ВИСНОВКИ. На основі проведеного наукового дослідження можна зробити декілька висновків та узагальнень:

На основі проведеного наукового дослідження можна зробити декілька висновків та узагальнень:

1. Спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію. Поняття «менталітет», пройшло свою наукову еволюцію і зараз широко використовуються не лише в публіцистиці та побутовому житті, але й у сучасній науковій літературі. Цей термін походить від латинського слова mens, mentis, що означає розум, мислення, напрям думок. Це поняття склалося на початку XX ст. у руслі західноєвропейської культурної традиції і спочатку використовувалося як одна з характеристик раціональних основ духовного життя суспільства. Воно свідчило про відмінність характеру і джерел мислення, що існували в громадянському суспільстві, у порівнянні з основами власне політичних переконань. Згодом, поряд з внутрішнім ускладненням змісту - стало застосовуватися для характеристики складу мислення соціальної спільності, групи не тільки в національній, релігійній та інших неполітичних сферах життя, але й в політиці. Нині є кілька десятків визначень поняття «менталітет». Воно складне й багатозначне. У наявних із цієї проблеми публікаціях менталітет трактується як людська активність, об'єктивована в пам'яті культура (В.А. Шкуратов); характер інтелекту (Р. Вебстер); соціальний характер (Є. Донченко); особливе психологічне оснащення (М.Блок), символічні парадигми (М. Еліаде), панівні метафори (П.Рікер), нарешті, архаїчні утворення(З.Фрейд) або архетипи (К.Юнг), присутність яких не пояснюється власним життям індивіда, а випливає з первісних вроджених і успадкованих джерел людського розуму тощо. В політологічному словнику «менталітет» представлений як «…стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальнонаціональні цінності, суспільна психологія. Менталітет означає щось спільне, яке лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій. Ментальність формують географічне середовище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції»[76, с. 224]. Менталітет - інтегральна етнопсихологічна ознака нації, це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому. Він несе в собі відбиток логічно неосмислених історичних традицій, успадкованих від попередніх поколінь стилів та типів поведінки, особливостей мислення, рис національного характеру, світогляду, релігії, тощо. Це комплекс всіх елементів душі народу, як психічної подібності людей, що породжує об'єктивний «автоматизм» інтелектуального та духовного життя.

Можна також зробити висновок про взаємоградацію понять «ментальність», «менталітет», «архетипність» та «національний характер», «суспільна свідомість».

2. Майбутнє кожної держави значною мірою залежить від того, наскільки успішно вона зможе накреслити свої цілі, усвідомити свої інтереси та наскільки вірно поєднуватимуться інтереси самої держави з інтересами її громадян, а також наскільки громадяни й еліта зможуть порозумітися і якою мірою зможуть консолідуватися навколо ідеї державотворення. З огляду на вищесказане, національний менталітет – це та головна відлікова точка, на яку уряди держав повинні орієнтуватися при виробленні зовнішньополітичної стратегії. Особливої актуальності дане питання набуває за умов глобалізації, які ставлять вимогу збереження національних ідентичностей, як основну умову культурної багатоманітності світу. На кожному етапі розвитку і широкомасштабні, і локальні цивілізації спираються на багаж доступних їм національних менталітетів. Це початкова платформа, на яку повинно нарощуватися все нове. Національний менталітет, так само як і культура і релігія - системне явище, що відповідно до своєї специфіки, акумулюють людський досвід пізнання світу та соціального будівництва. Він – хранитель і транслятор історико-психологічної спадщини, а тому повинен бути базовим джерелом інтеграційно-цивілізаційних просувань, адже цивілізаційно-ментальна приналежність – це ключовий фактор будь-якого інтеграційного процесу. Міру важливості менталітету для нації важко переоцінити, адже якщо менталітет – це внутрішній прояв, то нація – це його носій, його зовнішня оболонка. Він важливіший за будь-який інший, включаючи, скажімо, геополітичний. Природа фактора цивілізаційно-ментальної приналежності така, що він діє тільки разом з іншими, залишаючи при цьому за собою значення фундаментального, базового елемента. Хоча лише цього фактора для повноцінного розгортання й доведення до логічного завершення того чи іншого інтеграційного проекту у більшості випадків виявляється замало, без нього обійтися, як свідчить світовий досвід, неможливо.

