Організація і наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств. Форми ліквідації підприємств-банкрутів

Причинами ліквідації (припинення діяльності) підприємств можуть бути:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися і немає жодної можливості його відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

3) жодний з планів реструктуризації чи санації не був схвалений кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути:

– добровільною, яка здійснюється з ініціативи власника чи при виникненні передбачених законом або установчими документами обставин;

– примусовою, що здійснюється на підставі рішення господарського суду при визнанні підприємства банкрутом.

Рішення про ліквідацію боржника може прийняти суд зі своєї ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Про визнання боржника банкрутом господарський суд ухвалює відповідну постанову, яка надсилається всім зацікавленим учасникам: засновнику підприємства; власнику майна; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб’єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод за участю боржника; державній службі зайнятості; профспілковим органам тощо.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом починається ліквідаційна процедура, що має певні юридичні наслідки:

– підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу виготовлення продукції у випадку, коли можливий її продаж;

– строк виконання всіх фінансових зобов’язань банкрута і зобов’язань щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

– припинення нарахування штрафів, відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;

– відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними і становити комерційну таємницю;

– скасовується арешт та інші обмеження, накладені на майно боржника;

– вимоги за зобов’язаннями боржника, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред’являтися в межах ліквідаційної процедури.

Постановою про визнання боржника банкрутом із представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів та Фонду держмайна (якщо банкрутом є державне підприємство) призначаються ліквідаційна комісія, завданням якої є:

1) управління майном банкрута;

2) здійснення інвентаризації й оцінки майна банкрута;

3) розпорядження ліквідаційною масою (майновими активами банкрута, на які з метою погашення боргу може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів);

4) вжиття заходів для стягнення дебіторської заборгованості;

5) реалізація майна підприємства;

6) здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна вартість збанкрутілого підприємства – це чиста грошова сума, яку його власники можуть одержати у процесі ліквідації підприємства чи окремого розпродажу його активів.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, а її процес передбачає такі послідовні етапи: 1 етап – розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства; 2 етап – оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію; 3 етап – обчислення обсягів зобов’язань підприємства; 4 етап – визначення різниціміж поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов’язань підприємства.

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу (склад, умови і строки придбання). Реалізація майнових активів банкрута може проводитися у таких формах: аукціон, продаж одному чи кільком покупцям, тендер, надання в оренду, передача заставленого майна заставоутримувачу, розподіл між кредиторами.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у законодавчо визначеному порядку за певною черговістю:

У першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою; здійснюється виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на дані цілі; витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство у господарському суді та роботою ліквідаційної комісії. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед власним працівниками. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. У п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Після завершення реалізації майнових об’єктів боржника, що входять до складу ліквідаційної маси, ліквідаційна комісія складає і подає в господарський суд ліквідаційний баланс, в якому мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду господарським судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Якщо ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення й реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, та у встановленому порядку розподілила виручені суми між кредиторами, господарський суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу і ліквідацію підприємства-боржника. Якщо ж господарський суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення вимог кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства. Після затвердження ліквідаційного балансу суд виносить та оприлюднює ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника і звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов’язків.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна. Таким чином, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.