Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 2 страница

Таблиця 9.1. Види соціально-економічної діагностики продуктивних сил регіону залежно від мети її здійснення

Закінчення таблиці 9. 1

Для проведення діагностики необхідна інформація, проаналізована за допомогою системи специфічних методів. Джерелами інформації можуть бути дані статистичного обліку, інтерв’ю, моделі (організаційні, функціональні, процесуальні та ін.). Відповідно для соціально-економічної діагностики різних видів потрібний різний набір індикативних показників.

9.5. Методи оцінки структурних зрушень

Під структурним зрушенням розуміється будь-яка суттєва зміна внутрішньої будови системи, взаємозв'язків між її елементами, законів даних взаємозв’язків. Структурні зрушення − це концентроване вираження результатів взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, які склалися в суспільстві, та політики держави, її стратегічних цілей, пріоритетів, засобів економічного і адміністративно-правового впливу.

Структурні зрушення в економіці проявляються у формі зміни положення елементів, частки, пропорцій і кількісних характеристик економічної системи Змістом же структурних зрушень є зміна міжструктурних і міжсистемних зв’язків, а також основних характеристик (якостей) економічної системи. У свою чергу, властивості системи виражаються в тих або інших кількісних показниках, частках, вазі та пропорціях, що характеризують положення елементів. Будь-які структурні зрушення можна виміряти, розглядаючи динаміку зміни питомої ваги відповідного структурного елемента або показника у часі. У той же час будь-яку зміну в економічній системі можна виміряти і класифікувати за допомогою оцінки структурних зрушень.

У структурі економіки розрізняють галузеву, за видами діяльності, відтворювальну, технологічну, територіальну і соціальну структури

Галузева структура економіки характеризується співвідношенням внесків окремих галузей у ВВП або частками економічних ресурсів, передусім основних засобів виробництва. Велике значення надається структурі промислового виробництва, що залежить, насамперед, від співвідношення обсягів продукції, основних коштів, зайнятості в добувному і обробному секторах економіки.

Відтворювальна структура економіки характеризує темпи оновлення випуску різних видів продукції, виходячи з її життєвого циклу. Одним з найважливіших показників є вікова структура активної частини основних фондів.

Технологічна структура виробництва дає можливість робити висновок про рівень перетворення речовини, енергії та інформацій. Визначальний показник − співвідношення функціонуючих технологічних укладів.

Важливе значення має територіальна структура економіки. На територіальне розміщення економічних об’єктів впливають соціальні, природні, економічні і географічні чинники. Головну роль відіграє близькість до ресурсних джерел і ринків збуту, забезпеченість транспортними комунікаціями, трудова зайнятість населення.

Структура виробництва за видами діяльності − система розподілу праці за родами і видами. Ця система тісно пов’язана з виробничою структурою, тобто з розподілом праці всередині підприємства; із спеціалізацією, кооперуванням і комбінуванням взаємопов’язаних виробництв, а також з територіальною структурою економіки, оскільки окремі території спеціалізуються на виробництві деяких продуктів (і послуг). Структура за видами діяльності не тільки пов’язана з відтворювальною, але й може розглядатися як її вираження і матеріалізація.

Процес структурних зрушень є своєрідним стержнем, який пронизує всю економічну систему від низу до верху, він торкається як продуктивних сил, так і виробничих відносин суспільства.

Для характеристики цього процесу найбільш доцільним кількісним показником є індекс структурних зрушень, який у самому загальному вигляді розраховується за наступною формулою:

, (9.6)

де − індекс структурного зрушення;

− кінцеве значення структурного показника;

− базове значення структурного показника

Для оцінки галузевої структури промисловості використовується ряд показників, що характеризують кількісні співвідношення галузей (видів діяльності, виробництв), їх структурні зрушення за певний період і виробничі зв’язки між ними. Співвідношення між ними визначаються їх питомою вагою в загальному обсязі випуску продукції, чисельності працюючих або вартості основних фондів промисловості.

Для оцінки ефективності міжгалузевих структурних змін у промисловості пропонують метод, заснований на критерії економічної ефективності.

