Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Поняття «нової української літератури».Її відмінності від давньої.
Давня українська література – література українського народу ХІ-ХУІІІ ст. Належить до особливого типу літератур, так званих середньовічних. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, обумовлену характером середньовічного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки давній українській літературі властиві жанри: житія, літописи, повчання, слова, хожденія, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедія та ін. Переважна частина творів ХІ-ХУІІІ ст.. анонімна. Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускались зміни, скорочення, збільшення тексту. Тому відомо багато редакцій відомих творів („Києво-Печерський патерик”, „Повість минулих літ” та ін) І період – доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХІІ ст.. Традиційно у підручниках ця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам’ятки, як „Повість минулих літ”, „Київський літопис”, „житія Бориса та Гліба, житія Феодосія Печерського”; ІІ період – ХІІІ-сер.ХУ ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературнення. Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський), агіографія, ораторська проза. Це був час також рукописних збірників, які вбирали в себе пам’ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях „Ізмарагд”, що вміщав понад 150 проповідей. Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові „Чьтьї-Мінеї”; ІІІ період – український ренесанс (сер.ХУ – к.ХУІ ст..). Впроваджується латино мовна та польсько мовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками були Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Чуй, І.Туробінський Рут енець, С.Оріховський та ін. Їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносять до цього періоду і деякі зразки полемічної прози; ІУ період – українське бароко (кін.ХУІ – ХУІІІ ст.). У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші, модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Г.Сковороди. Давня українська література мала великий вплив на нову українську літературу. У другій половині ХУІІІ ст. визріли всі необхідні умови для повного переходу від старих літературних форм і змісту до нових. Найсильнішими з давніх традицій у новій літературі були бурлескно-травестійна та мемуарно історична. Нова українська література – українська література ХІХ ст., що базувалася на іманентній національній основі – народній мові. Започаткована виданням „Енеїди” І.Котляревського (1788), яка підсумувала ідейно-естетичні пошуки давньої української літератури та виводила письменство на нову творчу перспективу. Нова українська література переживала тимчасовий спалах сентименталізму (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко). Особливо яскравий слід лишив у ній романтизм, зумовлений віянням тогочасного європейського мистецтва та посиленим інтересом до національного фольклору. головна трудність у вивченні давньої української літератури не у мові. Справа у тому, що вони віддалені від нас часом і всі їх реалії: назви предметів, імена, деталі побуту – все потребує відповідного коментаря: реального та історичного.На відміну від нової літератури давній властива своя художня специфіка, яка обумовлена характером середньовічного мислення як письменників, так і читачів, а також нерозривним зв’язком літератури із історією, релігією, філософією, культурою (синкретизм), її синтетичністю, а також великою залежністю стилю твору від жанру.Давня українська література – література середньовічна до реалістична, але це не знижує її художнього і історичного значення. Бо давня українська література мала свій власний художній зміст, виходила із своїх власних естетичних принципів і творила твори не менш художньо досконалі, які є у новій літературі.Давній літературі властиве таке поняття, як „середньовічний історизм”, що полягав у тому, що художнє узагальнення будується у більшості випадків на основі одиничного конкретного історичного факту. Це, наприклад, повісті про битви, про княжі усобиці, про забудову церков, про чуда. Але немає творів на явно видумані сюжети, бо домисел за середньовічною точкою зору прирівнюється до брехні.Одними із важливих факторів розвитку давньої української літератури були церква і релігія. Бо інтенсивний розвиток нашого письменства пов’язують із прийняттям християнства.Давня українська література розвивалась в своєрідних умовах. Як ми вже зазначали, вона була цілком рукописною. Книгодрукування, що з’явилося у ХУІ ст., майже не вплинуло на характер і способи її побутування. При переписуванні писарі (а це були в основному монахи) вносили свої поправки, зміни, скорочували або ж розширяли текст. В результаті цього пам’ятки не мали стійкого тексту. Нові редакції творів з’являлися під впливом змін літературних смаків (редакція літописів, Києво-Печерський патерик). 75. 76. «Русалка Дністровая» представила перший твір західноукраїнської прози, причому взірець цей є першорядним і з ідейно-тематичного, і з художнього погляду. Це була новела Шашкевича «Олена», котра мала підзаголовок «казка», чим підкреслювалися і зв'язок твору з фольклорною прозою, і його романтичне спрямування. У цьому творі опоетизовувалися опришки як мужні захисники закріпаченого селянства, як оборонці пригноблених від панської сваволі. Ватажок опришків Медведюк кинувся на пана і його прихвоснів, які захопили прямо з весілля дівчину Олену, по- бандитському розлучивши її з нареченим. Народні месники розправляються з кривдниками, повертають щастя молодим. Незважаючи на романтичне трактування гострої соціальної теми, класова гострота конфлікту між гнобителями та трудівниками проступає дуже виразно. Демократичний, гуманістичний пафос твору виявляється і в окресленні позитивних персонажів, і в одверто гнівному осуді дій кріпосника та й власне, всієї ніким і нічим не стримуваної панської сваволі. У літературі не раз порушувалося питання про жанрову специфіку цього твору. В. Щурат вважав, що в ньому забагато актуальності, щоб назвати «казкою». На думку М. Шалати, насправді твір є романтичним оповіданням. Він слушно зауважує, що життєво-новелістична основа цього твору «ознаменувала в українському письменстві перехід від сентиментального стоїцизму до рішучої соціальної дієвості.» І.Денисюк вважає цей твір романтичною новелою. 103. «В казематі» — цикл поезій Тараса Шевченка, написаних, крім вірша «Згадайте, братія моя», в казематі «Третього відділу» в Петербурзі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства між 17 квітням і 30 травням 1847. У казематі написано тринадцять поезій: «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду», «Не кидай матері! — казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Ой три шляхи широкії», «Н. Костомарову», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося, — а ніч, як море», «Рано-вранці новобранці», «Неволі тяжко, хоча й волі», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Косар». Первісний варіант цих творів — в окремому автографі (зберігається в інституті літератури імені Тараса Шевченка АН України). Весь цикл Шевченко переписав до «Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До " Більшої книжки поет вніс цикл у Москві 18 березня 1858, надавши йому назви й присвяти «В казематі. Моїм соузникам посвящаю». Протягом 1858—1867 рр. всі вірші циклу опубліковано в різних виданнях. Казематним циклом розпочинається новий період творчості Тараса Шевченка — від арешту 1847 до звільнення з заслання. У циклі — думки, настрої, життєві спостереження Шевченка, характерні й для наступних поезій періоду заслання. Тут уперше з'являються мотиви неволі, в яких настрої туги за батьківщиною поєднуються з утвердженням незламності переконань і поглядів поета. За жанровими формамим цикл — ліричні медитації, алегорії, ідилії, варіації на народнопісенні мотиви, романтичні балади, віршовані діалоги тощо. Головним мотивом поезій циклу є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. Найсильніше нескореність поета, його любов до України висловлені у вірші " Мені однаково..." Автор поезії виступає як патріот, якого найбільше хвилює не особиста доля, а доля України. Будучи у казематі далеко від рідного краю, Шевченко згадує українську природу, пісні, звичаї. Все це він відтворив у поезії " Садок вишневий коло хати". У деяких віршах циклу звучать народнопісенні мотиви. У них розповідається про сирітство дівчини (" Ой одна я, одна..."), про кохання й розлуку (" Чого ти ходиш на могилу? "), про зло солдатчини (" Рано-вранці новобранці").
|