Згідно з Бюджетним кодексом України чи мають право органи місцевого самоврядування створювати позабюджетні та валютні фонди?

а) так;

б) ні;

в) у виняткових випадках, передбачених законодавством;

г) мали право до 01.01.2002 р.

9. Відповідальність за зобов'язаннями по запозиченням до місцевих бюджетів:

а) держава не несе;

б) держава несе;

в) покладається на вищестоящі органи місцевої влади, а в разі їх відсутності – на державу;

г) при виникненні надзвичайних обставин держава може солідарно розподілити відповідальність із відповідним органом місцевого самоврядування.

10. Комунальний сектор в Україні включає:

а) промисловість;

б) освіту;

в) сільське господарство;

г) охорону здоров'я;

д) транспорт і зв'язок;

є) торгівлю та громадське харчування.

11. Доходи від об'єктів комунальної власності включають:

а) доходи від підприємств, організацій та установ;

б) доходи від державних підприємств;

в) доходи від підприємств, організацій і установ комунальної власності;

г) надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

д) кошти від приватизації майна, що знаходиться у комунальній власності.

12. Склад матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування:

а) рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться у комунальній власності;

б) рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться у приватній власності;

в) доходи місцевих бюджетів;

г) земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;

д) рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться у державній власності;

є) позабюджетні (в тому числі валютні) фонди.

13. Право комунальної власності територіальних громад в Україні може виникати на:

а) рухоме та нерухоме майно;

б) землю;

в) природні ресурси;

г) об'єкти соціальної інфраструктури;

д) житлово-комунальне господарство, побутові підприємства;

є) державні підприємства.

14. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства:

а) планування доходів житлово-комунальних підприємств;

б) управління об'єктами житлово-комунального господарства;

в) планування видатків житлово-комунальних підприємств;

г) облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

д) благоустрій територій, збирання, утилізація відходів і сміття.

Тема 4. Видатки місцевих бюджетів, порядок їх планування і фінансування

План

4.1. Склад видатків місцевих бюджетів [1]

Планування видатків місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу

Планування видатків місцевих бюджетів на основі нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя

Планування видатків місцевих бюджетів на основі нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя

Необхiднiсть застосування нормативних методiв у бюджетному пла­ваннi вперше в українському законодавствi була пiдкреслена в 3а­конi України " Про Державний бюджет України на 1995 piк" вiд 16 квіт­ня 1995 р., де вживається тepмiн " норматив мiнiмальної бюджетної забезпеченостi одного жителя". Використання такого нормативу було передбачено при розподiлi регулюючих доходiв мiж обласними бюдже­тами та бюджетами районiв i мiст обласного пiдпорядкування. Kpiм то­го, цим законом були обмеженi можливостi рад вищого рiвня зменшу­вати доходи або збiльшувати видатки бюджетiв рад нижчого рiвня. До того ж необхiдно було враховувати нормативи мiнiмальної бюджетної забезпеченостi, а збiльшення видаткiв супроводжувати наданням випе­реджувальних субвенцiй або компенсацiй.

Також у 1995 р. у 3aкoнi України " Про бюджетну систему України" у вiтчизняну бюджетну практику було введено тepмiн " мiнiмально необ­xiднi видатки" з бюджетiв Автономної Республiки Крим, областей, мicт Києва та Севастополя. Iх обчислення передбачалося за єдиними або груповими мiнiмальними соцiальними i фiнансовими нормами та нор­мативами, якi мали бути встановленi вищими органами виконавчої вла­ди на основі чинних законодавчих aктiв з урахуванням iндексу iнфля­ції в межах фiнансових можливостей держави та вiдповiдних терито­рiальних утворень.

Постановою Верховної Ради Укрaїни " Про введення в дiю 3акону Укpaї­ни " Про Державний бюджет України на 1996 piк" вiд 22 березня 1996 р. запроваджувався новий тepмiн " середня мiнiмальна забезпеченiсть на одного жителя", якого не було до цього в жодному iз законодавчих aктiв з питань бюджету, а також у 3aкoнi " Про бюджетну систему України". 3астосовувати такий показник потрiбно було при визначеннi пропорцiй розподiлу частини загальнодержавних податкiв, зборiв та обов'язкових платежiв мiж бюджетами Автономної Республiки Крим i мiсцевими бю­джетами рiзних видiв.