Такі оцінки можна зробити, використовуючи розрахунки за показником валової доданої вартості (ВДВ). Враховуючи, що ВДВ − це показник, до складу якого крім оплати праці входить прибуток, його розмір дає уявлення про ефективність виробництва в тій чи іншій галузі.

За питому ефективність по кожній галузі (виду діяльності) доцільно прийняти виробництво ВДВ на 1 грн.виробленої продукції (ВВ):

, (9.7)

де − ефективність -того виду діяльності;

− обсяг виробництва валової доданої вартості у -тому виді діяльності;

− обсяг виробленої продукції у -тому виді діяльності.

Ефективність промисловості розраховується як сума ефективності всіх галузей (видів діяльності) помножених на їх питому вагу () у структурі промислового виробництва:

, (9.8)

де − ефективність промисловості;

− питома вага -того виду діяльності у структурі промислового виробництва.

Методологічною основою щодо розрахунків ефективності структурних зрушень прийнята оцінка їх впливу на ефективність промисловості.

У методичному плані така оцінка здійснюється у системі комплексного пофакторного аналізу ефективності. До факторів активної дії відносять зміну галузевої структури промислового виробництва та зміну питомої ефективності в галузях промисловості. Взаємозв’язок факторів впливу на зміну ефективності промисловості має такий вигляд:

, (9.9)

де − приріст ефективності промисловості;

− ефективність промисловості у базовому періоді;

− ефективність промисловості у звітному періоді;

− приріст ефективності за рахунок структурних зрушень у промисловому виробництві;

− приріст питомої ефективності видів промислової діяльності.

Важливими показниками галузевої структури промисловості є співвідношення між добувною і обробною промисловістю, а також питома вага їх складових: машинобудування, видобування енергетичних матеріалів, хімічної і нафтохімічної промисловості в загальному обсязі промислового виробництва, що суттєво визначають технічний прогрес і ефективність економіки. Для визначення змін у цих співвідношеннях використовують методичний підхід, в якому визначаються три основні типи структурних співвідношень:

− між обсягами випуску продукції машинобудування, харчової і легкої промисловості (тобто виробництв, що орієнтовані на задоволення кінцевого попиту) та продукції паливно-енергетичного комплексу;

− між обсягами випуску продукції машинобудування і металургії;

− між обсягами випуску, з одного боку, продукції хімічної і нафтохімічної промисловості, з іншого − продукції паливно-енергетичного комплексу і продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.

Ці коефіцієнти розглядають як індикатори прогресивності структури промисловості та формалізують таким чином:

; (9.10)

; (9.11)

, (9.12)

де , , , , , , − відповідно питома вага в обсязі промислового випуску продукції машинобудування, харчової, легкої промисловості, продукції паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.

Для узагальненої оцінки рівня прогресивності структури економіки можна використати інтегральний індекс структурних зрушень , який розраховується як середньоарифметична величина:

. (9.13)

Для виявлення структурних зрушень в промисловості також можуть бути використані такі показники:

- різниця питомої ваги галузей на початок і кінець періоду, що розглядається:

, (9.14)

де − різниця питомої ваги -тої галузі;

− питома вага у виробництві продукції -тої галузі для -періоду;

− питома вага у виробництві продукції -тої галузі для базового періоду.

- галузевий коефіцієнт випередження , який більш точно характеризує інтенсивність структурних змін у промисловості. Він обчислюється за формулою:

де − коефіцієнт випередження -тої галузі;

− темп зростання обсягу продукції -тої галузі;

− темп зростання обсягу промислової продукції.

На основі коефіцієнтів випередження, базисної структури та індикаторів прогресивності можна визначити ефективну структуру промисловості.

Економіка являє складну структуризовану систему, в якій окремі елементи знаходяться у взаємозв’язках, що значною мірою визначає якість функціонування системи в цілому. Змінюючи пропорції між елементами системи, можна ініціювати підвищення ефективності розвитку економіки і сприяти досягненню відповідних соціально-економічних цілей. Структурні зміни можуть стати також вагомим чинником стабілізації виробництва і подолання кризових тенденцій.

