Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 4 страница

Незалежно від рівня розвитку регіону, соціальна політика має бути спрямована на згладжування (вирівнювання) міжрегіональних диспропорцій.

Крім того, якість управлінських рішень щодо реалізації регіональної соціальної політики потребує від управлінців врахування показників типології регіонів (розвинутий, середнього рівня, депресивний тощо). Проте, основна вимога, що повинна бути дотримана при побудові такої типології, пов’язана з забезпеченням порівнянності даних.

Групування показників, що можуть бути використані для характеристики соціальної ситуації у регіонах, може здійснюватися відповідно до поділу соціальної політики на такі сектори: демографія; праця; особисті доходи; соціальна інфраструктура; соціальні витрати регіону.

Зазначеним секторам відповідають певні фактори регіоналізації та рішення і заходи соціально-економічного характеру (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. Підходи до регіональної соціальної політики

Добір конкретних показників із джерел адміністративної статистики здійснюється експертами. Проте розробка і реалізація планів з відповідальністю за їх ефективність має базуватись на проведенні такої соціальної політики, що забезпечуватиме згладжування та вирівнювання міжрегіональних диспропорцій, тобто «просування» регіонів зі сприятливою соціально-економічною ситуацією до тих регіонів, де соціальна ситуація носить кризовий характер.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Дослідження фахівців США, Японії, Ізраїлю, Франції, Росії свідчать, що здоров’я людини залежить, у першу чергу від якості життя. Особливу популярність дослідження якості життя надбали впродовж двох останніх десятиліть. Всесвітня організація охорони здоров’я ухвалила рішення про створення уніфікованого міжнародного інструменту оцінки якості життя, яке ґрунтується на дослідженні шести сфер:

- фізична сфера (біль і дискомфорт; життєва активність, енергія і стомлюваність; сон і відпочинок);

- психологічна сфера (позитивні відчуття; мислення, здібність до навчання, пам'ять і пізнавальні функції; самооцінка; образ тіла і зовнішність; негативні відчуття);

- рівень незалежності (мобільність, здатність виконувати повсякденні справи, залежність від медикаментів і лікування; працездатність);

- соціальні відносини (особисті взаємостосунки, соціальна підтримка, сексуальна активність);

- навколишнє середовище (медична і соціальна допомога: доступність і якість; фізична безпека і захищеність; можливості для відпочинку, організації дозвілля і їх використовування; навколишнє фізичне середовище: забруднення, шум, привабливість; домашнє оточення; фінансові ресурси; транспорт);

- духовна сфера (духовність, релігія, переконання).

Значну роль у підвищенні якості життя виконують рекреація і туризм, оскільки саме вони дають могутній поштовх для активного повноцінного життя людини.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають відмінності цивілізаційного і формаційного підходів у сприйнятті суспільства?

2. Що являє собою соціальна сфера? Які види економічної діяльності формують соціальну сферу?

3. Розкрийте зміст поняття соціальної структури.

4. Які існують форми соціалізації економіки?

5. Зміст і завдання регіональної соціальної політики.

Тестове завдання 10

1. Сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася на тій чи іншій території разом із відносинами між індивідами й соціальними спільностями, а також між самими соціальними спільностями:

а) суспільство;

б) цивілізаційний підхід у сприйнятті суспільства;

в) формаційний підхід у сприйнятті суспільства;

г) соціальна сфера.

2. Об’єктивний поділ суспільства на спільноти, ролі, верстви, групи тощо, вказуючи на різне становище людей у відношенні одне до одного за численними критеріями:

а) соціальна структура;

б) сфера обслуговування;

в) соціальне угруповання;

г) соціальна сфера.

3. Установлення приватної власності на майно, яке внесене до спільного виробництва, що оформляється за допомогою випуску акцій:

а) форма соціалізації економіки у корпоративному секторі;

б) форма соціалізації економіки у державному секторі;

в) форма соціалізації економіки у неприбутковому секторі;

г) форма соціалізації економіки у кооперативному секторі.

4. Сукупність, комплекс певним чином взаємопов’язаних і дієвих елементів які складають єдине ціле:

а) сфера обслуговування;

б) система;

в) соціальна система;

г) соціальна сфера.

