Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 5 страница

Незважаючи на те що через територію району протікають ріки Дунай, Дністер і Дніпро, водні ресурси його недостатні, тому необхідне зрошення полів. Природним багатством району є чорноземні ґрунти: на північному заході – опідзолені чорноземи, а на півночі степової зони – малогумусні чорноземи. Чорне й Азовське моря багаті на промислову рибу (кефаль, скумбрію, пеламіду, камбалу, осетрові, оселедці, бички), водорості та морепродукти.

Економічні можливості Причорноморського економічного району визначаються специфічними рисами господарства району, які надають йому конкурентні переваги. Сильними сторонами району є:

-вигідне географічне розташування. Територією району пролягають важливі транспортні магістралі, що поєднують країни Європи з південними районами Росії та країнами Кавказу і Закавказзя;

-розвинута транспортна інфраструктура. Наявність 6 видів транспорту, морських портів (м. Херсон, м. Скадовськ), річкового порту (м. Херсон), міжнародної поромної переправи (м. Скадовськ) визначають суттєвий резерв інвестиційно-інноваційного розвитку. Район є значним транспортним центром;

-сприятливі природно-кліматичні умови визначають можливість розвитку рекреаційного та туристичного бізнесу. Район має унікальний природно-рекреаційний потенціал, що не повністю використовується. Рекреаційні ресурси області визначаються наявністю узбережжя Чорного й Азовського морів, історичних місць і пам’ятників, біосферного заповіднику світового значення Асканія-Нова, мисливських угідь тощо;

-наявність основних ланок народногосподарського комплексу. На тлі занепаду промисловості все більшу роль в економіці району відіграє сільське господарство. До особливостей сільського господарства Причорномор’я можна також віднести наявність поширеної меліоративної системи, потужності якої використовуються не повно і мають суттєвий резерв виробництва. Транспортні можливості району створюють сприятливі умови для розвитку підприємств з переробки, зберігання, упаковки й розподілу сільськогосподарської продукції. Однак потужності переробних підприємств не відповідають обсягам сільськогосподарської продукції, що виробляється. Район має сприятливі умови для розвитку харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції;

-наявність підприємств, які належать до високотехнологічних галузей промисловості. Потенціал розвитку промисловості району становлять підприємства галузей суднобудування, машинобудування тощо, їхня продукція має високий попит на внутрішньому та зовнішніх ринках;

-наявність значних науково-дослідних центрів дає змогу удосконалювати техніку та технології виробництва, забезпечувати висококваліфіковану розробку, експертизу та супроводження інноваційних проектів;

-розвинута зовнішньоекономічна діяльність підприємств району. Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу, значне підвищення питомої ваги зовнішньоекономічної діяльності з країнами СНД, щорічне розширення кола країн-партнерів розкривають широкі можливості для активізації виробничої та інноваційно-інвестиційної діяльності.

Провідні галузі господарства Причорноморського району – машинобудування і металообробка, харчова та легка галузі промисловості, курортно-туристичне господарство. Географічне розміщення району позначилося на спеціалізації машинобудування, провідним у якому є суднобудування. Суднобудівні заводи розміщені в Миколаєві і Херсоні. В портах знаходяться судноремонтні підприємства (Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Кілія). До великих підприємств сільськогосподарського машинобудування належать Херсонський комбайновий завод, Одеський завод сільськогосподарських машин, завод у Первомайську Миколаївської області. Верстатобудування розвинуте в Одесі. У Миколаєві випускають дорожно-будівельні машини, піднімально-транспортне устаткування. Одеса є центром великого кранобудування. Підприємства електротехнічного машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, знаходяться в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську, Одесі. Найбільше місто району є осередком виробництва кіноапаратури і поліграфічного машинобудування.

Паливно-енергетичний комплекс є основою промисловості. В електроенергетиці провідну роль відіграє Каховська ГЕС. Теплові електростанції споруджено у Херсоні, Одесі, Миколаєві. Працює Південноукраїнська АЕС у Миколаївській області (Південноукраїнськ). У районі діють два нафтопереробні заводи – в Одесі і Херсоні, які виробляють моторне і дизельне паливо, гас, бітум, мастила тощо.

Хімічна промисловість представлена виробництвами мінеральних добрив, лаків, фарб, сірчаної кислоти. Найбільшим центром є Одеса (суперфосфатний, хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи). В Одесі знаходиться сталеплавильний завод, а окремі ливарні цехи – на інших підприємствах Одеси, Херсона, Миколаєва. Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Промисловість будівельних матеріалів розвинута недостатньо. Виробляють цемент (Миколаїв, Ольшанське), силікатні вироби (Миколаїв, Білгород-Дні-стровський), скло (Одеса, Херсон), керамзит і термозит (Одеса). В Одесі працює лінолеумний завод і комбінат покрівельних матеріалів.