3. В науці існує дві точки зору щодо феномену політичної ментальності. Така роздвоєність виходить, по-перше, з твердження про розмежування понять «ментальність» та «менталітет» («Ментальність – базова характеристика системи психологічних механізмів репрезентації досвіду у свідомості людей історично визначеної лінгвокультурної спільноти, що фіксує функціонально-динамічні аспекти відповідності внутрішнього досвіду, тоді як менталітет – змістові сторони феномена», – стверджують Н. Каліна, Є. Чорний і А. Шоркін[42, с. 9]), по-друге, з багатоплановості самого явища менталітету. Прихильники першої вважають, що як такого, політичного менталітету не існує. Правильніше говорити про політичний аспект менталітету, як цілісного, проте внутрішньо диференційованого явища. Політичний менталітет тут пропонується розуміти як результат роботи ментальності як сукупності змістів, утворених ментальністю певної спільноти. Антагоністичний науковий табір твердить, що політична ментальність – самобутній феномен, що пов'язаний, але не тотожний явищу менталітету. «Політична ментальність – це спосіб відображення та засвоєння політичної реальності»[, с. 1142]. Ментальне ядро майбутнього українства формується у часи розвитку Трипільської культури (40000 - 15000 р. тому). На сучасному етапі розвитку нашого суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як «вмонтованого в соціум» регулятора економічних, політичних та культурних подій.

4. Спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію. Вивчення особливостей українського менталітету, його основних характеристик завжди привертала до себе особливу увагу. В різні часи на різних етапах розвитку суспільства науковці намагалися виокремити специфічні риси, які притаманні українській нації, довести ментальну відмінність України і Росії, спорідненість з Європою, або навпаки. Варто зазначити, що в науковій літературі зустрічаються різноманітні, а часто і зовсім протилежні точки щодо основних рис українського менталітету та їх природи. Вони варіюють від складання од «ідеальному менталітету» «ідеальної нації» до критики, ба навіть приниження усіх характеристик української ментальності. Психічний склад української нації є результатом інтеграції елементів орієнтально-екзекутивної культури Сходу й окцидентально-інтенціональної культури Заходу. Ці елементи органічно переплелися між собою і з’єдналися з автентичною культурою українців і дали неповторний сплав матеріального і духовного прояву.

Безперечно, через історичні обставини український менталітет носить фрагментарний, регіоналізований характер, проте погодитись з позицією щодо існування загальнонаціонального українського менталітету лише в проекції, тільки на сторінках наукових видань було б неправильно. Швидше, вірною здається позиція яка говорить про регіональність і водночас певну інтегральність, наявність як регіональних відмінностей, так й обєднуючих характеристик української ментальності.

5. Щодо зовнішньополітичної ідентичності, то варто наголосити на тому, що навіть саме поняття в українській політології досить молоде і досі остаточно не сформоване. Тезаурус даної проблематики чітко не оформлений. На нашу думку, категорія «зовнішньополітичної ідентичності» містить у собі два компоненти: ментальний та політико-правововий. В контексті дослідження інтеграційної політики найбільшу зацікавленість викликає культурна складова зовнішньополітичної ідентичності. В. Горбатенко вважає, що «Культурна складова досліджуваних ідентифікацій найтісніше корелює із поняттям «ментальність». Здебільшого ним позначають історично сформовану міру інтелектуальної енергії певного соціуму, відповідну емоційну атмосферу й психологічний каркас культури, спектр життєвих позицій і поведінкових настанов, яким соціум віддає перевагу. Саме ментальність здатна виступати в ролі об’єднавчого чинника, що утворює своєрідну політико-психологічну спільноту. Доцільно, отже, поділити погляд на неї як на суму потенцій, що зумовлюють неповторність світобачення й життєдіяльності великих груп людей і відповідну систему оцінювання з доволі усталеними критеріями самоідентифікації»[18, с. 7]. Отже, можна зробити висновки про те, що явище зовнішньополітичної ідентичності багатоаспектне та поліфункціональне: від історико-ментального самоусвідомлення до політико-правової міжнародної суб’єктності, а фактори її формування багатоманітні і різнорідні: від ментальності як стрижня ідентичності до суб’єктів і якості політики стосовно її формування. Що стосується країн посткомуністичного табору, в тому числі і України, то тут проблема ускладнюється ще й паралельністю перебігу і та локалізацією в часових рамках життєво важливих для країн процесів державного будівництва, націє творення та інтеграційного вибору, не кажучи вже про всі труднощі модернізації.