5. До функцій сфери обслуговування не входить:

а) забезпечення грошового обігу і функціонування грошово-кредитної системи;

б) збільшення тривалості періоду працездатності в осіб старшого віку і зниження втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність (охорона здоров’я, фізична культура);

в) запобігання зниженню продуктивності праці впродовж робочого дня (громадське харчування, пасажирський транспорт);

г) забезпечення умов для відпочинку працівників, підвищення їхнього культурного рівня (житлове господарство, культура, мистецтво).

6. Встановлення параметрів, що викликають зміни в структурі доходів населення, як інструмент регіональної соціальної політики відповідає її спрямованості щодо:

а) соціальної інфраструктури;

б) демографії;

в) особистих доходів населення;

г) соціальних витрат регіону.

7. Питання виховання, освіти, культури, спорту, координація питань охорони здоров’я, захисту родини, материнства, батьківства і дитинства, соціального захисту і соціального забезпечення знаходяться у компетенції:

а) центральних державних органів влади;

б) місцевих державних органів влади;

в) державних органів влади;

г) неприбуткових організацій.

8. Встановлення приватної власності на майно, яке внесене до спільного виробництва, що оформляється за допомогою випуску акцій:

а) форма соціалізації економіки у корпоративному секторі;

б) форма соціалізації економіки у державному секторі;

в) форма соціалізації економіки у неприбутковому секторі;

г) форма соціалізації економіки у кооперативному секторі.

9. Сфера суспільної діяльності, в якій здійснюється виробництво послуг, доведення їх до споживачів, а також обслуговування процесу споживання для задоволення потреб населення:

а) соціальне угруповання;

б) соціальна структура;

в) соціальна сфера;

г) суспільство.

10. Процес зростання людських можливостей в інтересах людини і власними силами людини, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям:

а) соціалізація економіки;

б) рівень життя;

в) сфера обслуговування;

г) людський розвиток.

11. Суспільство вважають складноорганізованою системою, в якій у гармонійному зв’язку живуть і взаємодіють усі її ланки (частини): економічна, політична, релігійна, військова тощо:

а) цивілізаційний підхід у сприйнятті суспільства;

б) соціальна сфера;

в) формаційний підхід у сприйнятті суспільства;

г) суспільство.

12. Організація адресної соціальної підтримки малозабезпечених на основі базового соціального стандарту – прожиткового мінімуму як інструмент регіональної соціальної політики відповідає її спрямованості щодо:

а) соціальної інфраструктури;

б) особистих доходів населення;

в) демографії;

г) праці.

13. Сукупність людей, які мають спільні соціальні ознаки: соціальні зв’язки, ціннісні орієнтації, традиції, погляди:

а) соціальна структура;

б) соціальне угруповання;

в) соціальна сфера;

г) суспільство.

14. Система кількісних і якісних показників загального споживання населенням природних, матеріальних і духовних благ, ступінь задоволення потреб у цих благах на даному етапі розвитку суспільного виробництва й виробничих відносин:

а) соціалізація суспільства;

б) рівень життя;

в) соціальна структура;

г) соціальна сфера.

15. Базою розвитку суспільства вважається суперечність між продуктивними силами й виробничими відносинами:

а) суспільство;

б) соціальна сфера;

в) формаційний підхід у сприйнятті суспільства;

г) цивілізаційний підхід у сприйнятті суспільства.

ТЕМА 11

Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

11.1. Стан економіки і перспективи розвитку Прикарпатського економічного району.

11.2. Стан економіки і перспективи розвитку Причорноморського економічного району.

11.3. Стан економіки і перспективи розвитку Центрального економічного району.

11.4. Стан економіки і перспективи розвитку Донецького економічного району.

11.5. Стан економіки і перспективи розвитку Придніпровського економічного району.

11.6. Стан економіки і перспективи розвитку Східного економічного району.

11.7. Стан економіки і перспективи розвитку Подільського економічного району.

11.8. Стан економіки і перспективи розвитку Поліського економічного району.

