Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 19
Питання Міжнародна трудова міграція. Міжнародне науково-технічне співробітництво. Проблеми інтеграції економіки України у світову. Інтеграційні зв’язки України в межах СНД. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Читання 1. Міжнародна трудова міграція Міжнародна міграція робочої сили - це стихійне переміни і и пі працездатного населення з одних країн в інші. Джерелами її є різні форми відносного перенаселення. Проте безробіття - не єдина економічна причина цього явища. Важливим чинником є різниця в національних рівнях заробітної плати. Якщо раніше міжнародна міграція робочої сили і вивезення капіталу відбувалися переважно в одному напрямі, то в сучасних умовах розвинені країни, що експортують капітал, часто ввозять дешеву робочу силу із країн, що розвиваються. Останні, імпортуючи капітал, експортують робочу силу. Це явище закономірне, оскільки вивезення капіталу супроводжується розвитком капіталістичних відносин і зростанням відносного перенаселення, розоренням дрібних виробників та їхньою вимушеною еміграцією у пошуках роботи. Міжнародна міграція робочої сили у своєму класичному вигляді притаманна, передусім, господарству розвинених країн і с важливим засобом привласнення монополіями надприбутків під імпорту дешевої робочої сили з менш розвинених країн, колишніх колоній і залежних держав. Однак не слід вважати, що розвинені країни приймають усіх бажаючих і вимушених виїздити до цих країн у пошуках заробітку. Останнім часом усе жорстокішою стає еміграційна політика в країнах Заходу. Ці країни відбирають, насамперед, висококваліфікованих працівників і спеціалістів, отримуючи значні прибутки за рахунок економії витрат на їх фахову підготовку. Найсучаснішою формою міграції робочої сили є славнозвісний процес “перекачування умів” з менш розвинених країн у високорозвинені, що за умов НТР завдав молодим державам досить значні матеріальні і моральні збитки. Лише за останнє двадцятиріччя із цих країн у СІЛА, Велику Британію та Канаду емігрувало понад 500 тисяч висококваліфікованих спеціалістів різного профілю. За умов ринкових відносин певних масштабів набуває і взаємна міграція робочої сили між розвиненими країнами, а також між країнами, що розвиваються. У процесі міжнародної міграції робочої сили поступово формується інтернаціональна вартість даного товару. Найбільшою мірою це відбувається в межах ЄС, свідченням чого є певне вирівнювання заробітної плати, проведення єдиної соціальної політики, визнання дипломів про освіту тощо. Водночас, інтернаціональна вартість щодо частини мігрантів у інших країнах та регіонах може відбуватися і на нижчому рівні внаслідок дискримінації в оплаті. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні та негативні наслідки. Позитивні наслідки: • зменшення безробіття; • здобуття емігрантами нових знань і досвіду; • покращання умов життя емігрантів; • отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів; • покращання платіжного балансу. Серед негативних наслідків - “відплив” високоосвічених та висококваліфікованих кадрів. За характером переміщення населення розрізняють міграцію періодичну, сезонну і маятникову.
Періодична міграція - це переміщення населення, зумовлене причинами, що періодично виникають, поверненням до постійного місця проживання. Сезонна міграція - це переміщення мігрантів, пов’язане з сезонним характером праці. Маятникова міграція має місцевий характер і пов’язана з щоденним переміщенням частини населення до місця роботи, навчанням і поверненням до місця проживання. Міжнародна трудова міграція включає імміграційні та і міграційні потоки. Імміграція - це переміщення працездатного населення з- ііі кордону до певної країни. Еміграція - це переміщення працездатного населення з псиної країни за кордон. Таке переміщення здійснюється з мети» найбільш ефективного вирішення економічних і соціальних проблем іммігрантів та емігрантів. Рееміграція (зворотна еміграція) - це повернення емігранті па постійне місце проживання. З погляду дотримання норм чинного законодавства розрізняють легальну трудову міграцію (без порушення законодавчих норм) і нелегальну міграцію (з порушенням законодавства). Серед різних причин міжнародної міграції трудових ресурсів (політичних, воєнних, релігійних, етнічних) найбільш вагомими є соціально-економічні, а саме: • різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн; • національні відмінності в розмірах заробітної плати; • наявність масового безробіття в слаборозвинених країнах; • зарубіжна діяльність ТНК та міжнародний рух капітану, що постійно зростають. Останнім часом стимулюючим чинником міграційних процесів став також бурхливий розвиток зв’язку, інформації й транспорту. За офіційними даними, кількість трудових мігрантів перевищує 40 млн осіб, а з урахуванням членів їхніх сімей - до 120 млн осіб. Центром тяжіння з давніх часів були СІЛА, Канада і Австралія. Високий рівень життя в цих країнах приваблював іммігрантів з усього світу. Наприкінці 90-х років XX ст. у США легально іммігрували 700 - 800 тис. осіб на рік. У Західній Європі провідним центром імміграції стала Німеччина, а потім - Франція, Іспанія, Португалія. У 1950 р. чисельність іммігрантів у Західній Європі зросла з 5 млн осіб до 30 - 35 млн осіб на початку третього тисячоліття. Збільшилися також потоки іммігрантів до Латинської Америки (Бразилії, Венесуели, Аргентини), Південної Африки, азійсько-тихоокеанського регіону - Південної Кореї, Тайваню, Малайзії, Сінгапуру, Гонконгу. Питання 2. Міжнародне науково-технічне співробітництво Опрацьовуючи дане питання, слід запам’ятати, що науково-технічний обмін стає все більш важливою і ефективною формою сучасних світогосподарських зв’язків. За умов прискорення НТП жодна країна, яким би значним потенціалом у галузі науки і техніки вона не володіла, неспроможна повністю задовольнити свої потреби у передовій науці й технології, випускати всю широку номенклатуру наукової продукції, що постійно вдосконалюється та розширюється. Саме обмін цією продукцією стає найважливішим сектором сучасних міжнародних економічних відносин, що динамічно та інтенсивно розвивається. Основними формами науково-технічного обміну є торгівля високотехнологічними і наукомісткими товарами, обмін науково-технічними знаннями та діловими послугами. Торгівля високотехнологічними та наукомісткими товарами включає ЕОМ, електроніку, устаткування дистанційного зв’язку, новітні хімічні вироби, медичне устаткування тощо. Обмін науково-технічними знаннями передбачає передавання ліцензій і так званих секретів виробництва “ноу-хау”, тобто новітньої технології виробництва.
