Стратегія випадкового відбору, або рандомізація

Процедура: максимально можливій кількості членів популяції привласнюють індивідуальний номер і потім обирають необхідну кількість реальних досліджуваних за допомогою таблиці випадкових чисел. Т.ч. кожному досліджуваному надається рівний шанс для участі в експерименті.

Процедура дуже складна, оск. кожний представник популяції, що цікавить нас, повинен бути врахований. На практиці застосовують більш прості способи випадкового відбору. Відбирають будь-яку групу досліджуваних, потім вимірюють у них значиму для експерименту індивідуальну властивість.

Рандомізацію можна вважати найбільш надійною стратегією. Випадковий відбір досліджуваних вирішує одночасно і проблему репрезентативності вибірки досліджуваних, і забезпечення еквівалентних за своїм складі груп (контроль додаткових змінних).

Найбільш істотна проблема при рандомизації: якою мірою первинна вибірка, з якої ми формуємо експериментальну й контрольні групи, дійсно представляє генеральну сукупність.

Стратометрична стратегія, або техніка рандомізації з попереднім виокремленням страт – використовується, якщо група потенційних досліджуваних є досить різноманітною.

Процедура:

- генеральна сукупність розглядається як сукупність груп людей – страти (від грец. страта – прошарок), що володіють певними характеристиками;

- з кожної групи (страти) випадково обираються досліджувані з відповідними характеристиками в експериментальну вибірку – так, щоб у ній були рівно представлені особи з кожної страти; найчастіше використаються наступні характеристики: стать, вік, освіта тощо.

Застосовують психодіагности при розробці тестів, педагогічні психологи, соціологи й соціальні психологи при опитуваннях суспільної думки, дослідженні соціальних установок і т.д.

Стратегія попарного відбору, або М-метод, стосується розподілу досліджуваних в експериментальну і контрольну групи, коли добираються досліджувані, еквівалентні за значеннями проміжних змінних. Для цього досліджувані тестуються за значущими змінними, за результатами тестування складаються пари досліджуваних із приблизно рівними значеннями протестованих змінних. Потім один досліджуваний з пари розподіляється в експериментальну групу, а другий – в контрольну. Ідеальний варіант – використання близнюкових пар (моно- і дизіготних).

Різновид цієї стратегії – підбір однорідних груп, у яких досліджувані, вирівняні за всіма показниками, крім того, що нас цікавить. Тоді різницю в результатах груп за деяких умов можна приписати саме цьому показнику, за яким відрізняються дані групи. Інший варіант – виділення значимої додаткової змінної. Всі досліджувані тестуються, ранжиуються за рівнем виразності змінної. Групи формуються так, щоб досліджувані, що володіють однаковими або близькими значеннями змінної, потрапили в різні групи.

Репрезентативне моделювання – складання репрезентативної групи досліджуваних, характеристики якої відповідають характеристикам популяції, що цікавить нас. Найбільш простий варіант (див. вище).

Методи наближеного моделювання та залучення реальних груп використовуються, коли неможливо знайти спосіб створення репрезентативної групи.

Чим менше генералізація, тобто чим точніше набір критеріїв, що описують популяцію, на яку поширюються висновки про характеристики експериментальної вибірки, тим вище зовнішня валідність експерименту.

Застосування реальних груп може призвести до змішування незалежної змінної та індивідуальних відмінностей, у зв’язку з чим потрібен квазіекспериментальний план дослідження.Напр., дослідження може проводитися при участі студентів 2-го курсу університету, а дані приписуються всім людям, або “людям у віці від 17 до 21 року”, або “людям із середньою освітою у віці від 17 до 21 року” і т.д.

У деяких дослідженнях використовують так звані вибірки типового випадку. Е. Дзукі наводить відповідний приклад, коли дається визначення середнього молодого італійця і для дослідження використовується вибірка, що складається з індивідів, які відповідають цьому визначенню. Зрозуміло, що результати такого дослідження можна поширити тільки на тих осіб, які за своїми характеристиками відповідають визначенню середній молодий італієць.

Розрізняють два основних типи залучення досліджуваних у групу:

а) відбір - проводять при рандомізації, рандомізації з виділенням страт, при репрезентативному й наближеному моделюванні;

б) розподіл - здійснюється при способі складання груп з еквівалентних пар і дослідженнях за участю реальних груп.

Уважається, що найкраща зовнішня й внутрішня валідність досягається при стратегії підбора еквівалентних пар і стратометричній рандомізації.

Стратегії попарного моделювання, наближеного моделювання й стратометричної рандомізації, на відміну від стратегії рандомізації, припускають, що нам відомий додатковий параметр – індивідуальна особливість, що може вплинути на результат експерименту. Помилка у виділенні цього параметра й/або недооблік інших параметрів призводять до невдачі. Очевидно, що застосування таких стратегій формування груп повинне опиратися на серйозні знання в області диференційної психології.