Питома вага рослинництва в районі більша, ніж тваринництва. Провідну роль у ньому відіграє зернове виробництво. Основна зернова культура – озима пшениця, також вирощування кукурудзи, ячменю, проса. Вирощують соняшник (30 % посівів у країні), а також цукрові буряки (у північній частині), сою, льон-кучерявець, рицину, тютюн, кунжут, гірчицю, арахіс, рижій, ефіроолійні й лікарські рослини.

У Причорномор’ї багато садів, виноградників, особливо в Одеській області. Вирощують кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові: яблуні, груші. Поширені овоче-баштанні культури: томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни.

У тваринництві домінують молочно-м’ясне скотарство, свинарство м’ясного напряму, птахівництво і вівчарство. На місцевій сировині працює потужна харчова промисловість, що випускає майже половину продукції промисловості району. Добре розвинута борошномельно-круп’яна промисловість (Миколаїв, Херсон, Одеса). Переробляють технічні культури на підприємствах олійної, олійно-жирової, ефіроолійної, цукрової та тютюново-ферментаційної промисловості. Успішно діють Одеський олійно-екстрактовий завод та цукрові заводи у Первомайському, Вознесенському й Одеському районах. Плодоовочеконсервна промисловість репрезентована у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі. Виноробна галузь району є однією із провідних у державі, а її центри розміщені в Одесі, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, Херсоні та ін.

Тваринницьку сировину переробляють м’ясна, маслоробна, сироварна, рибоконсервна промисловість тощо. М’ясна галузь представлена м’ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Первомайську, Вознесенську. Маслоробна, молочна, сироварна галузі розташовані рівномірно на всій території району. Рибоконсервні заводи є в Генічеську, Кілії, Білгороді-Дністровському.

Підприємства легкої промисловості району зосереджуються здебільшого в обласних центрах. Найбільшим із них є Херсонський бавовняний комбінат. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Татарбунарах. В Одесі знаходиться єдина в Україні конопледжутова фабрика. Діють трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі та Миколаєві.

Галуззю спеціалізації району є курортно-рекреаційне господарство. Виділяють Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кримську курортно-оздоровчі зони. Найбільшими курортами є Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз, Затока, Куяльник тощо. У межах Миколаївської зони заклади відпочинку зосереджені довкола Очакова та Миколаєва. У Херсонській області курортно-рекреаційні території прилягають до долин Дніпра, Інгульця, узбережжя Каховської водойми, Дніпровського лиману, Чорного та Азовського морів. Функціонують курорти Гола Пристань, Скадовськ і курортна місцевість Арабатська Стрілка. Чорноморське узбережжя Кримського півострова насичене рекреаційними закладами. Причорноморський район – один із найбільших центрів туризму міжнародного значення. Численні пам'ятки історії, архітектури, археології, екзотичні природні об'єкти, м’який клімат є передумовами успішного розвитку пішохідного, автомобільного, водного та інших видів туризму.

Протяжність залізничних магістралей загального користування становить понад 3500 км. Найбільшими залізничними вузлами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ. Діє морська міжнародна залізнична поромна переправа Іллічівськ – Варна (Болгарія). Загальна довжина автомобільних шляхів із твердим покриттям – більше 25 тис. км. Основні автомобільні шляхи державного та міжнародного значення: Миколаїв-Одеса-Кишинів, Миколаїв-Херсон-Сімферополь, Миколаїв-Кіровоград, Рені-Ростов-на-Дону. Морський транспорт в основному забезпечує каботажні перевезення, має державне та міжнародне значення (порти – Одеса, Херсон, Генічеськ, Скадовськ, Миколаїв, Очаків). Судноплавство здійснюється Дніпром (річкові порти: Херсон, Нова Каховка, Гола Пристань), а також Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем (порти: Миколаїв, Вознесенськ).

На території Причорноморського економічного району прокладено траси нафтогонів Кременчук-Херсон, Снігурівка-Одеса; газогону Шебелинка-Одеса; аміакогону Тольятті-Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення знаходяться в Одесі (два), Миколаєві та Херсоні. В районі сформувалися такі промислові вузли: Одеський, Миколаївський, Херсонський.

