Сутність і характеристика реструктуризації підприємства. Види та форми реструктуризації

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов’язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку підприємств та економіки в цілому. Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого, – через ліквідацію або повне перепрофілювання збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку і застарілою логікою дій підприємства. Реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.

За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” процес реструктуризації підприємства визначений як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, технічних та правових заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволення вимог кредиторів.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки й виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств. Реструктуризація підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Процес реструктуризації можу бути спричинений низкою зовнішніх та внутрішніх причин:

а) до зовнішніх реструктуризаційних факторів належать:

– технологічний прогрес (нові технології, передові методи комунікації та зв’язку, зниження витратна обробку даних, ефективні транспортні мережі);

– міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар’єрів, підвищення мобільності робочої сили, утворення міжнародних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

– докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення темпів розвитку економіки країн, агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зниження рівня державного регулювання економіки);

– зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та східної Європи і Азії, зростання частки приватного сектору)4

– урядова політика (податкова, митна, кредитна, соціальна, інформаційна).

а) до внутрішніх реструктуризаційних факторів належать:

– незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

– слабкий фінансовий менеджмент (з питань управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління витратами);

– неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

– високі витрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні витрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу;

– слабка робота служби маркетингу;

– конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Розрізняють такі взаємозв’язані форми і види реструктуризації підприємств.

1. За тривалістю періоду реструктуризація буває:

– Оперативна реструктуризація підприємства передбачає розв’язання двох основних проблем: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів його діяльності. Період оперативної реструктуризації триває біля 3–4 місяців. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, серед яких:

– зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

– створення і виокремлення нових структурних підрозділів;

– оперативне зниження дебіторської заборгованості;

– зменшення величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тому числі запасів допоміжних матеріалів);

– відмова від пайової участі в інших підприємствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність останніх;

– скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

– аналітична оцінка й припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства та обґрунтованих з позицій розвитку ринку.

Такими чином комплекс заходів оперативної реструктуризації містить насамперед заходи зі зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу.

– Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує довготермінову конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідним є визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети.

Для проведення аналізу і реформування підприємства необхідно обґрунтувати мету реструктуризації, яку можна сформулювати так: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, з іншого – відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи.

2. Залежно від об’єкта змін виділяють:

– Організаційно-правову реструктуризацію, що характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, змінами організаційної структури та власника державних підприємств.

– Економічну реструктуризацію, яка покликана забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики тощо.

– Технічну реструктуризацію, яка пов’язана із забезпеченням такого стану підприємства, при якому воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, “ноу-хау”, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

– Управлінську реструктуризацію, що полягає в підготовці та перепідготовці персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

– Фінансову реструктуризацію, яка стосується управління пасивами підприємства, а саме його заборгованістю; передбачає зміну структури пасивів шляхом відстрочки погашення заборгованості, зниження відсоткової ставки щодо заборгованості, визначення більш вигідної для підприємства схеми погашення заборгованості, заміни частки заборгованості на акції, анулювання части або всієї заборгованості чи отримання від кредиторів нових позик чи гарантій.

3. За метою змін буває:

– санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього.

– адаптаційна (прогресивна) реструктуризація використовується при відсутності кризи, але при прояві негативних тенденцій з метою їх подолання і пристосування підприємства до нових ринкових умов.

– випереджаюча реструктуризація має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість змін умов функціонування і прагнуть посилити свої ключові позиції та зберегти конкурентні переваги.

4. Залежно від масштабу та повноти вирішуваних проблем розрізняють:

– часткову або так звану обмежену реструктуризацію, яка проводитьсядля відновлення економічної і технічної життєздатності підприємства. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового левериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів. Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо.

– комплексну реструктуризацію, яка застосовується, коли проблеми підприємства є більш суттєвими. Комплексна реструктуризація передбачає проведення фінансової реструктуризації та охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної і технологічної політики, зміни в менеджменті, організації, а тому “всебічна” реструктуризація триває здебільшого до трьох років.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію на підприємстві, зокрема визначити види продукції, яку виготовлятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу й нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Насамперед аналізують такі альтернативи:

– якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

– для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, “ноу-хау”, управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

– якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі, здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:

– зменшення витрат, підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю якості продукції;

– модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства;

– запровадження нової технології, доцільність якої ретельно обґрунтована.