Оформлення результатів наукового дослідження

Завершенням будь-якої дослідницької роботи є подання результатів формі, прийнятій науковим співтовариством. Розрізняють 2 основні форми подання результатів: кваліфікаційну й науково-дослідну.

Кваліфікаційна робота – курсова робота, дипломна робота, дисертація тощо – служить для того, щоб студент, аспірант або здобувач, представивши свою працю на суд експертів, одержав документ, що засвідчує рівень компетентності. Вимоги до таких робіт та їх оформлення викладені в інструкціях ВАК і положеннях, прийнятих вченими радами.

Умовно вид подання наукових результатів можна розділити на три підвиди: 1) усні виклади; 2) публікації; 3) комп’ютерні версії.

Всі вони належать до тих або інших варіантів впорядкування (подання) наукової інформації (В. Дружинін, С. Максименко):

- вербальна (науковий звіт, доповідь, стаття, тези);

- символічна (знаки, формули);

- предметно-зображувальна (макети, фільми);

- графічна (схеми, графіки).

Розглянемо деякі форми подання наукової інформації.

1. Вербальна. У людському співтоваристві основним способом передачі інформації є слово. Тому будь-яке наукове повідомлення – це насамперед ТЕКСТ – форма організованого за певними правилами впорядкування (змісту) результатів дослідження.

Розрізняють два види текстів: природною, або повсякденною, мовою і науковою мовою. Будь-яке подання результатів дослідження є текстом «змішаного» виду, де в природномовну структуру включені частини, сформульовані строго понятійною мовою.

Вимоги до тексту: послідовність, логічність, дотримання наукових кліше.

Порядок викладу матеріалу в науковій статті (звіті), присвяченій узагальненню результатів експериментального дослідження (С. Максименко).

1. Автор статті, місце роботи.

2. Назва (не більше 15 слів).

3. Резюме (не більше 100-150 слів; містить інформацію про проблему дослідження, його предмет, коло досліджуваних, метод, результати та основні висновки).

4. Вступ.

5. Метод.

6. Методика та інструментарій.

7. Результати.

8. Обговорення результатів.

9. Бібліографічний апарат.

Розглянемо ці розділи більш детально.

У Вступі строгій послідовності подаються:

1) формулювання проблеми;

2) огляд попередніх досліджень з проблеми (зокрема, зазначають основні методи, які використовувались у попередніх дослідженнях, а також аналізують суперечності в їхніх результатах)

3) теоретичне обґрунтування власного дослідження;

4) формулюється гіпотеза дослідження, спосіб її перевірки;

5) наводиться перелік незалежної, залежної, зовнішніх та додаткової змінних;

6) формулюється прогноз результату дослідження.

У розділі «Метод» докладно розкривають особливості процедури дослідження, а саме:

1) визначають план дослідження (експериментальний чи неекспериментальний);

2) наводять характеристику вибірки досліджуваних, стратегію формування груп, інформацію про зовнішні умови, час і т.ін.;

3) розкривають детально процедуру дослідження (із зазначенням інструкції досліджуваним);

4) розглядають спосіб контролю незалежної змінної, зовнішніх змінних, форми реєстрації залежної змінної (тобто її операційні характеристики); обговорюють способи балансування, контрбалансування, шляхи забезпечення сталих умов при здійсненні дослідження у двох або більше групах, способи спілкування експериментатора з досліджуваними.

У розділі «Методика та інструментарій» подають відповідні відомості, зокрема про тести (зазначають дату їх створення, назву, місце і авторів валідизації чи реалізації, основні психометричні характеристики тощо).

Розділ «Результати» є основним у статті чи звіті:

1) нагадати проблему й початкову гіпотезу;

2) потім навести результати, зазначивши критерії, рівні надійності і т. ін. Для пояснення додають рисунки або таблиці.

У розділі «Обговорення» результатів викладають висновки дослідження, які співвідносяться з гіпотезою і даними інших дослідників. Результати розглядаються в контексті теорії, яку вони підтверджують чи доповнюють. Висловлюються міркування щодо можливості практичного застосування результатів, подальших напрямків досліджень в обраній сфері.

2. Графічна (геометрична) форма опису результатів, яка є традиційним способом кодування наукової інформації. Цей опис доповнює й пояснює текст, є наочним і дає можливість одночасно представити систему відносин між окремими змінними, досліджуваними в експерименті.

Форми:

1) граф – безліч крапок (вершин), з’єднаних ребрами (орієнтованими або неорієнтованими відрізками). Розрізняють графи: планарні й просторові; зв’язні й незв’язні; орієнтовані (відрізки-вектори) і неорієнтовані.

