до приморських смуг. На даний час вже, близько половини світового населення зосереджено на узбережжях океанів і морів, у прибережних смугах шириною до 50 км. У приморських смугах розміщені пляжі й ділянки для водного спорту й туризму. У прибережних зонах і на шельфі зосереджені основні рибопромислові райони й ділянки розробки мінеральної сировини. Саме тут стає можливим використати величезні енергетичні ресурси Світового океану, зокрема енергію припливів-відпливів, морських хвиль і прибою.

Берегові зони виділяються і в природно-географічному плані. Тут розміщені високоцінні й подекуди унікальні природні територіально-аквальні комплекси й біоценози, що сформувались у гирлових ділянках великих річок, високопродуктивні ділянки-нерестилища, гніздів’я птахів, місця відпочинку перелітних зграй. Водно-болотні угіддя приморських смуг, дельт та естуаріїв річок відіграють виключно важливі біосферні функції і взяті світовим співтовариством під особливий контроль і захист.

Ще одна особливість берегових зон – їх екологічна вразливість. Морські береги, як правило, дуже динамічні і зазнають морської абразії або замулювання донними відкладами, зсувів та інших несприятливих інженерно-геологічних явищ. Ділянки суходолу, розміщені на узбережжях, відіграють роль “ біосферного буферу” на межі двох сфер - суходолу й моря, і, відтак, мають ряд істотних обмежень щодо їх господарського використання. Прибережні мілководдя та шельф мають недостатній водообмін і, відтак, легко забруднюються. Великі й малі річки, естуарії та лимани збирають антропогенно-техногенні забруднення з величезних площ своїх водозбірних басейнів і транспортують таку масу забруднень у моря й океани і, перш за все, у смугу прибережних мілководь.

Таким чином окреслюється вузлова проблема господарського використання берегових зон: з одного боку, величезна аттрактивність для населення і багатьох галузей господарства, що спричиняє надзвичайно високе антропогенно-техногенне навантаження на морські й океанічні узбережжя та прибережні води; з другого - підвищена біосферна цінність контактної смуги “суходіл-море” та дуже висока її екологічна вразливість. Цю проблему можна розв’язати лише одним способом - жорсткою і виваженою регламентацією природокористування в приморських зонах. У багатьох приморських країнах з цією метою розроблена відповідна нормативно-правова база природокористування в берегових зонах і прийняті закони, що визначають спеціальний статус берегових зон та їх спеціальне інтегроване (комплексне, а не галузеве) управління. Світовий досвід регламентації та нормування природокористування в берегових зонах, а також спеціального інтегрованого управління ними вже має 30-40 років. У нашій країні ця проблема вперше була поставлена у 1994-1995 рр., коли групою одеських і київських географів з участю зарубіжних експертів була підготовлена Національна доповідь про стан і перспективи інтегрованого управління прибережними смугами морів України.

Межі берегових зон встановлюють по різному, в залежності від конкретних природно-економічних умов, від переважаючих видів і форм господарської діяльності у приморських зонах, від цілей і завдань інтегрального управління ними. Загальний принцип виділення берегових зон такий: берегова зона являє собою цілісну природно-господарську територіально-акваторіальну систему і включає приморські ділянки суходолу, господарська діяльність на яких найбільш інтенсивно пов’язана з морем, та прибережні морські акваторії, що зазнають найбільшого впливу від узбереж. Таким чином, берегові зони на суходолі можна виділяти за приморським розселенням, переважаючим розвитком “приморських” і “ морських” галузей господарства і т.д., а на морі - за максимальною концентрацією морегосподарських галузей та найбільш інтенсивним використанням прилеглих акваторій і шельфа. Ще один важливий принцип виділення берегових зон - управлінський. Так, наприклад, у Національній доповіді (1995) берегові зони України були встановлені на суходолі в один “адміністративний шар” базового рівня, прилеглий до морських узбереж. Іншими словами, до берегових зон були віднесені адміністративні райони та міста, розміщені на морських узбережжях. На морі берегові зони включають 12-мильну смугу територіальних вод України.

Складною і недостатньо розробленою проблемою є раціональна просторово-функціональна організація берегових зон. Висока концентрація населення, інфраструктури, господарства на морських узбережжях і в прибережних водах і висока екологічна вразливість берегових зон потребують їх чіткої просторово - функціональної організації, поділу території та акваторії на окремі ділянки з різними функціями (рис. 10).

Рис. 10. Природно-господарське ешелонування берегової зони

В загальних рисах принципи раціональної просторово-функціональної організації берегової зони прості. Від берегової лінії (контактна смуга “суходіл-море”) і в глиб суходолу, і в глиб моря (океану) інтенсивність господарської діяльності поступово спадає. Відтак, і суходіл, і морську акваторію ешелонують - поділяють на смуги паралельні береговій лінії, за спаданням чи наростанням господарської діяльності На суходолі виділяють, зокрема: 1) приморську смугу (узбережжя); 2) перехідну (серединну) смугу; 3) периферійну (окраїнну по відношенню до берега) смугу. Так само ешелонують морську акваторію: 1) прибережні води; 2) шельфова смуга; 3) територіальні води.

