Населення. Демографічна політика

Населення - один з компонентів географічної оболонки Землі, але компонент надзвичайно своєрідний. З одного боку, населення є частиною природи, одним з біологічних видів – Homo sapіens. З другого – людство своїм практично необмеженим споживанням природних ресурсів протистоїть природі, знов і знов спричиняє деградацію природного середовища. Разом із тим суспільство спроможне контролювати й регламентувати природокористування, розробляти раціональну й екологічно безпечну господарську політику. Населення як складову частину ландшафтної оболонки називають антропосферою, а штучний матеріальний світ, створений людиною, - техносферою. Суспільство в цілому (антропосфера та техносфера) розглядають як соціосферу - сферу суспільної життєдіяльності. Розділ суспільної географії, що вивчає населення, називають географією населення або геодемографією.

У 1806 р. російський статистик К.Ф.Герман ввів поняття “народонаселення”, яке зберіглось до наших днів. Народонаселення (населення) – це стійка й самовідтворювана множина людей, що має свій своєрідний природно-історичний розвиток і являє собою головну складову людського суспільства. Народонаселення – стрижнева категорія всієї суспільної географії. Ще в ІІІ ст. до н.е. китайський філософ Хань Фей зазначав, що стрімке зростання населення загострює проблему продовольства. Англійський священик і економіст Т. Мальтус (1766-1834) сформулював закон народонаселення, за яким встановлені протиріччя між приростом населення (за геометричною прогресією) та продовольства (за арифметичною прогресією). Свого часу марксизм гостро засуджував закон народонаселення Т. Мальтуса, наголошуючи необмежені можливості науково-технічного прогресу. Але нині очевидно, що “тінь Мальтуса” витає і над сучасним людством.

На даний час кожна країна тою чи іншою мірою впливає на геодемографічні процеси і проводить свою демографічну політику. Одні держави, зокрема економічно розвинені, намагаються збільшити народжуваність і приріст населення, інші (слабо розвинені) шукають шляхи обмеження народжуваності та стримування зростання населення. При цьому звичайно користуються методами економічного впливу: допомога й пільги для батьків, або ж “економічні санкції на багатодітні родини (наприклад, безкоштовне навчання й медичні послуги лише для однієї дитини). Використовують також пропаганду тієї чи іншої демографічної політики, вплив релігії та ін.

На конференції ООН по народонаселенню й розвитку (Каїр, 1994) римсько-католицька церква та ісламський фундаменталізм об'єднались у намірі зберегти традиційні родинні цінності, тобто багатодітні сім´ ї. З іншого боку, безнадійними видаються спроби перетворити менш розвинені країни у “демографічні заповідники”. За сучасними поглядами, інтегральним чинником, який істотно впливає на коефіцієнт фертильності (народжуваності), є рівень освіти. Загальне підвищення рівня освіти сприяє більш пізнім шлюбам, надає жінкам нові соціальні функції, наслідком яких є істотне зниження народжуваності. У цьому ж напрямку впливає на рівень народжуваності й урбанізація.

Помітно зростає частка країн, що мають намір регулювати процеси відтворення народонаселення: в 1970-х роках таких країн було 45%, а в 1990-х – вже понад 60%. Орієнтація демографічної політики різна в різних групах країн. У розвинених країнах, де переважають стагнаційні тенденції щодо відтворення населення, розгортається все більш активна демографічна політика, орієнтована на стимулювання народжуваності. Для розвинених країн характерна тенденція звуженого відтворення населення. Невпинне зменшення народжуваності зумовлює нульовий приріст і депопуляцію (зменшення)населення. З другого боку, зниження рівня смертності спричиняє постаріння нації, за якого частки молодших вікових груп населення стають все меншими, а старших – зростають.

Диференційована демографічна ситуація в країнах, що розвиваються. У середині 1980-х років темпи приросту населення в Африці сягали 3, 0%, у Латинській Америці – 2, 2%, в Азії (без Японії) – 1, 9%. Ефективна демографічна політика в Китаї та Південній Кореї значно знизила природний приріст у цих країнах. Епіцентром демографічного вибуху лишається Африка і зокрема, Кенія, де в середині 1980-х років спостерігався найвищій приріст населення на рівні 4, 0%, тобто 40 %о.

Більшість країн “третього світу” проводять політику регулювання та зменшення народжуваності, але ряд ісламських країн (Близький Схід, Північна Африка) проводять політику демографічного росту. Деякі африканські країни (Нігерія, Заїр та ін.) вбачають у демографічному зростанні важливий чинник майбутнього соціально-економічного розвитку. Є й такі країни (Кенія), де намагаються скоротити приріст населення.

Індія була першою країною, де здійснювалась офіційна програма обмеження народжуваності. У 1960-і роки тут провадилась на добровільних засадах стерилізація подружніх пар, що вже мали дітей. Використовувались також і примусові заходи щодо обмеження народжуваності, наслідком чого була насильницька стерилізація близько 8 млн. осіб. Результатом такої невдалої демографічної політики стала гостра соціально – політична криза в країні, що завершилась відставкою уряду І.Ганді. У 1980-і роки в Індії щороку близько 5 млн. осіб стерилізувались (добровільно), але зростання населення залишалось високим.

