Принципи акваторіальної організації морів і океанів

Територіальна (просторова) організація суспільства охоплює і власне території (суходоли), і акваторії – водні простори морів і океанів. У вітчизняній суспільній географії головна увага при дослідженні територіальної організації суспільства ТОС приділяється суші, а водні простори багато в чому залишаються поза увагою географів. Відповідно різняться рівні теоретичної та методичної розробки ТОС суходолів і водних просторів: перші виглядають достатньо розробленими, другі – перебувають у стадії пошуків. Принципи акваторіальної організації морів і океанів істотно відрізняються від настанов територіального планування суходолів. На даний час ґрунтовно розроблене природно-географічне членування Світового океану на окремі океани, моря, затоки та ін. Океаносферу диференціюють також на природні акваторіальні зони за кліматичними, гідрохімічними та природно-ресурсними характеристиками, за природно-навігаційними умовами судноплавства. На таку природно-географічну картинку Світового океану накладається політико-адміністративний поділ світу, геополітична та геоекономічна диференціація світового співтовариства, соціально-економічні особливості різних країн і регіонів.

Загальні принципи просторової організації Світового океану такі:

1. Природно-географічна й суспільно-географічна диференціація океанів і морів багаторівнева та ієрархічна так само, як територіальна організація суспільства. За найбільш простою схемою розрізняють глобальний (міжнародний), басейновий (макрорегіональний), національний, регіональний рівні організації океаносфери.

2. Природні рубежі в океаносфері переважно більш розмиті й поступово - перехідні, ніж на суходолі. Відтак, і проведення тих чи інших політико- та економіко- географічних меж в океанах і морях може бути менш чітким та визначеним, а часом і дискусійним, спірним.

3. Деталізація просторової організації морів і океанів різко посилюється в бік узбереж і відповідно спадає до серединних просторів океанів.

4. У просторовій організації океанів і морів помітно більшу роль, ніж на суходолі, відіграє третій вимір – глибина (на суходолі - висота). Різні глибини океанів і морів, різний спектр водних мас визначають багато вагомих характеристик акваторій, зокрема їх біопродуктивність.

5. На відміну від суходолу, океаносфера освоєна людством у більш пізні часи і не так інтенсивно. До того ж Світовий океан лишається для людства певною “Terra incognita” - “невідомою землею”, оскільки від досліджений на даний час в глиб менше, ніж космос. Політико- й економіко- географічний поділ океанів і морів має ще коротку історію і лишається динамічним, недостатньо стабільним.

На глобальному й міжнародному рівні головною проблемою є розробка нормативно-правових засад природокористування в Світовому океані та його міжнародно-національної делімітації з метою збереження та розумного використання його величезного природно-ресурсного потенціалу. Протягом багатьох десятиріч дипломати, юристи, океанологи, геологи, географи, економісти, моряки розробляли єдину конвенцію морського права (1982). В ній закріплено світовий порядок і міжнародні правила всебічного використання Світового океану - від судноплавства й морського промислу до розробки мінеральних ресурсів і перспективних (майбутніх) напрямків використання багатств океаносфери. Конвенцію з морського права нині вже підписали понад 120 країн.

Конвенція встановлює такі норми щодо делімітації океанічних і морських просторів. Країни, що мають вихід до моря, володіють так званими територіальними водами на відстані від берега 12 миль. Далі, до 24 миль від берега, простягається прилегла зона, над якою держава здійснює митний та інший контроль. За нею на відстані 200 миль поширена економічна зона (виключна економічна зона), в межах якої дана країна має особливий правовий режим: суверенні права на розвідку, розробку й збереження біологічних і мінеральних ресурсів, а також на інші види економічного використання водних просторів та морського дна. Зрозуміло, що такі міжнародні нормативи ешелонування прибережних вод неможливо витримати у внутрішніх морях, а також у затоках і протоках. У таких випадках делімітація територіальних вод та виключних економічних зон встановлюється на міжнародно–договірних засадах.