Рис.11.1. Співвідношення території економічних районів України

Рис.11.2. Співвідношення населення економічних районів України

Рис.11.3. Структура виробництва валового регіонального продукту за районами України

Рис.11.4. Виробництво валового регіонального продукту за економічними районами України у розрахунку на одну особу населення, тис. грн/ рік[1]

11.1. Стан економіки і перспективи розвитку Прикарпатського економічного району

Прикарпатський економічний район розташований на заході країни. Межує з п’ятьма державами Європи. Площа району - 56, 6 тис. км². Населення - 6, 5 млн. осіб (табл. 11. 1). Прикарпатський район охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей.

Природні умови економічного району в усіх його областях дуже різноманітні, що переважно пов’язано з проходженням Карпат. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів України. Ґрунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні - на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні - в горах.

Таблиця 11.1. Географічна та адміністративна характеристика Прикарпатського економічного району

Важливою характеристикою кожного району є його природно-ресурсний потенціал – мінеральні, водні, земельні, лісові, природно-рекреаційні ресурси. У структурі ресурсного потенціалу передгірна та гірська зони Прикарпаття краще забезпечені водними, лісовими та природними рекреаційними ресурсами, недостатньо – мінеральними й земельними. Прикарпатський район має найбагатші в країні лісові ресурси. Район багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам’яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на території Львівської та Івано-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та Івано-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті - баритових руд. У районі великі і різноманітні поклади будівничих матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській області трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За кількістю джерел мінеральних вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський район не має собі рівних у країні.

За рельєфом, ґрунтовим покривом, кліматом та антропогенним навантаженням на земельні ресурси передгірна та гірська зони Прикарпатського економічного району є одними із найскладніших в Україні. Через економічну скруту, недооцінку застосування протиерозійних заходів та органічних добрив в останні десятиріччя вміст гумусу в орному шарі зменшився на 20-30 %, зросли площі сильнозмитих ґрунтів, які необхідно виводити з активного землекористування на консервацію. При дефіциті ресурсів і коштів, у тому числі й на впровадження ефективних ґрунтоохоронних заходів, важливим напрямом зменшення ерозійних процесів, подальшої деградації ґрунтового покриву є продовження робіт щодо вилучення з активного обробітку малопродуктивних та еродованих земель. З активного обробітку протягом 2000-2010 рр. буде вилучено, у передгірній та гірській зонах Чернівецької області 6803 га земель шляхом залуження сумішами бобово-злакових багаторічних трав. У перспективі поліпшені від консервації землі, при відповідному ґрунтозахисному землеробстві, враховуючи малоземелля на одну особу населення, можна буде частинами використовувати і в ґрунтозахисних сівозмінах. За рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями, що припадає на одного жителя (0, 60 га), передгірна та гірська зони Прикарпаття належать до малоземельних. По Україні цей показник становить 0, 87 га. Ще в гіршому становищі знаходиться досліджуваний район щодо забезпечення найпродуктивнішими – орними землями, яких на одного жителя припадає 0, 35 га, тоді як по Україні цей показник становить 0, 68 га.

В економічному та соціальному розвитку передгірної та гірської зон Прикарпатського економічного району винятково важливе значення належить лісовим ресурсам (49, 6 %). Ліс має для району водорегулювальне, протиерозійне, рекреаційне, кліматичне й екологічне значення. У соціальному відношенні ліс, лісорозведення, лісорозробка, заготівля і переробка лісосировини, деревообробка є важливими об’єктами використання порівняно великої, а в гірських районах переважаючої частини робочої сили, що забезпечує зниження рівня безробіття.

Передгірна та гірська зони області мають сприятливі природно-кліматичні умови та рекреаційні ресурси для відпочинку, туризму (в тому числі міжнародного) та лікування населення.