Позитивні результати дала демографічна політика в Китаї. З 1970-1980-х років у країні стимулювались пізні шлюби і пропагувалась політика однодітної сім´ ї: “одна сім´ я – одна дитина”. Були введені й економічні санкції за недозволених дітей у формі податків, оплати медичних послуг, освіти дитини і т.д. В середині 1970-х років темпи приросту населення в Китаї становили 2, 0%, а у 1980-х вони знизились до 1, 15%.

В багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки дітей розглядають як дешеву робочу силу, і багатодітні сім´ ї мають певне економічне підґрунтя. У нових індустріальних країнах (Південна Корея, Сингапур, Тайвань) була випробувана концепція “розвиток для демографії”. Регулювання демографічних процесів у цих країнах розпочинали з програм соціально-економічного розвитку, успішна реалізація яких істотно змінювала й традиційні демографічні стереотипи населення. І така політика була успішною.

Останнім часом розглядають систему “демографія-продовольство-екологія”. Нестача продовольства супроводжується розорюванням все нових площ, зокрема малопродуктивних угідь. У багатьох країнах рівень сільськогосподарського освоєння території вже перевищує екологічно безпечні норми. Серед таких країн і Україна. Таким чином, “демографічний тиск” на природне середовище посилюється як в наслідок зростання чисельності населення, так і в результаті пошуку шляхів розв’язання проблеми продовольства. Саме в слаборозвинених країнах зародився феномен “екологічних біженців”. В середині 1980-х років близько 2 млн. жителів африканських країн – Буркіна-Фасо, Чад, Малі та ін., залишили місця свого проживання внаслідок тривалої засухи та опустинення земель, спровокованого їх беззастережним розорюванням та випасом. Катастрофічна повінь у Бангладеш, спровокована обезлісненням схилів Гімалаїв у басейні Гангу, залишила без житла до 25 млн. людей. На території колишнього СРСР потоки екологічних біженців зумовлені Чорнобильською аварією, екологічною катастрофою Аралу, ядерними катастрофами на Південному Уралі, в Казахстані та ін.

Запам’ятайте:

· Населення – один з компонентів ландшафтної оболонки Землі, але компонент особливий, що певною мірою протистоїть всій іншій природі, спричиняє на неї потужний антропогенно-техногенний тиск і спроможний його регулювати.

· Населення формує окрему компонентну геосферу, яку називають антропосферою. Штучний матеріальний світ, створений людиною, утворює техносферу, яка разом з антропосферою формує соціосферу – сферу суспільної життєдіяльності.

· Геодемографія (географія населення) – розділ суспільної географії, що вивчає населення.

· Населення (за К. Германом - народонаселення) – це стійка й самовідтворювана множина людей, що має свій своєрідний природно-історичний розвиток і являє собою головну складову суспільства.

· Англійський священик і економіст Т. Мальтус наприкінці ХVІІІ ст. встановив перший закон народонаселення (закон Мальтуса): приріст населення помітно обганяє зростання обсягів продовольства, і така тенденція небезпечна і потребує регулювання.

· Кожна країна більшою чи меншою мірою, свідомо чи несвідомо здійснює свою демографічну політику.

· Загальновизнаним чинником, що впливає на рівень народжуваності, а відтак і на приріст населення, є рівень освіти.

· Для переважної більшості розвинених країн у наш час характерна тенденція звуженого відтворення населення, яка спричиняє депопуляцію населення та постаріння нації.

· Більшість слаборозвинених країн проводять політику регулювання та зменшення народжуваності.

· Ефективну демографічну політику, що значно зменшила природний приріст населення, здійснили Китай та Південна Корея. Невдалою була програма обмеження народжуваності в Індії.

· Нові індустріальні країни реалізували концепцію “розвиток для демографії”, за якою активній демографічній політиці передували програми соціально-економічного розвитку.

· У наш час демографічні ситуації розглядають у системі “демографія-продовольство-екологія”, коли розв'язання продовольчих проблем проводять за рахунок зростаючих екологічних порушень.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть функції населення як складового компонента ландшафтної оболонки Землі та його особливості у взаємодії з іншими компонентами природи.

2. Які компонентні геосфери ландшафтної оболонки пов'язані з життєдіяльністю населення? Як вони ординовані (впорядковані) між собою?

3. Як називають розділ суспільної географії, що вивчає населення? Визначіть його предметні настанови?

4. Що являє собою населення у предметній області суспільної географії?

5. Хто і в який час вперше сформулював перший закон народонаселення? Як сприймали цей закон радянські географи, яка його доля у наш час?

6. Поясніть зміст і цільові настанови демографічної політики. Які головні напрями демографічної політики поширені у наш час?

7. Характеризуйте демографічну політику розвинених країн та її цільові настанови.

8. Які різновиди демографічної політики реалізують слаборозвинені країни?

9. Наведіть приклади вдалої та невдалої демографічної політики різних країн наприкінці ХХ ст.

10. Що являє собою концепція “розвиток для демографії”? В яких країнах вона реалізована?

11. Яке місце посідає демографічна політика у системі “демографія-продовольство-екологія”, характерної для слаборозвинених країн? Поясніть взаємну залежність складових такої системи.