Проблематика прози Є. Гребінки.

Є. П. Гребінка – один з найактивніших учасників літ. процесу 30-40-х рр. 19 ст, видатний байкар, автор багатьох поетичних і прозових творів, літературний критик і видавець. В його художній спадщині важливе місце посідає проза, представлена різними жанрами – нарисами, оповіданнями, повістями, романами.

Як прозаїк Г. дебютував у 1835 р оповіданнями «Малороссийское предание» і «Сто сорок пять» в альманасі «Осенний вечер». Через 2 р вийшла збірка його оповідань «Рассказы припятинца» яка і принесла популярність Г. як прозаїкові.

На ранній прозі письменник ще не мав свого стилю написання, тому тут відчутні впливи модних на той час О. Марлінського, О. Сенковського. Тематикою та манерою викладу ці прозові твори схожі з Гоголівським «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки». Твори Г. насичені народними казками, легендами, переказами, яким він надає абстрактно – романтичного забарвлення, а персонажі пафосно – сентиментальні, безбарвні.

В цей час в рос. літ-рі визначається новий етап у розвитку реалізму, названий натуральною школою, характерною особлив. якої стало зображення повсякденного життя. Саме під впливом цієї школи і формуються в творчості Г. процеси демократизації тематики. Проповідь гуманізму щодо бідних, сатира на правлячі верхи виявлялися повільніше і не так яскраво, як у сучасників, проте письменник йшов власним шляхом.

Г. як представник натуральної школи вводить у свої твори різні суспільні стани, розширює тематичні обрії, вдосконалює принцип реалістичного зображення дійсності. Осмислюючи й усвідомлюючи життєві спостереження Г. порушує у своїх творах ряд актуальних проблем часу: правдиво відтворює типові риси поміщицького побуту, безправних кріпаків, користолюбство столичного і провінційного чиновництва, виявляє поглиблений інтерес до «маленької людини», її гіркої долі.

В російській літ-рі реалізм натуральної школи поділявся на 2 різновиди: сусп. - психологічний і соціально - політичн. Творчість Г. можна віднести до 1 групи, вона відзначалася широким тематичним і жанровим діапазоном. Проза Г. характеризується аналітичним методом викриття болячок суспільства, точністю описів, вибором демократичного героя, прагненням викликати співчуття до нього. Г. культивує моральну чистоту, волелюбну, героїчну особистість, вірну соціальному обов’язку.

Окреме місце в його прозі належить морально етичній проблематиці. Закохані герої в його творах – непересічні особистості, обов’язково пов’язані з певним соціальним середовищем. Г. не деталізує це середовище, воно свідомо позбавляється ролі мотивації поведінки персонажів. У більшості випадків його герої характеризуються глибиною почуттів.

У житті суспільства того часу складалися цілком нові взаємовідносини. Г. відходить від традиційних рамок повісті чи роману і дає волю його творчій фантазії та таланту сатирика.

Захоплюючись національною своєрідністю народу, Г. приділяє увагу історичній тематиці. Найбільшу увагу привертають повість «Ніжинський полковник Золотаренко» (1842) та роман «Чайковський» (1843). Героями цих творів виступають люди високого патріотизму і надзвичайної мужності, готові заради вітчизни на самопожертву. Автор робить акцент на силу почуттів кохання, підкреслює страждання і смерть героїв з приводу розлуки, наголошує на некерованості волі серця, застерігає від зневаги святих для кожної людини, інтимних переживань тощо.

У своєму літературному розвитку Г.- прозаїк пройшов шлях від ранніх романтично- сентиментальних захоплень до принципів натуральної школи. Його проза стала надбанням як російської так і української літератури.