Карпатський район має високу середню густоту населення, показники якої перевищують середню густоту в країні (115 осіб на 1 км²). Населення розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських районах густота населення різко зменшується. Кількість міського населення не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст населення в районі вищий від середнього в країні. На якісні соціально-демографічні характеристики трудових ресурсів суттєво впливає вікова структура, яка на 58 % складається з активної частини, на 23 – з пасивної та на 19 % – з потенційної частини. Тобто у загальній чисельності постійного сільського населення більше половини – особи працездатного віку, майже третина – старше працездатного віку. Характерною особливістю сучасного розвитку господарської системи району є експорт трудових ресурсів. Мають місце сезонна й вахтова міграція з межах України, Росії, Польщі, Чехії, Туреччини, Угорщини, Німеччини, Італії, Греції га інших країн. Не знаходячи роботу в районі, значна ластка трудових ресурсів вимушена шукати її за його межами.

Промисловість - провідна галузь господарського комплексу району. Тут розвинуті машинобудування і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будівельна індустрія. Машинобудування і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну організацію. Переважає неметаломістке трудомістке машинобудування, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна промисловість, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інструментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин. У районі добре розвинута хімічна промисловість, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, природного газу, кам’яного вугілля. Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. До лісової і деревообробної промисловості району входить понад 70 підприємств. Вони сформували потужний Карпатський лісовиробничий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна промисловість найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова - в малих і середніх містах, лісохімія - в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка промисловість набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карпатському районі розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в районі також промисловість будівничих матеріалів. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили виробництво цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення будівельної кераміки і фаянсу, скла. Основна частина підприємств будівельної індустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Відповідно до природних умов передгірної та гірської зон району сформована система ведення сільського господарства. Аграрне виробництво має багатогалузевий характер. Рослинництво представлене льонарством, кормовиробництвом, картоплярством, овочівництвом і в менших обсягах виробництвом зернових і буряківництвом. У тваринництві розвиваються вівчарство, скотарство та свинарство, які є основною галуззю сільського господарства. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію сільськогосподарських і переробних підприємств. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м’ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах переважають молочно-м’ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей сільське господарство сформувалися м’ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп’яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової промисловості.

Карпатський район має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей загального користування становить 2898 км. Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають довжину 18 тис. км. Найбільші транспортні вузли району - Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Промисловими вузлами району є Львівський, Дрогобицький, Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, Івано-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. З Карпатського району вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани і інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, сільське господарство машини і обладнання для нафтової та газової промисловості, технологічне устаткування для легкої промисловості і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінеральні води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. Підприємства Карпатського району працюють на металі з Донбасу і Придніпров’я, з різних районів країни одержують комплектуючі деталі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, сільське господарство машини, автомобілі, технологічне обладнання для харчової промисловості, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат району є низький рівень промислового розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що район межує з п’ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

Перспективи рекреаційного розвитку, особливо об’єктів що знаходяться у гірській місцевості, визначають спосіб ведення сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з реформуванням аграрних відносин забезпечення агропродукцією санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв, спортивних і туристичних закладів тощо здійснюється в основному приватними господарствами.

Закарпатська область має аграрно-індустріальну спеціалізацію господарства. За останні роки в господарстві області відбулися серйозні структурні зміни, які виражаються в збільшенні питомої ваги лісової, дерево обробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість продукують заготовки з деревини, пиломатеріали, картон. Машинобудування і металообробка представлені виробництвом верстатів, гідравлічних пресів, виробів радіоелектронної промисловості. Легка промисловість спеціалізується на випуску швейних трикотажних виробів, шкіряного взуття. Основну час ку промислового виробництва Закарпатської області забезпечує харчова промисловість. Крім традиційних підприємств з переробки молока, м’яса, виробництва хліба та інших продовольчих товарів, в області є декілька плодовоконсервних заводів, тютюнове виробництво і розвивається виноробство.

Промисловість є однією з провідних галузей економіки Івано-Франківської області. Протягом останніх років намітилася стійка тенденція дія зростання обсягів виробництва промислової продукції в хімічній та нафтохімічній промисловості, що зумовлено, насамперед, оптимальним завантаженням потужностей нафтохімічного комплексу ЗАТ «Лукор», де суттєво зросли обсяги випуску поліетилену, етилену, пропілену, бензолу та іншої продукції. Майже третина промислового виробництва в області припадає на нафтовий та нафтопереробний комплекс, а близько 15 % промислового виробництва складає частка Бурштинської ТЕС.