Орієнтовані графи використовуються при описі системи причинних залежностей між незалежної, додатковими й залежної змінними. Неорієнтовані – для опису системи кореляційних зв’язків між вимірюваними властивостями психіки.

Деякі правила побудови графів:

- «вершинами» позначаються властивості, а «ребрами» – зв’язки;

- зображення ребер ілюструють характеристику зв’язку: додатний зв’язок позначається суцільними лініями (або червоним кольором), від’ємний – пунктиром (або синім кольором); сила й значимість зв’язку кодуються товщиною лінії;

- найбільш вагомі ознаки розташовують у центрі, а ознаки, що мають менший «вагу» – ближче до периферії.

- «відстані» відображають подібності–відмінності ознак між ознаками на площині і обчислюються за формулою: d = (1 - r) / 2, де d – відстань, r– кореляція; тоді відстані між вершинами графа (властивостями) стають пропорційними величинам кореляцій з урахуванням знаку: при г – -1 відстань максимальна: d = 1, при r= –1відстань мінімальна: d = 0.

- для зручності сприйняття не рекомендується використати при описі результатів графи більш ніж з 10-11 вершинами.

У психологічних дослідженнях графи використаються дуже часто при описі результатів. До теоретичних моделей, поданих у формі графів, належать модель інтелекту Д. Векслера, схема функціональної системи П. Анохіна. Соціограма – це орієнтований граф.

Рис. 2. Зі студентського дослідження

2) просторово-графічні описи, у яких ураховується структура параметрів і відносини між елементами (приклади: опис структури інтелекту – «куб» Д. Гілфорда; простір емоційних станів за В. Вундтом; опис типів особистості за Г. Айзенком – «коло Айзенка»). Кожний фактор відображається віссю простору, а параметр проведення, обмірюваний нами, – крапкою в цьому просторі. В інших випадках, зокрема при описі результатів диференційно-психологічних досліджень, крапками зображуються випробувані, осями – головні фактори (або латентні властивості). Зв’

Рис. 3. Простір емоційних станів за В. Вундтом

3) для первинного подання даних використовуються діаграми, гістограми й полігони розподілу, а також різні графіки.

Первинним способом подання даних є зображення розподілу. Для відображення розподілу значень вимірюваної змінної на вибірці використовують гістограми й полігони розподілу. Часто для наочності розподіл показника в експериментальній і контрольній групах зображують на одному малюнку.

Гістограма – це «стовпчикова» діаграма частотного розподілу ознаки на вибірці. Використовується декартова система координат. При побудові гістограм на осі абсцис відкладають значення вимірюваної величини, а на осі ординат – частоти або відносні частоти зустрічаємості даного діапазону величини у вибірці. Якщо на гістограмі відображені відносні частоти, то площа всіх стовпчиків дорівнює 1.

Полігон розподілу – це відображення залежності частоти зустрічаємості ознаки від її величини. Кількість випробуваних, що мають дану величину ознаки (або потрапили в певний інтервал величини), позначають крапкою з координатами: X – градація ознаки, Y – частота (кількість людей) конкретної градації або відносна частота (включення кількості людей із цією градацією ознаки до всієї вибірки). Крапки з’єднуються відрізками прямої.

Перед тим як будувати полігон розподілу, або гістограму, дослідник повинен розбити діапазон вимірюваної величини на рівні відрізки: рекомендують використовувати не менше 5, але не більше 10 градацій.

Рис. 4. Полігон розподілу і гістограма

Діаграму доречно використовувати, якщо дослідник хоче наочніше представити співвідношення між різними величинами, напр. частки досліджуваних з різними якісними особливостями (кількість чоловіків і жінок), то йому вигідніше використати. У секторній круговій діаграмі величина кожного сектора пропорційна величині зустрічальності кожного типу. Величина кругової діаграми може відображати відносний об’єм вибірки або значимість ознаки.

Графіки є варіантом відображення інформації, перехідним від графічного до аналітичного, і представляють функціональну залежність ознак.

За змістом графічні зображення можна поділити на дві групи:

1. Графіки, що ілюструють зв’язок незалежної та залежної (або будь-яких інших) змінних.

2. Графіки, що відображають залежність зміни параметрів у часі (класичний варіант – виявлений Г. Еббінгаузом зв’язок між обсягом відтвореного матеріалу й часом, що пройшов після завчання.).

Видом графіків є діагностичні профілі, які характеризують середню виразність вимірюваних показників у групи або певного індивіда.