Ефективна структура економіки повинна забезпечувати раціональне використання усіх господарських ресурсів, які знаходяться у розпорядженні суспільства (а не тільки залучених у виробництво), трудових, природних, матеріально-технічних, науково-інформаційних та інших для максимального задоволення потреб суспільства. Водночас ефективність структури полягає й в інтенсивному розширенні відтворюваних і доступних для використання господарських ресурсів.

9.6. Територіальний баланс: зміст та види

Одним із найбільш важливих методів управління та регулювання територіального розвитку є балансовий метод. Даний метод дає змогу визначити рівень розвитку галузі суспільного виробництва, наслідки її розвитку та потреби, а також ступінь задоволення цих потреб на даній території. Серед окремих завдань, що вирішує балансовий метод:

- встановлення співвідношення між ресурсами, виробництвом продукції та потребою в ній у масштабі всього національного господарства;

- визначення та забезпечення раціональної спеціалізації окремих регіонів країни по виробництву окремих видів продукції;

- оптимізація розміщення продуктивних сил по території країни;

- встановлення та розвиток раціональних міжрегіональних господарчих зв’язків.

Територіальні баланси класифікують:

- за рівнем ієрархічної співзалежності території (баланси країни, регіону, області, т.п.);

- за сферою суспільного виробництва (ресурсні –відображають рівень забезпечення території природними ресурсами; матеріальні - відображають співвідношення виробленої, розподіленої та використаної чистої продукції; часткові - пов’язані із специфікою даного регіону, розробляються по окремих галузях спеціалізації регіону або по окремих найбільш важливих видах ресурсів. Серед найбільш важливих часткових балансів - трудові баланси, енергетичні, фінансові). Модифікацією фінансових балансів є бюджети території.

Загалом балансовий метод найчастіше використовується для узгодження розвитку елементів продуктивних сил суспільства. Основним результатом реалізації балансового методу є територіальний баланс.

Збалансованість – це такий стан регіональної економіки, за якого регіональні пропорції перебувають у рівновазі. Інструментом вивчення збалансованості є система територіальних балансів, їхня основна функція визначається у зв’язку потреб і ресурсів як у масштабі всього суспільного виробництва, так і по окремих регіонах країни. Оскільки виробництво та споживання переважної частини продукції та послуг відбувається у самому регіоні, на їхню збалансованість істотно впливає міжгалузевий продуктообмін усередині регіону, тоді як міжрегіональний товарообмін завершує даний процес і тим самим надає йому остаточних контурів збалансованості. Отже, в умовах збалансованості розвиток і благополуччя відповідних регіонів були б зумовлені не самозабезпеченням, а, навпаки, вивезенням їхніх виробів та закупівлею на виручені гроші продукції інших регіонів за порядком міжрайонної спеціалізації та кооперування. Про наявність регіональних взаємозв’язків саме такого характеру свідчить той факт, що коефіцієнт внутрішнього відтворення регіонального суспільного продукту в областях досить високий – 0, 70-0, 75, при частці ввезення − 0, 30-0, 25.

Для початкової оцінки місця та ролі регіону у створенні та поділі сукупного суспільного продукту правомірно використовувати показник сальдо регіонального ввезення-вивезення, що визначається як різниця виробленого та спожитого чистого продукту або національного доходу. Сальдо вважається позитивним, якщо вивезення перевищує ввезення, негативним – якщо ввезення перевищує вивезення. Для його розрахунку використовується зведений транспортний баланс, у якому характеризується загальний обсяг вантажів, які підлягають ввезенню або вивезенню у регіонах, та відображаються зв’язки між ними.

Таблиця 9.2. Структура зведеного балансу

Як показник, що відображає рівень виробництва, можна застосувати показник виробленого національного доходу на одного працюючого. Рівень споживання доцільно оцінити за допомогою показника спожитого чистого продукту на одну особу населення. Нормативом у такому випадку є середній по країні рівень виробництва та споживання. Він приймається за 1. При зіставленні фактично встановлюється ступінь відхилення показників регіонального виробництва та споживання від рівня народногосподарської збалансованості, міжрегіонального обміну результатами праці.

