Складові інтерпретації експериментальних результатів.

ТЕМА 11

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХІКИ ТА ЇХ ОФОРМЛЕННЯ

Мета:

1. Надання інформації про зміст і процедуру інтерпретації результатів експериментального дослідження та ознайомити з основними формами подання цих результатів.

2. Розвиток розуміння сутності інтерпретації результатів експериментального дослідження і уміння подавати на належному рівні результати власних наукових досліджень.

3. Сприяння вихованню психолого-наукової культури.

План:

1. Поняття про інтерпретацію результатів експерименту.

2. Складові інтерпретації експериментальних результатів.

3. Оформлення результатів дослідження.

Поняття про інтерпретацію результатів експерименту

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – сукупність значень (смислів), які приписуються певним чином різним даним.

Інтерпретувати експериментальні дані означає надати певний смисл отриманим у дослідженні результатам.

Рівні інтерпретації даних експериментального дослідження психіки:

- змістовий – передбачає якісний аналіз сукупності емпіричних об’єктів (напр., учасників малої групи) і стосунків між ними (напр., міжособистісних взаємин), побудову моделі реальності (напр., соціометричну);

- формальний – полягає у кількісному аналізі сукупності результатів вимірів, коли кожному об’єкту приписується певний формальний символ (як правило, число) таким чином, щоб зв’язки між елементами системи відображали відповідні відношення між емпіричними об’єктами (напр., кількість виборів у групі певного її члена співвідноситься з його статусом у цій групі).

Висновок. Інтерпретація є заключним етапомпсихологічного експериментального дослідження і має свої складові.

Складові інтерпретації експериментальних результатів.

Складові інтерпретаційного етапу експериментального дослідження в психології є обробка даних, їх пояснення і узагальнення.

Обробка даних спрямована на переведення сирих даних у значущі результати, пошук основних параметрів розподілу даних показників центральної тенденції (моди, медіани, середнього арифметичного тощо) і дисперсії значень навколо цієї центральної тенденції.

Кроки обробки даних:

1) упорядкування даних – їхня класифікація і групування через табулювання (складання відповідних таблиць), геометричне зображення залежностей між змінними (побудова гістограм, графіків, графів, діаграм тощо).

2) статистична обробка даних.

Пояснення експериментальних результатів – визначення можливості характеристики встановленого типу відношень як часткового випадку вже відомого закону. Т.б. при поясненні дослідник орієнтований на пошук ширшої системи зв’язків, в яку можна включити експериментальні факти.

Розпізнають такі схеми пояснень:

Форми психологічного пояснення (за різноманітними моделями психічної реальності):

- психофізіологічний редукціонізм, коли навіть для складних психічних проявів прагнуть віднайти психофізіологічні механізми (напр., Г. Айзенк виокремлені ним базові характеристики типів особистості – інтроверсію-екстраверсію пов’язує з рівнями кіркової активності, а стабільність-нейротизм – із силою реакції автономної нервової системи);

- психологічний редукціонізм – пояснення дій через зведення їх до одного й того ж причинного незмінного принципу (напр., у рамках фрейдизму активність людини пояснюється через переміщення психічної енергії лібідо з органічної діяльності на власну (нарцисизм) і на інших людей);

- соціологічне зведення, коли психічний розвиток трактується як результат взаємодії в ході соціального життя (соціометрія Дж. Морено);

- непсихологічне зведення: фізикалістське – психічні феномени порівнюються з фізичними структурами (теорія поля К. Левіна); органічне – психологічні явища зводяться до фізіологічних реакцій (напр., асоціації як елементарний психологічний механізм зводяться до умовних рефлексів);

- конструктивістські типи пояснення, за допомогою яких, не зводячи до простого, будують конструкції в галузі поведінки чи психічної реальності, (у теорії Ж. Піаже формування певних систем психічних операцій і різних рівнів інтелекту пояснюється через необхідність урівноваження процесів асиміляції й акомодації).

- історико-генетичний підхід, запропонований Л. Виготським, який ввів новий пояснювальний конструкт «зона найближчого розвитку». Йдеться про опосередкований характер вищих психічних функцій, при який передбачає становлення психологічних знарядь як стимулів-засобів, спочатку пов’язаних із взаємодією з партнером у ситуації спілкування, а потім звернутих суб’єктом на себе як засіб управління власною психікою;

- генетико-моделюючий підхід (вітчизняна психологія) – інтерпретація експериментальних даних щодо закономірностей психічного розвитку розглядається як необхідний логічний наслідок присвоєння суб’єктом способів побудови вищих психічних функцій у процесі перетворення ним певного змісту; при цьому способи перетворення виступають психологічними механізмами предметної діяльності суб’єкта;

- вчинковий підхід, який розвивається останнім часом як пояснювальна модель психічного розвитку особистості й відповідних експериментальних фактів, що отримуються під час дослідження даного процесу.

Усі ці підходи розкривають різні типи тлумачення змісту встановлених експериментальних даних.

Формальний аспект пояснення передбачає оцінку придатності гіпотези, що перевіряється в експерименті, на основі співвіднесення отриманого емпіричного результату й оцінки валідності реалізованих форм експериментального контролю (табл. 1).

