Типи інноваційних стратегій

Інноваційна стратегія реалізується в рамках стратегічного планування. З вибором стратегії пов’язана розробка планів, проведення досліджень, здійснення інших форм інноваційної діяльності.

Основа розробки інноваційної стратегії – життєвий цикл інновації, ринкова позиція фірми і її науково-технічна політика.

Розрізняють наступні типи інноваційних стратегій:

Стратегія наступу. Характерна для фірм, які орієнтують свою діяльність на досягнення технологічного й ринкового лідерства шляхом створення й поширення нових продуктів і послуг. Ця стратегія передбачає постійну орієнтацію на досягнення науки й технологій, наявність наукових розробок, фінансованих самою організацією, швидке реагування на потреби зовнішнього середовища. Особливістю наступальної інноваційної стратегії є активна участь співробітників у створенні й просуванні інновацій (інновація рідко «приходить» із зовнішнього джерела в розробленому вигляді). Її основа - генерація власних ідей і їхнє впровадження, захист свого виключного права на продукцію через систему патентування.

Стратегія захисту. Спрямована на збереження конкурентної позиції на існуючих ринках. Впровадження новацій здійснюється тільки, якщо організація впевнилася в їхній ефективності. Але це не просто імітація новинки, впровадженої фірмою - «піонером». Як правило, у новий продукт вносяться істотні поліпшення, які сприяють впровадженню новації в інших сферах, по іншому призначенню або перенесенню на інші ринки. Головна функція стратегії – оптимізація співвідношення «витрати – виробництво». Стратегія вимагає значних зусиль у науково-дослідній сфері. Проаналізувавши помилки фірм – піонерів, удосконаливши новацію і юридично захистивши новий зразок, організація починає масове виробництво й одержує від цього значний прибуток.

Імітаційна стратегія. Використовується фірмами, які шляхом придбання ліцензії у фірми-піонера, підключаються до виробництва товару, випущеного нею. При цьому, копіюючи основні властивості нововведень, фірма – імітатор досягає переваг шляхом залучення дешевої робочої сили або ресурсів, використання наявних виробничих потужностей у новому призначенні. Для українських виробників ця стратегія є способом підвищення наукоємкості й технологічності виробництва, посилення ринкових позицій.

Залежна стратегія. Технологічні зміни залежать від політики «материнської» компанії, з якої організація пов’язана як субпідрядник. Їхній успіх залежить від успіху в споживачів основного продукту головної фірми. Ці організації не здійснюють інноваційний пошук самостійно, але забезпечують високу якість роботи й пристосування до вимог нових технологій і ринків збуту. (Світові лідери високотехнологічних галузей здійснюють свою діяльність в інших країнах через створення місцевих фірм – виробників комплектуючих для їхньої продукції).

Традиційна стратегія. Умовно інноваційна. Використовується у випадку, якщо фірма впевнена в стабільності ринкової ситуації й перевагах своєї продукції. Ця стратегія передбачає вдосконалювання форм надання й обслуговування традиційної продукції. (Ресторанний і готельний бізнес – традиційність задоволення попиту; форма і якість послуг постійно вдосконалюються).

Стратегія «з нагоди» (стратегія «ніші»). Інноваційна діяльність полягає в пошуку інформації щодо можливостей, які з’являються у фірми в нових умовах, знаходженні нових ніш на існуючих ринках (де присутні споживачі з нетиповими, але значними різновидами потреб).