Причини і симптоми банкрутства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди. У Законі України “Про банкрутство” визначено, що банкрутство – це пов’язана з недостачею активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

Однією з перших ознак руху до банкрутства є зниження прибутковості підприємства до рівня, нижчого за вартість його капіталу, тому вкладання коштів у таке підприємство стає невигідним. Кредитори одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигода їхніх вкладень у дане підприємство зменшується, а в зв’язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан технічної неплатоспроможності. Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зниження прибутковості підприємства або збільшення середньої вартості зобов’язань означає зниження його вартості. вартість підприємства – це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов’язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери у цьому разі втрачають свій капітал.

Основні причини банкрутства підприємства можна поділити на дві групи:

1. Зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати:

а) Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальних економічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу тощо.

б) Національні фактори: необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці, недосконалість законодавчої бази, низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, погіршення кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків.

2. В нутрішні, які безпосередньо залежать від роботи самого підприємства: недосконалість стратегічного планування та управління, неефективність механізму ціноутворення, недостатній рівень організації виробництва, недосконала організаційна структура, низький технічний рівень виробництва, недоліки в організації праці, зростання кредиторської і дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, брак довготермінового інвестування.

Основними симптомами банкрутства підприємства є:

– зменшення обсягів реалізації продукції;

– скорочення попиту на продукцію;

– зниження прибутковості виробництва;

– втрата покупців та клієнтів;

– збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів;

– неритмічність виробництва;

– низький рівень використання виробничого потенціалу;

– збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції;

– зниження рівня продуктивності праці;

– скорочення кількості робочих місць.

В процесі настання повної неплатоспроможності підприємства розрізняють такі стадії банкрутства:

1. Приховане банкрутство, що характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продажу не зменшується, працівників не звільняють, репутація підприємства не погіршується, але невелика група фахівців вже усвідомлює погіршення стану підприємства.

2. Фінансова нестійкість характеризується порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів, затримкою подання звітності, зміною структури балансу і фінансових результатів, підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

3. Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги, при цьому виникає невідповідність грошових потоків та зовнішні конфлікти з партнерами.

Окрім явного (реального) банкрутства розрізняють:

– умисне банкрутство, яке проявляється в тому, що керівники чи власники підприємства свідомо роблять його неплатоспроможним.

– фіктивне банкрутство – завідомо неправдиве оголошення про неплатоспроможність підприємства для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Умови і механізм визнання підприємств банкрутами і порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо. Так, згідно із законом України “Про банкрутство” суб’єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки. Кредитором може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має претензії до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов’язань останнього.

Заява про банкрутство подається до господарського суду за місцем знаходження боржника і є підставою для порушення справи про банкрутство. ЇЇ можуть подати кредитори (крім тих, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. До заяви додаються список інших кредиторів; список підписаних боржником контрактів; список арбітражних чи інших судових справ боржника чи проти боржника.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання господарського суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України. У місячний строк від дня опублікування повідомлення Арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб – створити повноважний комітет.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тому числі сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації. У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення боржника. Першим етапом санації є перехід до санатора боргів боржника; другим – узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім – узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу.

Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.