Виходячи з особливостей господарського комплексу району, можна визначити пріоритетні галузі його господарства, що можуть здійснювати інноваційний розвиток:

-сільськогосподарське виробництво культур, для яких є сприятливі природно-кліматичні умови виробництва та матеріально-технічна база (зернових, баштанних культур, плодово-ягідних культур та овочів);

-харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції. Можливе розширення асортименту вироблення харчової продукції, підвищення її конкурентоспроможності на внутрішньому ринку району, в межах ринку України та за кордоном;

-туристично-рекреаційна інфраструктура, розбудова сервісу та індустрії розваг. Комплекс туристичних послуг, що можуть надаватися на території району, не має аналогів;

-енергетична інфраструктура. Причорномор’я має невичерпні можливості впровадження нових та відновлювальних джерел енергії;

-нові, в тому числі високі, технології. Наукові центри району мають значний досвід, потенціал та можливості розвитку нових технологій, зокрема хімічних та біотехнологій, створення нових матеріалів та речовин, унікальних технологій тваринництва і рослинництва;

-машинобудування та приладобудування. Потенціал промислових підприємств Причорноморського економічного району не використовується повною мірою. Є перспективи розвитку суднобудування, приладобудування, сільськогосподарського машинобудування, обробки металів.

Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розташуванням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрайональних організаціях – Асамблеї європейських районів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС).

Одеська область є частиною морського фасаду України. Вона розташована на перетині найважливіших міжнародних водних шляхів. Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі – у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; річка Дністер зв’язує область з Молдовою, а Дніпро – з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення і реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів – з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв’язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.

Поряд з дуже вигідним транспортно-географічним розташуванням Одещина має сприятливі умови, що в цілому формують високий природноресурсний потенціал району.

Головне природне багатство Одеської області – її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У поєднанні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал району. В області понад 2, 5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більше 2 млн. га ріллі, понад 80 тис. га виноградників і садів.

Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10 % оброблюваних земель зрошуються.

Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал району, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Економіка Одещини відіграє дуже помітну роль у господарському комплексі України. Область виконує такі функції:

-є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни, обслуговує міжнародні транзитні вантаже- і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;

-є провідним районом України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, пов’язаних з використанням ресурсів моря і світового океану;

-є одним з найбільш перспективних районів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;

-має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності районального і національного масштабу;

-є одним з найбільш перспективних рекреаційних районів приморського типу;

-виділяється як важливий район інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного землеробства й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;

-є одним з центрів машинобудування, легкої та хімічної промисловості районального і національного масштабу;

-виділяється завдяки наявності великих об’єктів природно-заповідного фонду районального, національного і міжнародного масштабу. Має гарні перспективи для розвитку біосферно-природоохоронного сектору економіки.

11.3. Стан економіки і перспективи розвитку Центрального економічного району

Район розташований у північно-центральній частині України. Площа району - 49, 8 тис. км². Населення - 5, 8 млн. осіб (табл. 11. 3). Центральний район охоплює територію Черкаської, Київської областей та м. Київ.

Таблиця 11.3. Географічна та адміністративна характеристика Центрального економічного району

Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше – геополітичне. Територія Центрального району – це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. Київ як історичний, політичний, релігійний та культурний центр протягом сторіч політичне, економічно, духовно пов’язував інші українські землі навіть тоді, коли вони були у складі різних держав.

Територія району розташована у межах Східноєвропейської платформи. У тектонічному відношенні район складається з трьох частин: найбільший за площею – Український щит з виходами на поверхню кристалічних порід; на Лівобережжі – Дніпровсько-Донецька тектонічна западина; на крайньому північному сході до меж району заходить Воронезький масив, перекритий товщею осадових порід. На півдні району є родовища уранових руд. На металургійну сировину Центральний район не багатий. В Кіровоградській області можна відзначити Побузьке родовище нікелю. З нерудних копалин, окрім палива, виділяються графіт, каоліни, будівельна сировина (граніт, пісок, глина тощо); найбільші поклади цінної нерудної сировини розташовані на кристалічному щиті. Загалом мінеральні ресурси Центрального району не відіграють визначної ролі в побудові його народногосподарської структури.

Більш істотну роль в економіці району відіграють агрокліматичні й лісові ресурси. Територія Центрального району розташована в трьох природних зонах: мішаних лісів (Полісся), лісостепу та північного степу. Зональна різноманітність зумовлює багатогалузеву структуру сільського господарства. Район достатньо забезпечений вологою і теплом. Якість ґрунтів поліпшується в напрямі з північного заходу на південний схід – від дерново-підзолистих (північ Київської області) до типових і звичайних чорноземів (Черкаська область). Південна частина Центрального району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни.

Чималі пасма лісів зосереджені переважно в Київській області. Найбільш поширені породи – сосна, дуб, береза, осика, липа. Центральний район – другий за значенням постачальник деревини в країні (після Західноукраїнського).

Водними ресурсами, на тлі загального дефіциту в країні, Центральний район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

У внутрішньому поділі праці Центральний район спеціалізується на неметаломісткому машинобудуванні, машинобудуванні сільськогосподарських машин та пристроїв, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

Визначне положення Києва зумовлює певну нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі й види виробництва зосереджено в столиці та околичних містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Головні галузі спеціалізації господарства району: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри – Київ, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові.