Отже, унікальність виробничих можливостей регіонів і диференціація ефективності виробництва утворюють природну базу для економічного співробітництва. Завдяки міжрегіональному обміну використовуються найвинятковіші особливості природно-господарських регіональних комплексів та головні переваги спеціалізації виробництва, відбувається взаємодія економік регіонів. Аналогічні завдання вирішуються і в процесі перерозподілу національного доходу.

Таблиця 9.3. Міжрегіональний баланс національного доходу

Перерозподіл національного доходу – це об’єктивний економічний процес, що відображає різнообічні зв’язки усередині та поміж сферами народного господарства, галузями й районами країни. Він спрямований на забезпечення оптимальних народногосподарських пропорцій. Однією з причин, що зумовлює цей процес, є необхідність міжтериторіальних переміщень доходів, бо у низці випадків розвиток економіки окремих регіонів потребує більших накопичень, ніж ті, що у цих регіонах утворюються. Через це національний дохід окремого регіону може розраховуватись як вироблений, поділений та використаний.

Під виробленим національним доходом розуміється сума чистої продукції галузей матеріального виробництва без акцизів. Під поділеним національним доходом розуміється сума первісних доходів підприємств, організацій та працівників виробничої сфери. Він обчислюється через суму чистої продукції галузей матеріального виробництва у цінах без акцизів і реалізованого на території регіону акцизного стягання. Використовуваний національний дохід дорівнює сумі фондів споживання й накопичення.

Національний дохід перерозподіляється через фінансову систему у формі платежів та виплат з неї. Основним знаряддям перерозподілу національного доходу є державний бюджет, через який перерозподіляється 2/3 національного доходу.

Визначальним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів. Зрозуміло, треба розрізняти національні й регіональні міжгалузеві баланси; це добре видно на прикладі відмінностей показників кінцевого продукту й національного доходу за їхньою величиною. Причина у тому, що предмети споживання, елементи капітальних вкладень, які є частиною національного доходу, можуть або вивозитися за межі району, або ввозитися. Крім того, вироблена у даному районі й вивезена з нього продукція належить до кінцевої продукції регіону, а от у народному господарстві вона використовується як проміжний продукт.

Інформація міжгалузевого балансу дає можливість визначити найважливіші загальноекономічні пропорції у господарстві регіону, а саме:

- співвідношення виготовленої, поділеної та використаної чистої продукції;

- пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва й предмети споживання тощо. Принципова схема міжгалузевого балансу економічного регіону являє собою економічну таблицю, де відбивається виробництво й поділ виробленої продукції, а також враховується продукція, що завозиться та вивозиться.

9.7. Оцінка функціональної і галузевої структури суспільного виробництва

Функціональну структуру суспільного виробництва обумовлює співвідношення галузей відповідно до їх системоутворюючої спроможності. Вирізняють галузі спеціалізації і обслуговуючі галузі.

Галузі спеціалізації визначають характерний напрям виробничого розвитку та місце регіону в територіальному поділі праці. Спеціалізація обумовлена природними особливостями території. В першу чергу на вибір спеціалізації впливає існування спроможності виробництва на території регіону ефективного виробництва масової продукції. Здешевлення виробництва масової продукції в регіонах відповідної спеціалізації відбувається за рахунок використання найбільш сприятливих природних умов, сприятливого економіко-географічного середовища, значних виробничих потужностей, кваліфікованих трудових ресурсів, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури.

Функцією обслуговуючих галузей є забезпечення потреб основних галузей виробництва та потреб населення регіону. До них належать, перш за все, такі галузі суспільного виробництва, як будівництво, транспорт, торгівля, зв’язок, житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров’я тощо. Крім зазначених інфраструктурних галузей національного господарства вирізняють локальні галузі, що використовують специфічні особливості окремих регіонів.