Поряд із традиційними видами послуг зростає міжкраїнний обмін такими специфічними послугами науково-технічного характеру, як: ■ інженерно-конструкторські послуги при проектуванні ііі будівництві об’єктів за кордоном - “інжиніринг”; ■ довгострокова оренда устаткування - “лізинг”; § консультування з питань організації й управління виробництвом зі збутом продукції - “консалтинг”; ■ підготовка персоналу; ■ надання інформаційних послуг через міжнародні комп’ютерні “банки даних”; ■ послуги в галузі медицини, освіти тощо. Розширюється також використання у міжнародних масштабах системи внутрішньофірмового оперативного пристосування до потреб ринку на основі економіко-математичних метопи аналізу кон’юнктури ринку з використанням електронно-обчислювальної техніки, тобто “маркетинг”. Надзвичайно важливою політико-економічною характеристикою науково-технічного обміну є його нерівномірність у світовому господарстві, що, в свою чергу, ґрунтується на відповідній нерівномірності самих науково-технічних розробок. Більша їх частина здійснюється в розвинених країнах, що домінують і в міжнародному науково-технічному обміні. Так, понад 90 % світового експорту товарів високої технології та до 70 % їх імпорту припадає на розвинені країни, а шість держав - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія - здійснюють близько 80 % експорту та 70 % імпорту таких товарів розвиненим країнам. На країни, що розвиваються, припадає лише 2 % загальносвітових витрат на науково-дослідні та конструкторсько-технологічні роботи, а витрати на зазначені роботи в розрахунку па душу населення становлять у співвідношенні між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, 140: 1. Природно, що останні змушені звертатися до зовнішніх джерел надходження науково-технічної продукції та новітніх технологій. Платежі молодих держав за технологію становлять щороку $30 - 50 млрд і мають тенденцію до зростання. До того ж експорт технології до країн, що розвиваються, характеризується поставками менш складної та застарілої технології. Розширення міжнародного науково-технічного обміну супроводжується посиленням суперництва за лідерство в пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. Серйозного випробування зазнала останніми десятиліттями технологічна перевага СІЛА над найближчими конкурентами, яку вони мали до кінця 60-х років. Серйозні завдання на найближчі роки щодо виходу на світовий технологічний ринок стоять перед Україною, адже частка її в світовій ліцензійній торгівлі надзвичайно низька. Нині в Україні вже є галузі машинобудування, де техніка і технологія досягай світового рівня. Це високотехнічні, наукомісткі галузі виробництва верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкової металургії, електрозварювального виробництва. Американські експерти вважають, що український машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-е місце у світі. Питання 3. Проблеми інтеграції економіки України у світову. Інтеграційні зв’язки України в межах СНД Під час вивчення даного питання слід засвоїти, що Україна розташована у Центральній та Південно-Східній Європі. За розмірами території (603, 7 тис. км2) вона посідає перше місце серед країн Європи, а за кількістю населення належить до найбільших держав світу. Географічне положення України - вигідне. Її сприятливі сухопутні та водні зв’язки із сусідніми та віддаленими від неї країнами розкривають широкі можливості для перетворення нашої країни на своєрідну посередницьку ланку в економічних відносинах між країнами. Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє кооперація з державами СНД. Насамперед це стосується:
1) машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне тощо; 2) авіа-, авто- та суднобудування; 3) радіотехнічної та мікроелектронної промисловості. Більшість галузей машинобудування України майже на 50 % залежить від коопераційних поставок з інших держав СНД. Для забезпечення реального суверенітету України необхідна нова схема промислового та інвестиційного кооперування і країнами СНД. Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися утрьох формах: 1) на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної, технологічної) зв’язків між підприємствами України та Інших держав СНД перетворюються на міжфірмові, зберігши за наявності заінтересованості сторін взаємні зобов’язання; 2) у тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер і підприємства різних країн є нерозривними ланками технологічного ланцюжка, потрібно трансформувати їх у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ПІК, де одне підприємство є головним, а решта - його філіями; 3) спільні розробки, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. Об’єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство визначається використанням переваг міжнародного поділу праці в національній економіці для прискорення темпів розвитку. Об’єктивні можливості інтеграції України у світове господарство визначаються: а) економічним потенціалом України; б) механізмом зовнішньоекономічних зв’язків як на загальнодержавному рівні (макрорівні), так і на рівні підприємств (мікрорівні); в) участю в спеціалізованих і багатоцільових економічних організаціях ООН.
Основна проблема, яку необхідно вирішувати Україні з метою інтеграції у світове господарство, - це ефективна участь у міжнародному поділі праці (МПП). Організаційно-економічні чинники включення України в міжнародний поділ праці: ♦ забезпечення високої економічної ефективності галузей національної економіки; ♦ ефективна спеціалізація та кооперування у виробництві, науково-технічних дослідженнях тощо; ♦ розвиток зовнішньоторговельних зв’язків з іншими країнами; «розвиток валютно-фінансової сфери.
|