Транспортне машинобудування зосереджене у Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Умань, Ніжин.

Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й «тонкою хімією» (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в Києві, Черкасах. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві – виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство й лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Чернігів, Бровари.

Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на довізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Біла Церква (трикотаж, взуття).

Агропромисловий комплекс Центрального району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство.

Харчова промисловість – одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М’ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість.

Транспортний комплекс – один з найбільш розвинутих в Україні. Його значення зумовлено центральним положенням району. Давній річковий шлях по Дніпру доповнюється сучасними транспортними засобами – залізницями, автошляхами, трубопроводами, які мають досить велику густоту. Київ – авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: Київ-Харків, Київ-Львів, Одеса-Київ-Москва, Київ-Кишинів-Бухарест-Софія, Київ-Брест-Варшава та інші.

Пріоритетні позиції в економіці Черкаської області належать аграрно-промисловому комплексу, в якому виробляється дві третини ВРП району. У промисловому виробництві переважають харчова – 39, 9 % та хімічна промисловість – 29, 6 %. Серед інших галузей промисловості слід назвати машинобудування (8 % у загальній структурі промислового виробництва), целюлозно-паперову (5 %) та легку промисловість (1 %).

Головні концептуальні засади функціонування промислового комплексу Чернігівської області полягають у більш повному використанні наявного природного, трудового, виробничого потенціалу, підвищенні (ефективності виробництва, диверсифікації виробничих потужностей у напрямі їх більшої орієнтації на потреби ринків виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, розширення взаємовигідного економічного співробітництва промислових підприємств Чернігівської області з підприємствами інших районів України, країн СНД, створення економічних передумов для розвитку соціальної сфери.

Основу спеціалізації промисловості області у національному поділі праці у 1990 р. визначали легка промисловість, машинобудування та машинна обробка, а також хімічна та нафтова промисловість. У галузевій структурі за обсягом виробленої продукції перше місце у 1990 р. належало легкій промисловості (35, 4 %), а починаючи з 1995 р. – харчовій промисловості. Варто відзначити, що питома вага легкої промисловості з 1990 по 2008 р. зменшилася у 8, 45 рази, а машинобудування та металообробки – у 3, 8 рази. Питома вага харчової промисловості зросла більш ніж удвічі.

Центральний район характеризується нерівномірністю рівнів розвитку окремих йога частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні) то Черкаська – рівень, вищий середнього.

11.4. Стан економіки і перспективи розвитку Донецького економічного району

Район розташований на сході і південному сході країни. Площа його - 53, 2 тис км². Населення – майже 7 млн. осіб (табл. 11.4).

Таблиця 11.4. Географічна та адміністративна характеристика Донецького економічного району

Район охоплює Донецьку і Луганську області. Донецький район має вихід до Азовського моря і знаходиться на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні природні ресурси (родючі ґрунти, кам’яне вугілля, кухонну сіль, кіновар, основну ртутну руду, будівельні матеріали та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька - 90% населення, Луганська - 87% населення). Переважна частина населення зайнята в промисловості.

Є гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький район в Україні найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів.

У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайональні і міжнародні зв’язки. Провідна галузь району - вугільна промисловість.

Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни. Чорна металургія - це галузь, на якій спеціалізується Донецький район. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні заводи - Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський.

Видобувають у районі флюсові вапняки та вогнетриви. Кольорова металургія набагато поступається чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький район має також потужну хімічну промисловість. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод, Слов’янське виробниче об’єднання «Хімпром»). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби - в Лисичанську. Сажа постачається із Стаханова. У районі добре розвинулося важке машинобудування. Найбільші його підприємства знаходяться в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне-і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості - у Макіївці, Дебальцевому, Слов’янську. Прокатне машинобудування забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози - Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють сільськогосподарські машини, в Первомайську Луганської області - електродвигуни для врубових машин. Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов’янську і Торзі. Район має потужну будівельну індустрію, підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найбільшого розвитку досягла цементна та скляна промисловість. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад З млн. га. З них близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% - під кормовими. У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Тваринництво має молочно-м’ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині району сільське господарство має приміський характер. Південь і північ Донецького району спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. Підприємства, що переробляють сільське господарство продукцію, зосереджені переважно у найбільших промислових вузлах, їхня продукція - борошномельно-круп’яна, м’ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в районі соляна промисловість. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша в нашій країні і становить 56 км на 1000 км² території. Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк-Дніпропетровськ, Донецьк-Артемівськ-Харків, Луганськ-Дебальцеве-Донецьк-Запоріжжя. Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького економічного району - територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов’язана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов’язаних з вуглевидобувною промисловістю. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і ерергомісткості. Надзвичайно гострою є проблема водопостачання. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.