6. Ментальність та ідентичність взаємообумовлені. Це дві сторони однієї медалі. «Є. Чорний запропонував як модель єдності ментальності та ідентичності – айсберг, де ментальність – підводна частина, «самість» суспільства, а над водою – здійснена у виборі ідентифікація. Весь айсберг, таким чином, це унікальність, оригінальність суспільства. І цей айсберг «дрейфує», зазнаючи впливів етнічних, політичних, релігійних, екологічних та інших умов»[100, с. 9-12]. Отже, можна зробити висновки про те, що менталітет, безперечно, повинен стати тією основою, тією точкою відліку, на яку повинна опиратися вітчизняна інтеграційна політика. зовнішньополітичні уподобання українців є досить нестійкими. Важливим фактором впливу на процес політичної самоідентифікації українського суспільства є неоднорідність українського соціуму та поляризація. Наприклад, давнє історичне коріння мають ідеологічні розбіжності між Заходом і Сходом України. Населення західного регіону надає перевагу українській мові у спілкуванні, прагне максимально віддалитися від Росії, категорично не сприймає комуністів, підтримує приватну власність, симпатизує націоналізму, віддає голоси за політичні партії правого спрямування національно-демократичної орієнтації. У східному регіоні, навпаки. Повсякденне спілкування відбувається російською мовою, населення орієнтується на дружбу з Росією, симпатизує лівим політичним партіям, підтримує планову економіку. Ситуація ускладнюється тим, що Захід не сприймає і не розуміє Сходу, населення регіонів по-різному сприймає і оцінює одні й ті ж політичні події. Варто зазначити, що український менталітет та перші зовнішньополітичні орієнтації своїми витоками сягають давнини і мають як орієнтальне, так і окцидентальне історико-цивілізаційне коріння. Оскільки ментально та ідентично Україна «регіоналізована», то й інтеграційна політика повинна бути різновекторною. Проте, політика «розмивання» зовнішньополітичної стратегії несе в собі загрозу втрати державної ідентичності та втрати авторитету України, як суб’єкта міжнародної політики. Альтернативним варіантом вирішення проблеми може стати політика формування єдиної національної ідентичності та менталітету шляхом ефективної політизації етнічності з максимальним врахуванням інтересів всіх етнічних груп, які населяють територію нашої держави з одночасним дотриманням курсу на євроінтеграцію, як ментально обумовлену перспективу політико-цивілізаційного розвитку України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Апанович О. Козацтво - ментальність українського народу // Сучасність. - 1995.- № 9. - С. 108.

2. Бадзьо Ю.Національна ідея і національне питання/ Ю.Бадзьо. — К.: Смолоскип, 2000. — 52 с

3. Бебик В. Що ж ми за люди, українці? / В. Бебик // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 6. – С. 48-60.

4. Бердяєв М. Судьба России.Опыты по психологии войны и национальности. – М., 1990./Репринтное воспроизведениеиздания 1918 г./ - С.94-98

5. Бичко А. Риси характерології української нації / А. Бичко // Мала енциклопедія етнодержавознавства / А. Бичко. – К.: Рубікон, 1996. – С. 49-112.

6. Бортников В. „Розмежування” в Україні в контексті ціннісної ідентифікації населення / В. Бортников // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 36-47.

7. Брехаря С. Сучасні теоретичні підходи до вивчення політичної ментальності// Політичний менеджмент. - 2006. - № 1 (16). - C.109-117

8. Варзар І. М. Політична етнологія: пропедавт. Курс: авт. підруч./І. М. Варзар. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2011. – 354с.

