Оцінка ризику інноваційних проектів

Інноваційний ризик – погроза виникнення втрат суб’єктами інноваційного процесу в результаті інноваційної діяльності.

Аналіз ризику підрозділяють на два види: кількісний і якісний.

Кількісний аналіз передбачає числове вираження розмірів ризику (ймовірностей виникнення втрат і їхньої величини).

Якісний аналіз спрямований на визначення факторів ризику, що впливають на результати ухвалених рішень і виконаних робіт, установлення потенційних зон ризику й ідентифікацію збитків.

Для точної оцінки ризиків інноваційної діяльності більш прийнятним є кількісний аналіз.

В економіці для кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід, відповідно до якого, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення й імовірності цих наслідків.

Імовірності розвитку того або іншого сценарію можна визначити:

ü об’єктивним методом (на основі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в аналогічних умовах, розраховується частота, з якої здійснюються ті або інші події);

ü суб’єктивним методом (експертна оцінка конкретних наслідків і ймовірностей їхнього виникнення).

Традиційні методи виміру ризиків поділяються на статистичний метод, метод аналізу доцільності витрат, аналітичний метод, метод експертних оцінок, метод аналогів.

Статистичний метод полягає у тому, що для розрахунку ризику виникаючих втрат аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності проведення підприємством аналогічних господарських операцій у минулому. Основні показники, що використовуються в рамках статистичного методу виміру ризиків:

1)Середнє очікуване значення:

Х= х_i*ρ _i

Де х_i – значення кожного окремого результату, р_i – імовірність одержання даного результату.

2) Дисперсія:

∂ ² = (х_i - X) ² *ρ _i

3) Стандартне відхилення:

∂ = √ ∂ ² = √ (х_i - X) ² *ρ _i

4)Коефіцієнт варіації:

V= ∂ /X

Чим менший коефіцієнт варіації, тим менше відносне відхилення конкретних результатів від середнього, тим менш ризикованим є проект.

Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на визначення потенційних зон ризику, виходячи з наявних на підприємстві джерел покриття запасів і витрат. Застосовуються наступні показники:

1) Надлишок або недолік власних засобів для покриття запасів і витрат(±E ^с);

2) Надлишок або недолік власних засобів, середньо- і довгострокових позикових джерел фінансування (±E^т);

3) Надлишок або недолік загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (±E ^н).

Балансова модель фінансової стійкості підприємства може бути представлена як:

F+Z+R^а = И^с+К^т+К^t+R^р , де

F-F- основні засоби й вкладення,

Z – запаси й витрати,

R^а - кошти, дебіторська заборгованість та інші активи,

И^с – джерела власних засобів,

К^т – середньострокові й довгострокові кредити й позикові засоби,

К^t – короткострокові позички на погашені в строк,

R^р – кредиторська заборгованість і позикові засоби.

Наявність власних засобів для формування запасів витрат дорівнює різниці між джерелами власних засобів і основних засобів і вкладеннями:

E ^з = И^с – F; тоді

Надлишок або недолік власних засобів для покриття запасів і витрат:

±E ^з = (И^с – F) – Z

Надлишок або недолік власних засобів, середньо- і довгострокових позикових джерел фінансування:

±E^т = (E ^з + К^т) – Z

Надлишок або недолік загальної величини основних джерел формування запасів і витрат:

±E ^н = (E ^з + К^т+К^t) – Z

Виходячи із цих 3 показників визначається положення підприємства й робляться висновки:

1) підприємство перебуває в безризиковій зоні, якщо

±E ^з ±E^т ±E ^н > 0

2) підприємство в зоні мінімального ризику, якщо:

±E ^з ±E^т ±E ^н ≥ 0

3) підприємство в зоні підвищеного ризику, якщо власні засоби недостатні для покриття запасів і витрат, але притягнуті засоби покривають цю суму:

±E ^з < 0; ±E^т ; ±E ^н ≥ 0

4) підприємство в зоні критичного ризику, якщо:

±E ^з; ±E^т < 0; ±E ^н ≥ 0

5) підприємство перебуває в зоні неприпустимого ризику, якщо:

±E ^з; ±E^т ; ±E ^н < 0.

Аналітичний метод заснований на застосуванні для оцінки ризиків інструментів фінансового аналізу (показники оцінки ефективності інвестицій).

Метод експертної оцінки рівня ризику, використовується коли в підприємства немає інформативних даних для розрахунку ризиків за допомогою економіко-математичних і статистичних методів оцінки. Експертні методи засновані на опитуванні керівників і фахівців. Узагальнена схема групових експертних опитувань має наступну послідовність: формування груп експертів, розробка анкети для оцінки ймовірностей настання тих або інших подій, опитування, аналіз і обробка експертних даних.

Метод аналогів припускає при аналізі ризику вивчення даних про наслідки впливів несприятливих факторів за результатами здійснення аналогічних проектів.