Тема 13. Економічне зростання і його чинники

Питання

1. Ефекти мультиплікації та акселерації.

2. Неокейнсіанська та неокласичні теорії економічного росту. Стадії економічного росту.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Ефекти мультиплікації та акселерації

Вивчаючи дане питання, потрібно засвоїти, що вп лив макроекономічнихчинників зростання, які не враховуються в апараті виробничихфункцій, досліджується в теорії мультиплікатора інвестицій (економічного зростання) видатного англійського економіста Дж.М. Кейнса. Британський учений виявив дію таких чинників економічногозростання, як сукупний по пи т, сукупні заощадження і сукупні інвестиції. Тим самим він уперше застосував комплексний макроекономічний аналіз і по праву вважається основоположником макроекономіки.

Головну увагу Дж.М. Кейнс приділив сукупному попиту, що визначає обсяг сукупного споживання та інвестицій. Науковець виявив, що річний приріст національного доходу визначається річними чистими інвестиціями та особливим показником- коефіцієнтом мультиплікатора.

Мультиплікатор (примножувач) - це коефіцієнт, що покачує залежність зміни доходу від зміни інвестицій.

Мультиплікатор є величиною, оберненою до граничної схильності до заощаджень. Чим більшою буде величина гранич­ної схильності до заощаджень, тим меншим буде мультипліка­тор; чим більшою буде гранична схильність до споживання, тим більшим буде коефіцієнт мультиплікатора інвестицій.

Оскільки темп економічного зростання визначається на макрорівні мультиплікатором, то для збільшення те мпі в зрос­тання необхідно нарощувати споживання (сукупний попит) і зменшувати сукупні заощадження, тобто потрібно якомога більше споживати, витрачаючи на це максимальну частку дохо­ду. Цей висновок, зроблений Кенсом у 1936 р., просто вразив

його сучасників, адже повністю суперечив існуючому мікроеко-економічному підходу, що пропагував всебічне заощадження та економію всіх ресурсів і доходів.

Теорія кейнсіанського мультиплікатора показує, що:

• інвестування здійснюється незалежно від поведінки домашніх господарств щодо пропорції поділу їхніх доходів на споживання і нагромадження;

• рівень виробництва має максимальну межу, за якою заощадження додаткових інвестицій; нарощування обсягу ви­робництва можливе за умов рівності попиту та інвестиції і про­позиції заощаджень.

Кейнсіанська теорія пояснювала механізм досягнення сталих темпів економічного зростання за умов спаду і депресії 30-х років. Проте за умов стабільного зростання ефект мульти­плікації виявляється незначним. Тому сучасні послідовники Кейнса - неокейнсіаці доповнили цю теорію, вбачаючи своє завдання у забезпеченні високих і стабільних темпів економіч­ного зростання. Це знайшло відображення у моделі акселератора економічного зростання.

Акселератор (прискорювач) - це числовий коефіцієнт, що відбиває співвідношення приросту інвестицій до приросту національного доходу; і є оберненим до мультиплікатора.

Акселератор є кількісним вираженням принципу акселе­рації, суть якого полягає в тому, що кожна одиниця приросту національного доходу вимагає відносно більшого приросту інве­стицій.

Отже, якщо мультиплікатор показує можливий приріст національного доходу за визначеного приросту інвестицій, то акселератор дає уявлення про можливий приріст інвестицій за визначеного приросту національного доходу та сталого рівня сукупного попиту. Тобто ефект акселератора полягає в тому, що масштаби інвестування у даному році залежать від збільшення національного доходу у попередньому році, порівняно із роком, що передує попередньому.

Питання 2. Неокейнсіанська та неокласичні теорії - економічного росту. Стадії економічного росту

У процесі вивчення даного питання слід запам’ятати, що після того, як моделі мультиплікатора і акселератора було розроблено окремо, а потім об’єднано в єдиній формулі “мультиплікатор- акселератор”, стала можливою розробка різних теоретичних схем, так званих моделей економічного зростання, з допомогою яких економісти намагалися визначити умови стабільного розвитку економіки.

Моделей економічного зростання є дуже багато. Вони намагалися обгрунтувати оптимальну норму нагромадження, яка б забезпечила економічне зростання.

Найбільш відомимв економічній теорії є моделі Гаррода і Домара.Англієць Р.Горрод і американець О. Домар розробляли свої моделі окремо, і мали різну мету, але прийшли до майже однакових висновків.Тому їх моделі, як правило, розглядаються разом.

Модель Домара намагається пояснити, яким повинен бути обсяг інвестицій і якими темпами вони повинні збільшуватися, щоб зростання доходів відповідало виробничим потужностям, які збільшуються завдяки інвестиціям.

У моделі Гаррода визначається залежність темпів еконо­мічного зростання від маржинального (капітального) коефіцієнта та від норми нагромадження.

Для прискорення економічного зростання слід або підви­щити норму нагромадження або зменшити капіталомісткість продукту, наприклад, шляхом раціональнішого використання виробничих потужностей та збільшення їх завантаженості.

Отже, темпи економічного зростання у моделі Гаррода прямопропорційні обсягу заощаджень і обернено пропорційні маржинальному коефіцієнту.

Таким чином, якщо в кейнсіанській теорії досліджуються такі фактори економічного зростання, як сукупний попит, за­ощадження і споживання, то в неокейнсіанських моделях акцент ставиться на факторах нагромадження темпів економічного зро­стання і капіталомісткості суспільного продукту. Спільним є те, що рівновага економічної системи неможлива без втручання держави, що регулює рівень зайнятості, норму нагромадження, формує сукупний попит тощо.

Неокласична теорія виникла і розвивалася в процесі кри­тики неокейнсіанських моделей. Неокласики критикували неокенсіанську теорію за такі позиції:

• розгляд зростання виробництва виключно як функції нових інвестицій, відповідно, нагромадження капіталу;

• незмінність капіталомісткості виробництва, що не да­вало можливості вибору між різними моделями виробництва;

• недооцінка здатності ринкової економіки самовідновлювати динамічний розвиток і закликати до державного регулю­вання економічної системи.

Представники цього напряму, формуючи концепцію еко­номічного зростання, виходили з таких основних передумов:

ш вартість суспільного продукту створюється виробни­чими факторами - перш за все працею і капіталом;

ш в умовах вільної конкуренції фактори виробництва використовуються повністю, тобто їх повна зайнятість, а влас­ники факторів виробництва винагороджуються відповідними доходами, розміри якого визначають ринкові ціни;

■ ставиться завдання зростання обсягів виробництва за умови найменших витрат праці і капіталу;

■ зростання трактується не як порушення рівноваги, а як природне, збалансоване зростання, за якого попит і пропозиція врівноважені;

■ разом із вільною конкуренцією умовою економічного зростання є стабільна грошова система, тому “неокласики” ви­ступають проти інфляційних державних витрат, вважаючи дер­жавне втручання в економіку фактором порушення стабільності;

основною формою відображення зв’язку між обсягом продукції і факторами виробництва є факторний аналіз (дослідження взаємозалежності між факторами виробництва).

Розвиток неокласичного напряму теорії економічного зростання заклав теоретичну базу для практичної розробки економічної політики зростання в багатьох країнах світу з ринковою економікою.