9. Варзар І. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. – К., 1994

10. Велесова Книга: Збірка праукраїнських пам’яток. І тис. до н. д. – І тис. н. д. – К.: Бівалент, 2001. – С. 18–51.

11. Вівчарик М. М., Капелюшний В.П. Українська нація: витоки, становлення і сьогодення. Навч. посібник: - К.: Олан, 2003. – 280с.

12. Вуськович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу //Право України. - 1998. - № 6. - C. 108-111.

13. Гаджиев К. С. Размышления о политической культуре современной России / К. С. Гаджиев // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – № 2. – С. 26-39.

14. Галаганова С. Г. Запад и Восток. Традиции и современность: учебное пособие [для студ. негуманит. спец.] / С. Г Галаганова, М. С Киселева., И. В. Колесникова. – М.: Общество " Знание" России, 1993. – 240 с.

15. Гнатенко П. Национальный характер /П.Гнатенко. - Днепропетровск, 1992. – 136 с.

16. Говорун Т. Соціалізація статі та сексуальності. Монографія. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – С. 11–19.

17. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Гендерна психологія: Навч. посібник. – К.: Академія, 2004. – 308 с.

18. Горбатенко В. Ідеологія модернізації як ціннісна основа вдосконалення українського суспільства // Генеза. – 2004. – № 1. – С.7

19. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. - К., 1999. - С. 161.

20. Горбатенко, І. А.Національний менталітет як чинник суспільно-політичного розвитку [Текст] / І. А. Горбатенко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22: Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін: сборник / М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 5. - С. 110-116

21. Горлач М.І. Політологія: наука про політику. [ Електронний ресурс]. Режим доступу: https://pidruchniki.ws/1585101736496/politologiya/stanovlennya_natsionalnogo_mentalitetu

22. Гофф Ле Ж. Цивилизация средневекового Запада. Общ. ред. Ю.Л. Бессмертного; Послесл. А. Я. Гуревича.— М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. — 376 с.

23. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. - 1997. - № 3. - С. 5-6.

24. Григоріїв Н. Українська національна вдача. – Вінніпег – Манітоба, 1941 – 61с.

25. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М.С. Грушевский. – К.: Лыбидь, 1990. – 638 с.

26. Губко О. Психологія українського народу. – К.: Задруга, 2003. – С. 62.

27. Гуревич А. Я. Проблема ментальностей в современной историографии в современной историографии // Всеобщая история: дискуссия, новые подходы / А. Я. Гуревич. – М., 1989. – Вып. 1. – С. 75-89.

28. Дем яненко В.Ментальні характеристики політичної свідомості українців.[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://spilka.uaweb.org/library/demjanenko.html

29. Денисов И. Политическое сознание современного российского общества / И. Денисов. – М.: Феникс, 2010. – 278 с.

30. Деркачов О. Становлення державності за умов інтернаціоналізації.Наука.Влада.Політика/Ін-т політ. і етнонац. дослідж.ім.І.Ф.Кураса НАН України; редкол.: М.І.Михальченко(голова) та ін.. – К.: Знання України, 2008. – 240с.

31. Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України: Монографія. – К.: Знання України, 2006. – 348с.

32. Добржанська Олена Леонідівна.Політична ідентичність українського суспільства в умовах європейської інтеграції: Автореф. дис... канд. наук: 23.00.03 - 2008. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/344205.html

33. Добіжа В.В.Трансформація української політичної культури при переході від тоталітаризму до демократії//Трансформація політ. систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної наук.-теорет. Конференції 8-9 лютого 2006р./Укл.О. Нестеренко/За ред. В.П. Беха. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – С.183

34. Додонов Р.А. Этническая ментальность: Опыт социально-философского исследования /Р.А. Додонов. — Запорожье: РА " Тандем-У", 1998. — 192 с.

35. Додонов Р.О. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності: автореф. дис... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Р.О.Додонов // Ін-т філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди. — К., 1999. — 36 с.

36. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): [моногр.] / О. Донченко, Ю. Романенко. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.

37. Донченко О. Інституціональні матриці як структури колективної психіки //

Соціальна психологія. – 2008. – №3. – С. 7 – 8.

38. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т. - К., 1992. - Т.І. - С. 238.