У сільськогосподарському виробництві зайнята третина населення Прикарпаття. В Закарпатській області функціонують 2 цукрозаводи, 14 підприємств з переробки молока, 3 м’ясопереробні комбінати, 3 спиртзаводи, та 2 пивзаводи.

Львівська область – індустріально-аграрний район. Більше половини промислового виробництва області забезпечують харчова промисловість, переробка сільськогосподарської продукції, машинобудування, виробництво та розподілення (транспортування) енергоносіїв. Харчопереробна галузь займає значну частку у промисловості області. Тут зосереджено понад 130 потужних підприємств та більше 1200 малих переробних цехів. Найбільший приріст виробництва спостерігається для підприємств, що представляють пивоварну, спиртову лікеро-горілчану, молокопереробну, безалкогольну, жиро олійну та кондитерську галузі.

Чернівецька область відноситься до категорії індустріально-аграрних. Разом з традиційними галузями промисловості – легкою, харчовою, деревообробною — розвинуті хімічна, металообробна галузі, приладо- і машинобудування. Область дає 100 % загальноукраїнського виробництва нафтоапаратури (ТОВ «Чернівецький машинобудівний завод»), близько 15 % панчішно-шкарпеткових виробів (АТ «Мальва»). Серед інших підприємств слід виділити: ПО «Чернівцілегмаш» (в’язальні автоматі і запасні частини для них), завод «Гравітон» (інтегральні схеми, товари складної побутової техніки), ВАТ «Кварц» (виробництво оптико-електронної техніки), ВАТ «Електронмаш» (засобі обчислювальної техніки) та АТ «Чернівецький хімзавод».

В області сформовано могутній інтелектуально-виробничий потенціал на підприємствах радіоелектроніки і приладобудування. Промисловий потенціал області формують понад 200 промислових підприємств, обсяг виробництва яких складає 0, 4 % від промислового виробництва загалом по Україні.

У машинобудуванні провідні позиції займає виробництво нафтогазопереробного устаткування. У лісовій і деревообробній промисловості – виробництво пиломатеріалів, фанери, меблів; у промисловості будівельних матеріалів – виробництво цегли, толі, кераміки, залізобетонних конструкцій; у легкій промисловості – виробництво швейних і трикотажних виробів, бавовняних тканин; у харчовій промисловості – виробництво цукру, хлібобулочних виробів, спирту, соняшникової олії, м’яса, молока, плодоовочевих консервів.

11.2. Стан економіки і перспективи розвитку Причорноморського економічного району

Район розташований на півдні країни. Площа району - 114, 3 тис. км². Населення - 6, 7 млн. осіб (табл. 11. 2). Причорноморський район охоплює територію Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та АР Крим, м. Севастополь.

Таблиця 11.2. Географічна та адміністративна характеристика Причорноморського економічного району

Район має зручне географічне розташування, бо розміщений на перетині державних і міжнародних шляхів Азово-Чорноморського басейну. Його приморське розташування сприяє розвиткові портового і рекреаційного господарств. На території Причорноморського району прокладено важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, що поєднують економічні райони України з багатьма іноземними державами.

Невеликі поклади бурого вугілля залягають в Єланецькому районі Миколаївської області та біля міст Рені і Болград на Одещині. Торф залягає в Херсонській та Миколаївській областях. На півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу. Перспективним щодо їхнього видобутку є також шельф Чорного моря. Причорноморський район добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії – різноманітними вапняками, глинами, кварцовими пісками, мергелем, каоліном тощо. Будівельні матеріали поширені всюди, але найбільше їх зосереджено в Одеській області. Численні озера та лимани є цінними джерелами сировини для хімічної промисловості, оскільки у них зосереджено значні запаси солей натрію, хлору, брому, йоду, магнію. У цих водоймах Причорноморського району наявні лікувальні ресурси – грязі, ропа. Найбагатші на них Куяльницький і Хаджибейський лимани Одеської області. Чималі запаси у районі і мінеральних джерел.