Наступна спроба запровадження нормативних пiдходiв у бюджетне планування була зроблена в 3aкoнi " Про мiсцеве самоврядування в Укpaї­нi" вiд 21 травня 1997 р., де було витлумачено багато нових понять, зок­рема: " мiнiмальний бюджет мiсцевого самоврядування", " мінімальний рiвень соцiальнuх потреб". Мiнiмальний бюджет мiсцевого самовряду­вання, згiдно з цим 3аконом, - це розрахунковий обсяг мiсцевого бю­джету, необхiдний для здiйснення повноважень мiсцевого самоврядуван­ня на piвнi мiнiмальних соцiальних потреб, який гарантується держа­вою. А сам мiнiмальний рiвень соцiальних потреб - це гарантований державою мiнiмальний рiвень соцiальних послуг на душу населення в межах yciєї територiї України.

Головною метою запровадження таких показникiв у практику бю­джетного регулювання, на думку законодавця, мало бути забезпечення прав i гарантiй, передбачених Конституцiєю України, громадянам краї­ни незалежно вiд мiсця проживання. Проте, як засвiдчила практика, розрахунок цих показникiв значно ускладнювався у зв'язку з вiдсутнi­стю досвiду i необхiдного статистичного матерiалу, нестабiльнiстю еко­номiки, а отже, змiннiстю таких важливих складових зазначених по­казникiв, як рiвень цiн (особливо на енергоносiї), заробiтної плати, об­сяг рiзноманiтних соцiальних допомог тощо.

3а час, що минув вiд дня ухвалення цього 3акону, мiнiмальнi соцi­альнi стандарти так i не були розробленi, на думку вiдомих практикiв, у зв'язку з вiдсутнiстю науково обгрунтованого чи пiдтвердженого роз­рахунками єдиного трактування рiвня соцiальних послуг на душу насе­лення у межах yciєї територiї України.

Справдi, процес визначення мiнiмального рiвня соцiальних потреб є надто складним iз позицiй наукового обгрунтування цього рiвня. Бiль­ше того, проблема визначення перелiку гарантованих державою мiнi­мальних соцiальних послуг є швидше проблемою полiтичною, нiж фi­нансовою. Труднощi щодо обrрунтування мiнiмального рiвня соцiаль­них потреб наштовхують окремих eкoнoмiстiв на висновок про беззмi­стовнiсть спроб встановлення мiнiмальних соцiальних стандартiв у зв'язку зi значними вiдмiнностями у рiвнях розвитку peгioнiв, немож­ливостi уточнення стандартiв залежно вiд наявних доходiв центрально­го бюджету. В.І.Кравченко, зокрема, вважає, що викори­стання нормативiв мiнiмальної бюджетної забезпеченостi на одного жи­теля та мiнiмальних соцiальних потреб є некоректним. І.0.Лунiна пiд­креслює, що використання зазначених показникiв " суперечить самiй iдеї мiсцевого самоврядування".

На наш погляд, проблема розробки мiнiмальних соцiальних стандар­тiв потребує подальшого глибокого теоретичного дослiдження i прак­тичного обгрунтування. Taкi стандарти необхiднi, вони мають стати своє­рiдними орiєнтирами у розробленнi нормативiв бюджетної забезпече­ності. Зiставлення мiнiмального рiвня соцiальних потреб i середнiх ви­даткiв на душу населення дасть можливiсть зробити висновки про сту­пiнь задоволення найважливiших потреб населення, гарантованих Кон­ституцiєю України. Робота з визначення державних соцiальних стан­дартiв i нормативiв в Укpaїнi вже розпочалася вiдповiдно до прийнято­го 5 жовтня 2000 р. Закону Укрaїни " Про державнi соцiальнi стандарти та державнi соцiальнi гарантії".

Важливим етапом на шляху впровадження застосування норматив­них методiв у планування бюджетних видаткiв стало прийняття 1 лип­ня 1999 р. Верховною Радою України Постанови " Про основнi напрями бюджетної полiтики на 2000 piк (бюджетна резолюцiя)", де вперше були оприлюдненi узагальненi нормативи бюджетної забезпеченостi в розрахунку на душу населення. Taкi нормативи використовувалися у процесi визначення обсягiв видаткiв мiсцевих бюджетiв на 2000 р. за основними напрямами делегованих повноважень: охорона здоров'я, oсвi­та (на одного учня), соцiальний захист, компенсацiї органам самовряду­вання за виконання делегованих повноважень, культура, фiзична куль­тура i спорт; для обласних бюджетiв - сiльське господарство, лiсове господарство, рибальство та мисливство.

У " Бюджетнiй резолюцiї - 2000" було передбачено застосування ко­ригуючих коефiцiентiв для врахування вiдмiнностей у вартостях надан­ня суспiльних послуг громадянам, якi проживають у рiзних населених пунктах, перш за все, залежно вiд мiсця їх знаходження: сiльська чи мiська мiсцевостi. Диференцiацiя мicт була проведена з критерiєм чи­сельностi населення. Адже абсолютнi обсяги видаткiв у таких сферах, як охорона здоров'я, соцiальний захист населення, державне управлiн­ня, культура i спорт загалом визначають саме за кiлькiстю населення. Виняток становлять видатки на oсвiту, якi планують у розрахунку на одного учня.

Таким чином, узагальненi нормативи бюджетної забезпеченостi вра­ховували вартiсть надання основних соцiальних послуг за рахунок бю­джетних коштiв у розрахунку на одну особу, а коригуючi коефiцiєнти вi­дображали вiдмiнностi у вapтocтi надання цих послуг територiальними громадами рiзних категорiй. Застосування в бюджетному плануваннi нормативiв бюджетної забезпеченостi стало першим кроком у реалiзацiї таких важливих принципiв органiзацiї мiжбюджетних вiдносин, як про­зорiсть i гласнiсть.

Ухвалення Закону України " Про Державний бюджет України на 2001 piк" започаткувало проведення у кpaїнi реформи системи мiжбю­джетних вiдносин. На виконання вимог ст. 50 зазначеного Закону Кабi­нет Miнiстpiв України 29 грудня 2000 р. прийняв постанову, яка визна-

чила порядок розрахунку обсягу мiжбюджетних трансфертiв - дотацiй вирiвнювання, субвенцiй та коштiв, що передаються до бюджету вищо­го рiвня, а також нормативiв вiдрахувань вiд загальнодержавних подат­кiв i зборiв на 2001 р.

З прийняттям Бюджетного кодексу докорiнно змiнився пiдхiд до розрахунку бюджетних видаткiв: вiдбувся перехiд вiд планування з урахування ме­режi бюджетних установ до формування мiсцевих бюджетiв на основi єдиних нормативiв на одного мешканця чи споживача соцiальних по­слуг. Таким чином, був запроваджений нормативний пiдхiд до розрахун­ку видаткiв мiсцевих бюджетiв.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повнова жень Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертв.

Відповідно до Бюджетного кодексу фінансовий норматив бюджетної ззабезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються для місцевих бюджетів коефіцієнтами, що враховують відміності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

1) кількості населення чи споживачів соціальних соціальних;

2) соціально-економічних, делегованих, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

Коригуючи коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У наступному роздiлi розглянемо механiзм розрахунку обсягiв дота­цiй вирiвнювання мiсцевим бюджетам iз державного бюджету, в межах якого подано характеристику порядку обчислення видаткiв мiсцевих бюджетiв.

Ключові слова: норматив мiнiмальної бюджетної забезпеченостi одного жителя, мiнiмальний бюджет мiсцевого самоврядування, мінімальний рiвень соцiальних потреб, нормативний пiдхiд до розрахун­ку видаткiв мiсцевих бюджетiв

Запитання для перевірки знань

1. Поясніть необхiднiсть застосування нормативних методiв у бюджетному пла­ваннi.

2. Що собою представляє поняття „фінансовий норматив бюджетної забезпеченості”?

3. В чому полягає сутність мінімального рівня соціальних потреб?

4. Поясніть особливості нормативного підходу до розрахунку видатків.

Тестові завдання:

1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості – це:

а) гарантований державою обсяг закріплених доходів бюджетів місцевого самоврядування;

б) розмір мінімально необхідних видатків органів місцевого самоврядування;

в) обсяг фінансових ресурсів, які спрямовуються на реалізацію бюджетних програм у розрахунку на одного мешканця чи споживача соціальних послуг, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

2. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

а) кількості населення та споживачів соціальних послуг;

б) кількості бюджетних установ;

в) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних особливостей адміністративно-територіальних одиниць;

г) політичних умов.