Таблиця 1

Оцінка валідності експерименту (за Т. Корніловою)

Зауваження:

- до ситуації (А): враховуючи принципи фальсифікації і верифікації й пов’язану з цим асиметрію експериментальних висновків, стверджується, що отримані дані не суперечать сформульованій експериментальній гіпотезі і теорії, яку вона перевіряла; саму ж теорію не можна вважати остаточно доведеною, так само як і вважати правильним запропонований нею тип пояснення;

- до ситуації (В): в повторних експериментах вирішити проблему адекватної організації збору емпіричних даних

- до ситуації (С): відхилення теорії, яку репрезентувала дана гіпотеза, у цьому випадку можливе тільки за умови накопичення відповідних фактів у низці експериментів.

Узагальнення експериментальних даних є заключним моментом інтерпретації і полягає у виявленні об’єктів і умов дійсності, на які можна поширити результати експерименту.

Різновидами узагальнення є:

- узагальнення ситуації або умов дослідження – просторово-часових, умов діяльності досліджуваного, особливостей експериментального завдання тощо, яке можливо, коли ті самі залежні змінні вивчаються в різних ситуаціях; коли дослідник варіює відповідні додаткові змінні з метою встановити інваріантність експериментальних результатів;

- узагальнення відповіді – залежної змінної можливе, якщо вивчаються різні її прояви різними експериментаторами з метою виявлення впливу цих проявів на результати дослідження;

- узагальнення на рівні об’єкта дослідження (особистості та групи) можливе за умови репрезентативності вибірки; обмеженнями виступають біологічні характеристики (конституціональні особливості, стан здоров’я, стать, вік тощо) і соціокультурні характеристики (культурні, етнопсихологічні особливості); можливість подолання цих обмежень розглядається відповідно в диференціально-психологічних і кроскультурних дослідженнях;

- узагальнення відношень – із часткового зв’язку між конкретними фактами (наприклад, дзвінок – виділення слини) до генералізованого узагальнення всіх видів подібної поведінки (умовний рефлекс як зв’язок між будь-якими незалежними один від одного стимулами).

Виокремлюють помилки узагальнення, які ґрунтуються на:

1) неправильних статистичних рішеннях (помилки першого і другого роду при ймовірності прийняття нуль-гіпотези);

2) неправильних висновках про вплив незалежної змінної через неврахування суттєвих додаткових змінних або помилок у розумінні співвідношення теоретичного твердження та емпіричного висловлювання в експериментальній гіпотезі (коли факти на користь експериментальної гіпотези в окремому експерименті трактуються як підтвердження теоретичних тверджень у цілому).

3) порушенні логіки міркувань, що виявляється, зокрема у:

- випаданні окремих ланок у причинному поясненні (напр., при проведенні аналізу взаємозв’язку між агресивністю та переглядом телевізійних передач часто роблять неправомірний висновок, що саме перегляд агресивних передач спричинив агресивну поведінку, хоча могло бути і так, що агресивні люди були просто орієнтовані саме на перегляд відповідних передач);

- неправомірному виокремленні основної причини, пов’язаної з бажанням дослідника обов’язково подати каузальне пояснення, коли основним і вичерпним вважається другорядний факт (наприклад, у висновках про взаємозв’язок між рівнем інтелекту і рівнем освіти ті фактори, які обумовлюють навчання дитини у привілейованому навчальному закладі (соціальний стан сім’ї, етична належність та ін.) можуть то висуватися на перші позиції, то займати місце другорядних порівняно з тими, що розглядає інший дослідник (скажімо, рівень інтелекту батьків, креативність тощо);

- заміні одного висловлювання іншим, коли на думку дослідника одна фіксована ситуація викликає іншу і повідомляється тільки остання; наприклад, при аналізі відповідей опитувальника робиться висновок досліджуваний робить так, у той час як за відповідями опитувальника можна тільки стверджувати, що досліджуваний вважає, що робить так (у цьому випадку часто не враховується ефект соціальної бажаності відповіді);

- помилці ціннісних суджень, коли істинність міркувань ототожнюється з їхньою актуальністю, наприклад, робиться висновок не стосовно того, що отримано, а стосовно того, наскільки результати цінні в контексті соціального запиту (напр., метод навчання поганий, оскільки спрямований на виховання інтелектуальної еліти, а нам потрібно розвивати всіх);

- редукціонізмі висновків, підміні психологічних понять непсихологічними або пошук пояснень певного числа різних явищ зведенням їх тільки до одного з типів пояснення, не враховуючи їх відносного характеру і можливості альтернативних пояснень;

- неправомірній апеляції до наукового авторитету чи до факту, який вважається загальноприйнятим, але не пройшов емпіричної перевірки в науковому дослідженні (коли особистий авторитет дослідника є таким великим, що здається необов’язковим доведення його суджень на емпіричному рівні).

Висновок. Як бачимо, інтерпретація результатів експериментального дослідження є складним і відповідальним процесом, який забезпечує висновки за експериментом в цілому і потребує відповідного оформлення для представлення результатів дослідження на суд наукової громадськості.