У функціональній структурі галузі національного господарства також класифікують згідно з особливостями їх територіальної взаємодії, внаслідок якої утворюється територіальна структура виробництва. Вирізняють:

- суміжні галузі, які супроводжують одна одну при розміщенні, що пов’язані тісними виробничими зв’язками. Значення цієї групи галузей збільшується з розвитком техніки і збільшенням масштабів концентрації, комбінування та кооперації виробництва. Суміжні галузі завжди належать до одного енерговиробничого циклу;

- паралельні галузі, що розвиваються відносно ізольовано на базі різних економічних і природних умов. Вони найчастіше не мають між собою безпосередніх виробничих зв’язків, їх поєднує лише спільне використання ресурсів регіону. Це також означає, що розміщення обслуговуючих галузей у регіоні може бути взаємно обмежене.

Під галузевою структурою регіональної економіки розуміють співвідношення найважливіших техніко-економічних показників, що характеризують обсяги виробництва у різних галузях національного господарства на території регіону. Найчастіше такими характеристиками виступають обсяги споживання сировини і матеріалів, обсяги споживання енергоресурсів і водних ресурсів, обсяги виробництва товарної продукції, співвідношення виробництва і споживання товарної продукції.

Для розміщення видобувної промисловості має значення врахування геолого-географічних умов, якість природних ресурсів, транспортно-географічне розташування районів видобутку. Видобувні галузі, що виробляють масову багатотоннажну продукцію, розміщують таким чином, щоб забезпечити мінімальність витрат на її виробництво та транспортування. Для підприємств, що видобувають цінну та рідкісну сировину, стратегічні корисні копалини, вирішальне значення має стан балансу щодо видобутку та споживання такої сировини.

Щодо обробної промисловості вирізняють чотири групи видів промислової діяльності у відповідності до вартості найбільш дорогого елементу собівартості продукції:

- матеріалоємні виробництва, до яких зараховують види промислової діяльності з високою питомою вагою витрат на сировину і матеріали. Витрати на сировину і матеріали у таких виробництвах перевищують 30% від загального обсягу витрат. Обсяг капіталовкладень у обладнання і устаткування перевищує обсяг капіталовкладень у забезпечення енергією. До таких галузей належать чорна металургія, важке машинобудування;

- енергоємні виробництва, до яких зараховують види промислової діяльності з високою питомою вагою витрат у забезпечення енергією та високим обсягом капіталовкладень у машини і устаткування, що забезпечують енергопостачання. До таких видів промислової діяльності належать кольорова металургія, хімічна промисловість;

- трудоємні виробництва, які переважно розташовують у місцях сконцентрованості трудових ресурсів. До таких виробництв належать виробництва з відносно високою питомою вагою витрат на заробітну плату, яка наближається до питомої ваги витрат на заробітну плату й перевищує питому вагу витрат на енергоносії. До таких виробництв належать приладобудування, наукоємні і високотехнологічні виробництва, частина легкої і харчової промисловості;

- галузі з високою питомою вагою витрат на транспортування продукції, які слід розміщувати у районах її споживання. Також до цієї групи галузей зараховують виробництва, які доцільно розміщувати безпосередньо у місцях споживання продукції.

За показником наукоємності галузі промисловості розподіляються на чотири групи:

- високотехнологічні: повітряні й космічні літальні апарати; виробництво комп’ютерів і офісного устаткування; радіотелевізійне і комунікаційне обладнання; медичні, точні й оптичні інструменти; фармацевтична;

- серсдньо-високотехнологічні: електричні машини й апарати; моторні засоби пересування; хімікати, за винятком фармацевтичних; залізничне і транспортне обладнання; машинобудування й обладнання;

- середньо-низькотехнологічні: очищені нафтопродукти і ядерне паливо; гумові й пластмасові вироби; інші неметалічні мінеральні продукти; будівництво і відновлення суден і теплоходів; базові метали; виготовлення металевих виробів, крім машинобудування й обладнання;

- низькотехнологічні: виробництво і переробка; продукція з деревини і корка; целюлоза, папір, паперові вироби, поліграфія; продовольчі продукти, напої та тютюн; текстиль, текстильні вироби, шкіра і взуття.

Одне із найважливіших завдань обґрунтування територіальної спеціалізації вирішується за допомогою використання районно-галузевих рядів. Цей метод базується на використанні системи приведених витрат, які використовують для побудови відносних ранжованих характеристик галузей спеціалізації.