Додатково берегові зони поділяють на сектори, що ріжуть ешелоновані смуги впоперек. Сектори фіксують розміщення головних портово - промислових комплексів, курортних центрів і т.д., від яких у глиб суші тягнуться так звані хінтерланди (сектори соціально - економічного тяжіння), а вглиб моря – форланди. Приклад такої ешелоновано - секторальної просторової організації берегової зони Одещини показаний на рисунку 11.

Більш деталізована просторово - функціональна організація берегової зони особливо для густозаселених узбереж є надзвичайно складною. На рис. 12 показаний один з варіантів “мікроешелонування” берегової зони. Як бачимо, таких “мікросмуг” можна виділити багато, і більшість з них мають свою природно - господарську специфіку і можуть бути врахованими у проектних схемах просторово - функціональної організації берегових зон.

Рис. 11. Функціонально-територіальна організація берегової зони Одещини

(Л. Хомич, 1999)

Запам’ятайте:

● Територіальна організація суспільства (ТОС) охоплює і власне території (суходоли), і акваторії – водні простори океанів, морів, лиманів, озер, водосховищ.

● Теорія та методика просторової організації акваторій розроблені помітно слабше порівняно з територіальною впорядкованістю суходолів.

● На даний час природно-географічний поділ Світового океану достатньо розроблений, а суспільно-географічна диференціація океаносфери ще перебуває у стадії розробки.

● Принципи просторової організації акваторії Світового океану такі:

= природно-географічна і суспільно-географічна диференціація океаносфери багаторівневі та ієрархічні так само, як багаторівневою є організація життєдіяльності людства;

= природні рубежі в океаносфери переважно розмиті і нечіткі, що ускладнює політичну й економічну демаркацію Світового океану;

= детальність членування океаносфери різко посилюється в бік узбереж і відповідно спадає в глиб океанічних просторів;

= у просторовій організації океанів і морів більшу роль, ніж на суходолі, відіграє третій вимір – глибина (на суші – висота); різні глибини океанів і морів визначають відмінності різних водних мас;

= суспільно-географічний поділ океаносфери має відносно коротку історію і зберігає багато складних проблем.

● Міжнародну Конвенцію морського права світове співтовариство спромоглося прийняти лише у 1982 р.

● Океанічні і морські простори по відношенню до морських країн ешелонують так:

= територіальні води (на відстані від берега 12 миль);

= прилегла зона (до 24 миль від берега);

= економічна зона (виключна економічна зона) – до 200 миль від берега.

● У замкнених басейнах, де нема змоги виконати ці нормативи, розміри ешелонів встановлюють на міжнародно-договірних засадах.

● Берегові зони – смуги узбереж і морів, у світі розглядають як своєрідний і високоцінний територіально-акваторіальний ресурс, що має дуже високу аттрактивність (притягальність) для розселення населення та для багатьох видів економічної діяльності.

● Берегові зони мають підвищену екологічну вразливість за рахунок берегових процесів, шельфового мілководдя та забрудненого стоку річок, високої концентрації населення та господарства.

● Океанічні та морські узбережжя відіграють роль “біосферного буферу” на стику двох сфер – суходолу й моря (океану) і відтак мають ряд істотних обмежень щодо їх господарського використання.

● У багатьох країнах світу прийняті спеціальні закони, що регламентують природокористування в берегових зонах і встановлюють спеціальне управління ними у формі інтегрованого (міжгалузевого) менеджменту береговими зонами.

● Для берегових зон розробляють схеми природно-господарського ешелонування відносно берегової лінії.

● Планування берегових зон має на меті розроблення карт їх просторово-функціональної організації.

Рис. 12. Понятійно-термінологічна система “Приморські смуги України”

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть помітне відставання розробок просторової організації океаносфери порівняно з суходолом.

2. Характеризуйте основні напрямки природно-географічного поділу Світового океану та його суспільно-географічної диференціації. Поясніть причини меншої розробленості суспільно-географічної організації океаносфери порівняно з її природно-географічним членуванням.

3. Поясніть загальні принципи й особливості просторової організації Світового океану.

4. Коли була прийнята міжнародна конвенція з морського права? Як поділяють океанічні та морські простори, прилеглі до окремих країн, за морською конвенцією?

5. Що являють собою берегові зони? Чим зумовлена висока аттрактивність (притягальність) узбереж океанів і морів для життєдіяльності населення?

6. Поясніть високий природно-ресурсний потенціал берегових зон та їх підвищену екологічну вразливість.

7. Що являє собою інтегрований менеджмент берегових зон? В який час ця проблема вперше розглядалась в Україні?

8. За якими принципами й ознаками встановлюють межі берегових зон на суші та на морі?

9. На які природно-господарські ешелони поділяють берегові зони?

10. Прокоментуйте схему “мікроешелонування” берегових зон, представлену на рисунку 12.

11. За якими напрямками і ознаками розробляють схеми зоннінгу (функціонального членування) берегових зон?