39. Залізняк Л.Л. Походження українського народу. – К, 1996. – 80с.

40. Зовнішня політика очима громадян. Соціологічне дослідження // Національна безпека і оборона. – К.: Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, 2010. – № 2(113). – С. 39 – 72;

41. Иванова А. Политическая идентичность: анализ парадоксальной динамики А. Иванова // Власть. – 2009. – №2. – 85-89 с.

42. Калина Н. Ф., Черный Е. В., Шоркин А. Д. Лики ментальности и поле политики – К.: Агропромиздат Украины, 1999. – 332 с.

43. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. – К:, 1999. – 300с.

44. Картунов О.В. західні теорії етнічності. Нації та націоналізму: Навчальний посібник. – Університет економіки та права «КРОК», 2007. – 192с.

45. Киричук О. В. Ментальність: сутність, функції, ґенеза Ч. 1 / О. В. Киричук // Духовність. Ментальність. Саморозвиток особистості: міжнародна науково – практична конференція, 18-25 червня 1994 р.: тези доп. – Київ-Луцьк, 1994. – С. 8-20.

46. Козлова О. М. Політолого-етнологічні виміри феномена генерування та функціонування народного менталітету// Політолого-етнологічні проблеми розвитку сучасної України: Матеріали Всеукраїнської науко-теоретичної конференції, м. Київ 28 лютого.2006р./Редкол.: М.Ф. Головатий (голова) та ін.; За наук. ред.І.М. Варзаря. – К.: МАЦП, 2007. – С.294-312

47. Козлова О.М. Специфіка менталітету в структурі та функціонуванні політичної системи суверенної України //Трансформація політ. систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної наук.-теорет. Конференції 8-9 лютого 2006р./Укл.О. Нестеренко/За ред. В.П. Беха. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – С.144-146

48. Костомаров Н. И. Две русские народности / Н. И. Костомаров. – Киев – Харьков: Майдан, 1991. – 72 с.

49. Кононенко П.П.Національна ідея. Нація, Націоналізм: Монографія. К.: Міленіум, 2005 – 358с.

50. Кремень В. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду // Філософія політики. Хрестоматія: [в 4 т.] / В. Кремень, Д Табачник, В. Ткаченко. – К.: „Знання України”, 2003 – Т. 4. – 2003. – 428 с.

51. Крисаченко В.С., Степико М.Г., Власюк О.С. та ін. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи/За ред. В.С.Крисаченка. – К.: НІСД, 2003. – 632с.

52. Крутоус В.П. Культурная самоидентификация человека в условиях глобализации/ Крутоус В.П. //Культура на рубеже XX-XXI веков: глобализационные процесы. – Спб.: Несто-История, 2009. – С. 403-425, с.403

53. Кузнецов И.И. Парадигма транзитологии. Плюсы и минусы объяснительной концепции переходного периода. //“ОниС”.–2000.–№5.– С.47.

54. Культурологія: теорія та історія культури за ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 c.

55. Кульчицький О. Світовідчування українця // Українська душа. - С. 54.

56. Кульчицький О. Український персоналізм. – Мюхен, Париж, 1985. – 192с.

57. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях І третини ХХ сторіччя // Політична думка. – 1994. –№3. – С.58–68.

58. Левин И.Б. Глобализация и демократия//Полис. - №2. – 2003. – С.58

59. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Ж. Ле Гофф. – М.: Прогресс-Академия, 1992. – 376 с.

60. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського анархізму. - Київ-Філадельфія, 1995. – 470с

61. Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії // Історія філософії України. Хрестоматія. - К., 1993. - С. 521-541.

62. Лозко Г.С. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К., «Артек», 2001. – 304с.

63. Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 144 с.

64. Мартин Г. Западная глобализация: атака на процветание и демократию/Г.Мартин, Х. Шуман; [пер. с.нем.Г.Р. Контарева]. – М.: АЛЬПИНА, 2001. – 335

65. Мельвиль А. Демократические транзиты (теоретико-методологические и прикладные аспекты). – М: МОНФ, 1999. – С. 69

66. Михальченко М.І.Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич, 2004. – С.41

67. Моргун В.Ф., Ткачёва М.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. – М.: педагогика 1981.– 84 с.

