Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації підприємств

Кризові явища в економіці, спричинені зниженням купівельної спроможності населення і падінням виробництва, зумовлюють необхідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва, що практично можу бути реалізовано шляхом проведення реструктуризації підприємств, які є потенційно конкурентоспроможні.

Правовою основою проведення реструктуризації в Україні є Закон України “Про банкрутство”, Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також “Методичні рекомендації щодо проведення реструктуризації державних підприємств”.

Процес реструктуризації в Україна має власну історію розвитку, потреба в ньому зародилася із розпадом Радянського Союзу і розвивалася разом з необхідністю структурної перебудови національної економіки при переході від командно-адміністративних принципів господарювання до ринкової економіки. Відповідно до рівня розвитку вітчизняного бізнесу та бізнес-середовища змінювався і характери реструктуризації вітчизняних підприємств.

Перший етап реструктуризації вважався антикризовим, його технологія передбачала процес активного поділу підприємств на дрібніші економічні одиниці, або ж просто проведення масштабних змін організаційної структури підприємств. Даний етап не відзначався особливою цілісністю та ринковою логікою, оскільки такі поняття як “клієнт”, “ринок”, “стратегія” ще не були домінуючими, а тому цілі реструктуризації зводилися до заходів, спрямованих на виживання підприємств та їх вихід із кризового стану. При цьому реструктуризації підлягали, як правило, слабкі. Неплатоспроможні підприємства, що перебували на межі банкрутства.

Основними варіантами проведення реструктуризації на першому етапі були:

– перепрофілювання підприємств;

– виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності;

– виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб;

– злиття двох і більше підприємств з утворенням нової юридичної особи.

Наступним, другим етапом реструктуризації була ринкова (маркетингова) реструктуризація. Змінюється зміст реструктуризації, її логіка підпорядковується одній ключовій задачі – розумінні ринку та власної клієнтської бази, вивченні прогнозів і тенденцій його розвитку. Для даного етапу розвитку реструктуризації характерним було створення маркетингових підрозділів, упровадження системи управління витратами, продаж зайвих активів, при цьому підприємства не ділилися, а набували статусу ринкового суб’єкта господарювання.

Маркетингова реструктуризація також мала перехідний характер, який виявив невідповідність принципів організації управління, які склалися раніше, умовам господарювання, які зазнали змін. На зміну стратегії виживання почала приходити стратегія рішучого оновлення технології виробництва, збуту і самого управління, тобто відбуваються зміни усіх процесів, а реструктуризаційні заходи набувають інноваційного характеру.

Сьогодні світовий технологічний розвиток рухається в напрямку трансформаційного процесу, а інноваційний характер змін зумовлює перетворення реструктуризації в іншу якість, в її вищий прояв – трансформацію, яка є третім етапом розвитку процесу реструктуризації. Трансформація сигналізує про значно глибші, комплексні зміни, зокрема і про зміни в культурному середовищі, в системі базових цінностей і мотивів поведінки людей. Зміни й виробничих процесах, стратегії, структурі та культурі можуть здійснюватися поступово або ж радикально. У цьому контексті говорять про еволюційну (у межах організаційного розвитку) та революційну (у межах реінжинірингу господарської діяльності) моделі трансформації. Трансформація вимагає використання адекватних її суті технологій, зокрема динамічного бізнес-планування, що допомагає швидко пристосувати структуру підприємства до зміненої ситуації. Еволюційний шлях реструктуризації показує, о підприємство повинно постійно стежити за основними компонентами навколишнього середовища і робити висновки щодо своїх потреб у певних змінах.

В Україні особливо актуальним є використання реструктуризації в процесі реформування та відродження машинобудівної галузі національної економіки, яка протягом останніх кількох років працює в умовах дефіциту оборотних засобів та інвестицій в основних капітал, що призводить до значного скорочення ресурсно-технологічного потенціалу галузі. У машинобудуванні є технології, які можуть стати джерелом економічного росту (технології енергетичного машинобудування, виробництво устаткування для металообробки, військова техніка тощо), а тому необхідним є перетворення структури виробництва із урахуванням ринкових відносин і формування стратегії розвитку машинобудування ї, орієнтованого на інноваційну модель.

Реструктуризація великих машинобудівних заводів може проводитися за такою схемою:

– виділення від них спеціалізованих виробництв деталей і агрегатів, технологія виготовлення яких відрізняється від основної технології виробництва.

– перетворення великих заводів у складальні, оточені малими високопродуктивними підприємствами, які постачають продукцію складальним.

Малі і середні підприємства можуть забезпечити продукцією споживачів, незалежно від їх галузевої приналежності, що дозволить створити багатосерійне виробництво із використанням сучасного високоефективного устаткування.

Проведення реструктуризації (розосередження виробництв на багатьох спеціалізованих підприємствах) буде ефективним тільки на основі інноваційних схем управлінням. В результаті великі виробництва перетворюються у центри управління усіма підприємствами.

Вважається, що процесам реструктуризації підлягають, як правило, слабкі неплатоспроможні підприємства, що перебувають на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації.

Зарубіжний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому.