Характеристика основних якостей культури спілкування особистості.

Лекційне заняття 2.

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи формування культури спілкування молодших школярів.

Тема 2. Основні складові якості культури спілкування молодших школярів.

План.

1. Характеристика основних якостей культури спілкування особистості.

2. Товариськість і замкнутість як складові культури спілкування.

3. Мовленнєвий етикет – правила мовної поведінки у суспільстві.

Ключові поняття теми: якості культури спілкування, ввічливість, тактовність, стриманість, скромність, делікатність, товариськість, замкнутість, етикет, мовленнєвий етикет.

Основна література до теми: № 4; 5; 8; 9; 12; 15; 16.

Додаткова література до теми: № 2; 4; 11; 14; 20.

Зміст лекції:

Характеристика основних якостей культури спілкування особистості.

Дослідники Б. Бушелева, Л. Васильєва Гангнус, В. Гореєва, В. Котирло, О. Кульчицька основними складовими якостями культури спілкування вважають: ввічливість, тактовність, делікатність, стриманість, скромність, простоту, точність і відповідальність.

На думку Б. Бушелевої, ввічливість – якість, в основі якої лежить почуття власної гідності і чуйне ставлення до людей, яке виражається стриманістю, коректністю і делікатним відношенням до оточуючих. Ввічливість – це риса особистості, основний зміст якої складає звичка дотримання пристойностей. Оскільки стиль і спосіб виконання загальноприйнятих правил поведінки залежать від конкретних обставин спілкування та індивідуальних особливостей тих, хто спілкується, автор виділяє різні відтінки ввічливості: коректність (в деякій мірі офіційна ввічливість), чемність (шаноблива ввічливість, наприклад, по відношенню до старших, до жінки), люб’язність (ввічливість з підкресленим бажанням бути приємним партнеру по спілкуванню), делікатність (ввічливість у поєднанні з особливою м’якістю, тонкістю в розумінні інших людей). Всі ці риси особи тісно пов'язані між собою.

Етичну основу спілкування становить ввічливість. Будучи елементарного вимогою культури спілкування, ввічливість виявляється в уважності, доброзичливості, готовності допомогти кожному, хто цього потребує. Для ввічливої людини повага до інших людей стає повсякденною нормою поведінки, звичним способом ставлення до кожного. Повага виявляється у дотриманні правил поведінки і пристойностей.

Встановлено (Л. Васильєва Гангнус, В. Котирло, О. Кульчицька), що ввічливе ставлення до людей – це привітність, уважність до них. Ввічливість – це насамперед людяність, приємними й симпатичними є ввічливі люди, а огидними – грубі, невиховані, неввічливі. Ввічливість може бути активною і пасивною. Пасивна ввічливість проявляється у тому, що людина прагне не заважати іншим людям. Проте, по-справжньому ввічлива і культурна людина не обмежується прагненням не заважати іншим. Вона завжди готова допомогти іншому, зробити йому послугу.

У системі роботи по вихованню культури спілкування значне місце займає формування тактовності. Тактовність – це почуття міри, вміння особи поводитися, дотримуючись відповідних норм. Тактовність виявляється в умінні не переходити певної межі в офіційних і особистих стосунках. Багато правил етикету передбачають тактовну поведінку. Наприклад, тактовність виключає підслуховування чужих розмов, читання без дозволу чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей, надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів й т. ін.

З ввічливістю тісно пов’язана – тактовність, що є більш високим і складним компонентом культури спілкування, який характеризує її глибинні шари. Тактовність припускає не тільки знання і дотримання пристойностей, але й розвинуте почуття міри, здатність до орієнтування і до співвіднесення своєї поведінки з конкретними обставинами. Ця якість займає проміжне, зв’язуюче положення між ввічливістю і тими моральними рисами особистості, які є установлювальними по відношенню до культури спілкування. Дотримання пристойностей, прояв ввічливості і тактовності часто обумовлюються конкретними ситуаціями, в яких протікає спілкування.

Дослідники В. Котирло, О. Кульчицька тактовними та делікатними називають людей, які ніколи не торкнуться ні словом, ні ділом того, що могло б завдати іншим неприємність або прикрість, збентежити або скривдити їх. Проте, є люди, які проявляють безтактність на кожному кроці: вони постійно нав’язуються зі своєю відвертістю до будь-якої людини, втручаються у чужі справи, радять тоді, коли цього ніхто не потребує. Відсутність такту й делікатності часто є причиною того, що доброзичливі вчинки призводять до негативних результатів, або залишаються безрезультатними.

Ввічливість, тактовність, делікатність завжди пов’язані з умінням людини володіти собою – зі стриманістю. Стриманість, витримка – це вияв внутрішньої зібраності людини, уміння гальмувати свої почуття і бажання в інтересах інших людей або суспільства, уміння стримувати виявлення своїх симпатій або антипатій, сумнівів і тривог. Люди нестримані, запальні завжди неприємні. Нестриманість, невміння володіти собою в багатьох випадках спричиняють те, що дрібний, незначний привід переростає у безглузді сварки і скандали.

Показниками, в якій мірі людина культурна, є не тільки ставлення її до інших людей, а й ставлення до самої себе. Це ставлення характеризується як скромне і нескромне. Скромність – це стриманість в оцінці власних якостей, заслуг, успіхів, досягнень, це вимогливість до себе, вміння критично ставитись до своїх вчинків, не переоцінювати себе. Бути скромним – означає поважати людей, ставитись до них як до рівних собі, цінувати їх знання, досвід, працю. Скромна людина не має пихатості, вона не хизується своїми заслугами, життєвим досвідом, гордовито не повчає інших.

Справжня скромність повинна бути не напускною, не удаваною, а звичною, невід’ємною рисою, органічною часткою морального обличчя особистості. Проте, помилково вважати скромністю надмірну мовчазність, замкнутість, тихий характер. Таке розуміння скромності приводить до того, що дехто з батьків та учителів не дозволяють дітям бігати, весело сміятися, вимагають від них зайвої серйозності. А втім, справжня скромність не виключає веселого настрою, бадьорості, рухливості. Треба тільки стежити, щоб це не заважало іншим.

Важливими рисами культурної людини є скромність і простота. Подібного розуміння дотримується В. Гореєва, наголошуючи, що наявність скромності і простоти робить спілкування з людиною приємним і легким. Скромна людина не може поводитися розв’язно, вульгарно, у її вчинках відсутні театральність і позерство. Скромність вимагає самокритичного й вимогливого ставлення до себе, до своєї поведінки. Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе, підкреслювати свої заслуги і здібності, нав’язувати іншим свої погляди, думки, смак. Вони вимагають завжди поводитися природно, не лицемірити, у будь-яких обставинах залишатися самим собою. Вміння поводитися скромно за будь-яких обставин – риса, яку треба розвивати з дитинства, це свідчення змістовності й багатого внутрішнього світу людини, її вміння володіти собою.

Виховання культури спілкування школярів неможливе без формування у них точності й відповідальності. Ці якості характеризують культурну, ввічливу людину, яка вміє берегти свій і чужий час, не кидати слів і обіцянок на вітер, не підводити своєю неточністю або безвідповідальністю себе й товаришів. Точність і відповідальність необхідні у всьому: в роботі й навчанні, у виконанні громадських доручень та домашніх обов’язків.

Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної поведінки, які роз’яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед громадянами. Навчати дітей осмислено дотримуватись цих правил залежно від ситуації, місця і часу – важливе завдання, що стоїть перед школою і сім'єю.