68. Мороз А.С. Зовнішня політика України очима молоді: історико-політологічний аналіз / А. С. Мороз. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22: Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін: сборник научных трудов. Вип. 4 / М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова; редкол. В. П. Андрущенко [та ін.]. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010.-С.133-140.

69. Нагорна Л. П. Соціокультурна ідентичність: пласти ціннісних розмежувань. – К.: ІПІЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2011. – 272 с.

70. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – 368с.

71. Ольшанський Д.В.Политическая психология. – СПб.: Питер, 2002. – 576с.

72. Основи публічної політики та управління: навч.посіб./ авт.. кол.: С.О. Телешун, С.В. Ситник, І.В. Рейтерович та ін..; за заг.ред. С.О. Телешуна, д-ра політ.н., проф. – К.: НАДУ, 2011. – 312с.

73. Пантин В.И.Политическая и цивилизационная самоидентификация современного российского общества в условиях глобализации/ Пантин В.И.//Полис. – 2008. - №3. – С.29-39

74. Патлах І. Міждисциплінарна модель дослідження дискурсів національного менталітету//Людина і політика, №19, 2002. – С.54-63

75. Побочий І.А. МЕНТАЛІТЕТ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ВИТОКИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН// ПОЛИТИЧЕСКИЕ РЕАЛИИ И ПЕРСПЕКТИВЫ УКРАИНЫ//Вісник СевДТУ. Вип. 91: Політологія: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008, - с.37-40

76. Політологічний енциклопедичний словник/Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид. доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736с.

77. Поліщук І. О. Ментальність українців: політичний аспект // Людина і політика. – 2002. – №1. – С. 86 – 92.

78. Пономарьов А. Етнічність та етнічна історія України. – К., 2006, 187с.

79. Попова О. В. Социально-демографические факторы политической идентичности / О. Попова // Miscellanea humanitaria philosophiae. Очерки по философии и культуре. К 60-летию профессора Юрия Никифоровича Солонина. Серия «Мыслители», ыпуск 5. СПб.: Санк-Петербургское философское общество, 2009. – с. 170. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: phttps://anthropology.ru/ru/texts/popova_ov/misc_19.html

80. Попок А., Шкребтієнко Н. Розвиток політичної свідомості українців в історичному контексті тоталітарної спадщини//Людина і політика, №19, 2002. – С. 115-121

81. Римашевская Н.М. Население и глобализация/Н.М. Римашевская, В.Ф.Галецкий, А.А. Овсянников и др. – М.: Наука, 2002. – 322с (с.273-274

82. Рудич Ф. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин / Ф. Рудич // Людина і політика. – 2000. – № 3. – С. 40-44.

83. Саид Э.В. Ориентализм. Западные концепции Востока. –СПб.: Русский Мiр, 2006.– 637 с.

84. Сен-Симон Анри де. Труд о всемирном тяготении// Утопический социализм: Хрестоматия/ Под общ. ред.А.И. Володина. – М., 1982. – С.220

85. Словацький Ю. Срібний міф України. Поезії. Поеми. Драми. – “До джерел” –Львів, Світ, 2005.-304 с.

86. Слюсаревський М.М. Український менталітет: ретроспективи і перспектива / М.М. Слюсаревський // Ілюзії і колізії. — К.: Гнозис, 1998. — 234 с.

87. Сміт Ентоні. Національна ідентичність. Пер. з англ. Петро Таращук. К.: Основи, 1994. – 222с.

88. Сніжко В. В. Нариси з психоетнічної екології України. – К.: Веселка, 2001.– 334с.

89. Співак В.М. Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації: Монографія. – К.: Логос, 2011. – 416с.

90. Співробітництво України з ЄС: оцінки громадян. Соціологічне дослідження // Національна безпека і оборона. – К.: Центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, 2008. – № 6(100). – С. 37 – 56

91. Стегній О.О. Україна на геополітичній мапі: погляд громадської думки.[Електронний ресурс]. Режим доступу: https://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_sociology/2012_6/1.pdf

92. Стражний О.С. Український менталітет: Ілюзії. Міфи. Реальність. – К.: «Книга», 2008. – 368с.

93. Тарасенко В. Криза соціального самовизначення в Україні. До питання про соціальну ідентифікацію українського суспільства/ В.Тарасенко// Віче. — 2000. — №11. — С. 58–68

94. Телешун С.О. Нові українські політичні реалії і процес формування засад громадянського суспільства / С.О. Телешун // Політичний менеджмент. – К. – 2008. – № 1. – С. 3 – 8;

95. Тіхонова, Л. А. Проблеми формування політичної ідентичності сучасного українського суспільства / Л. А. Тіхонова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - 2011. - № 980. - С. 28-34.

96. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти. Монографія / За заг. ред. Ф.М. Рудича. – К.: МАУП, 2002. – 485 с.

97. Фурман Д., Общее и особенное в политическом развитии постсоветских государств //Пути российского посткоммунизма: Очерки /под ред. М. Липман и А. Рябова; Моск. Центр Карнеги. — М.: Изд-во Р. Элинина, 2007. – С.240-241.

98. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа. - К., 1992. - С. 31.

99. Храмова В. Передмова / В.Храмова // Шлемкевич М. Загублена українська людина. — К.: МП" Фенікс", 1992. — С. 3-4

100. Черный Е.В. Проблемы изучения политической ментальности // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції, 13-14 листопада 1997р. - К., 1997. - С. 11.

101. Шинкарук К.О. СТАНОВЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН В УМОВАХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ.[Електронний ресурс].режим доступу: https://visnyk-psp.kpi.ua/ru/2009-4/09%20-%204%20-%208.pdf

102. Шлемкевич М. Душа і пісня//Українська думка. К., 1992.с.110

103. Юнг К. Г. Архетип и символ.: Пер. с нем. – М.: Ренесанс, 1991. – 304 с.

104. Юрій М. Т.Етногенез та менталітет українського народу [Текст]: научно-популярная литература / М. Т. Юрій. - 2-ге вид. доп. - К.: Таксон, 1997. - 237с.

105. Яворницкий Д.И. Жизнь запорожских Козаков по рассказу современника-очевидца // Киевская старина. — Т. IX. — 1883. — Ноябрь. — С. 497-510.

106. Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал // Літопис червоної калини. - 1992. - № 6-7. - С. 7.

107. Яновська О. М. Політична ідентичність населення України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.rusnauka.com/15_APSN_2011/Politologia/10_87746.doc.htm

108. Blokker P. Post-Communist Modernization, Transition Studies, and Diversity in Europe //European Journal of Social Theory. – 2005. – Vol.8(4). – P.503-525.

109. Carey H.F., Raciborski R. Postcolonialism: A Valid Paradigm for the Former Sovietized States and Yugoslavia? //East European Politics and Societies. – 2004. – Vol.18, No. 2.– P. 191-235.

110. Deutsch K. The Analisis of International Relation. – p.192

111. Isajiw W. The Orocess of Maintenance of Ethnic Identity//Migus P. (ed) Sounds Canadian Languages and Cultures in the Multiethnic Society. – Toronto, 1975. – P.129-130

112. Kuzio T. Transition in Post-Communist States: Triple or Quadruple? //Politics. –2001.– Vol.21(3). – P.168-177.

113. Linz J.J., Stepan A. Problems of Democratic Transition and Consolidation.Southern Europe, South America and Post-Communist Europe. – Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 1996. – P. 242.

114. The American Heritage Dictionary of the English Language. – N.Y.p.971 b.

115. Offe C. Capitalism by Democratic Design? Democratic Theory Facing the Triple Transition in East Central Europe //Social Research. – 1991. – № 58(4). - P. 865-881.

116. Osterhammel J. Colonialism: A Theoretical Overview. – Princeton, NJ: Markus Weiner, 1997. – P. 21-22.

117. Rosenberg M. The Self Concept: Social Product and Social Force// Social Psychology: Sociological Perspectives. – N.Y., 1981. – p.593-624

118. Whitmore S. State-Building in Ukraine: The Ukrainian Parliament, 1990-2003. –London, Routledge Curzon, 2004. – P.3.